Корпоративний інвестиційний фонд

Корпоративний інвестиційний фонд (КІФ) створюється у формі публічного акціонерного товариства (відповідно до законодавства з питань діяльності акціонерних товариств з урахуванням особливостей, які встановлені Законом для ІСІ) і провадить діяльність виключно зі спільного інвестування.

КУА здійснює управління активами КІФ (одного чи декількох) на підставі відповідного договору (про управління активами), при цьому у взаємовідносинах з третіми особами виступає від імені та діє в інтересах КІФ. Нагляд за діяльністю КУА на підставі статуту КІФ здійснює спостережна (наглядова) рада.

Порядок створення та діяльності КІФ, обмеження щодо їх діяльності та інвестування визначаються відповідними нормативними документами ДКЦПФР.

Пайовий інвестиційний фонд

Пайовий інвестиційний фонд (ПІФ) ‑ це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні КУА та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою, а створюється за ініціативою КУА шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів.

Для створення ПІФ компанія з управління активами розробляє та реєструє в ДКЦПФР регламент, укладає договори з аудитором, зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, реєструє ПІФ у реєстрі ІСІ, та організовує розміщення інвестиційних сертифікатів (відкрите чи приватне). Емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає КУА цього фонду, яка при укладенні договорів за рахунок активів ПІФ виступає від свого імені, про що вона обов’язково повідомляє третіх осіб.

Облік результатів діяльності з управління активами ПІФ здійснюється КУА окремо від обліку результатів її господарської діяльності та обліку результатів діяльності інших ІСІ, активи яких перебувають в її управлінні.

Активи ІСІ у формі цінних паперів мають зберігатися у зберігача (крім активів венчурного фонду), який має відповідну ліцензію ДКЦПФР. Кожен інвестиційний фонд повинен мати лише 1 (одного) зберігача, який здійснює:

1. надання послуг щодо зберігання цінних паперів ІСІ;

2. облік прав власності на цінні папери ІСІ;

3. обслуговування операцій ІСІ.

Взаємовідносини зберігача та ІСІ визначаються договором про обслуговування ІСІ, який укладається між зберігачем та КІФ чи компанією з управління активами ПІФ, вимоги до якого затверджуються ДКЦПФР.

Діяльність інститутів спільного інвестування щодо випуску ними цінних паперів, розміщення активів ІСІ, взаємовідносин щодо обліку прав власності на цінні папери регламентуються нормативно-правовими актами ДКЦПФР.

3.5. Професійні учасники фондового ринку, які забезпечують облік прав власності на цінні папери

Відповідно до Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (далі – ЗУ «Про Національну депозитарну систему»), облік прав власності на цінні папери забезпечує Національна депозитарна система, яка складається з 2 (двох) рівнів:

• нижній рівень ‑ зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників цінних паперів;

• верхній рівень – депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

У залежності від форми випуску цінних паперів (іменні цінні папери у документарній формі; іменні цінні папери у бездокументарній формі; цінні папери на пред’явника у документарній формі) забезпечується їх обслуговування Національною депозитарною системою, перехід та реалізація права власності на цінні папери.

При випуску іменних цінних паперів у документарній формі облік прав власності на іменні цінні папери забезпечується шляхом ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, які здійснює емітент чи реєстратор (незалежний реєстратор) ‑ юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержав ліцензію на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Якщо кількість власників іменних цінних паперів перевищує кількість, яка визначена ДКЦПФР як максимальна для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов’язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору. Такий договір може бути укладено лише з 1 (одним) реєстратором.

Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів передбачає облік та зберігання протягом певних строків інформації про власників іменних цінних паперів та про операції, внаслідок яких виникає необхідність унесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, згідно з якими переходить право власності на відповідні іменні цінні папери.

Діяльність, яка пов’язана із зберіганням цінних паперів та обліком прав власності на них, здійснюється на підставі:

1. договору про відкриття рахунку в цінних паперах, який укладається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем;

2. депозитарного договору, який укладається між зберігачем і депозитарієм;

3. договору про обслуговування емісії цінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм;

4. договору про кореспондентські відносини щодо цінних паперів, який укладається між депозитаріями.

Цінні папери, які випущені в документарній формі, можуть бути переведені у бездокументарну форму внаслідок їх знерухомлення на підставі договору про відкриття рахунку у цінних паперах, який укладається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем (банк або торговець цінними паперами, або реєстратор, який має ліцензію на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах).

У договорі про відкриття рахунку в цінних паперах, які випущені в документарній формі, визначається спосіб зберігання цінних паперів (колективний чи відокремлений).

Іменні цінні папери, що знаходяться в колективному зберіганні на рахунках власників у зберігача й не обліковані на рахунках зберігача в депозитарії, підлягають обов’язковому занесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на ім’я зберігача як номінального утримувача.

Іменні цінні папери, що знаходяться в колективному зберіганні на рахунках у цінних паперах зберігачів у депозитарії, підлягають обов’язковому занесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на ім’я депозитарію як номінального утримувача.

У договорі про відкриття рахунку в цінних паперах визначаються умови ведення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послуг тощо.

У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі, емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій.

Депозитарій цінних паперів (депозитарій) ‑ юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

На період передплати на певний випуск (емісію) цінних паперів оформляється тимчасовий глобальний сертифікат, який підлягає заміні на постійний після державної реєстрації цього випуску або анулюється в разі визнання випуску таким, що не відбувся.

Глобальний сертифікат, який оформлено після державної реєстрації та визнання випуску таким, що відбувся, зберігається в депозитарії протягом усього періоду існування цінних паперів у бездокументарній формі.

Вимоги до оформлення і ведення обліку глобальних сертифікатів та їхні реквізити встановлюються ДКЦПФР.

У договорі про обслуговування емісії цінних паперів між емітентом та депозитарієм визначається порядок взяття на обслуговування та обслуговування емісії цінних паперів, операцій емітента в депозитарії щодо випущених ним цінних паперів, порядок переведення цінних паперів з документарної форми у бездокументарну тощо.

Кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються виключно депозитаріями, які забезпечують поставку цінних паперів на рахунки зберігачів у депозитарії з одночасною оплатою грошових коштів на рахунках зберігачів. Для здійснення клірингу та розрахунків за правочинами щодо цінних паперів депозитарій має одержати ліцензію.

Взаєморозрахунки за правочинами щодо цінних паперів здійснюються на підставі розрахункових документів, які надані сторонами відповідно до договорів, що передбачають перехід права власності на цінні папери, або інформації, що надана фондовими біржами.

Для виконання функції обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах депозитарні установи (депозитарії та зберігачі) здійснюють такі депозитарні операції:

1. адміністративні – відкриття рахунку у цінних паперах, унесення змін до анкети рахунку, закриття рахунку у цінних паперах, зміни способу зберігання цінних паперів та інших змін, що не пов’язані зі зміною залишків цінних паперів на рахунках у цінних паперах;

2. облікові – ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з цінними паперами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів на рахунках у цінних паперах, встановлення або зняття обмежень щодо їх обігу, а також зміна місця зберігання (знаходження) депозитарних активів, тобто операції зарахування, списання, переказу, переміщення цінних паперів;

3. інформаційні – видача виписок і довідок з рахунку в цінних паперах та іншої інформації щодо операцій депонентів або клієнтів з рахунками у цінних паперах за їх запитами.

Крім Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», діяльність учасників Національної депозитарної системи (реєстраторів, зберігачів та депозитаріїв) регулюють нормативні документи, які розроблені ДКЦПФР на виконання норм Закону.

3.6 Органи, які забезпечують регулювання фондового ринку

Регулювання фондового ринку в Україні здійснює держава (в особі уповноважених органів) та саморегулівні організації.

Таблиця 3.4

Органи, що здійснюють державне регулювання та контроль за фондовим ринком в Україні

Назва	Функції
Верховна Рада України Президент України Кабінет Міністрів України Міністерство юстиції України	Визначення напрямів державної політики Призначення складу ДКЦПФР Прийняття законодавчих та нормативних актів Державна реєстрація нормативних документів
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку	Формує та забезпечує реалізацію єдиної державної політики на фондовому ринку
Національний банк України Антимонопольний комітет Фонд державного майна Міністерство фінансів України Державна податкова адміністрація Міністерство економічного розвитку і торгівлі України Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг Державний комітет фінансового моніторингу	У межах своєї компетенції здійснюють контроль та функції управління на ринку цінних паперів
Міністерство внутрішніх справ України Генеральна прокуратура України Служба безпеки України	Виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства в цілому, в тому числі й на ринку цінних паперів

Державні органи, які забезпечують державне регулювання та контроль за фондовим ринком в Україні, можуть бути умовно розподілено на 4 (чотири) групи (табл. 3.4).

Головним «регулятором» фондового ринку в Україні є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, утворена у 1995 році відповідно до Указу Президента України.

У 1996 році було прийнято Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», який визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні.

Метою державного регулювання ринку цінних паперів є:

1. реалізація єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;

2. створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

3. одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

4. забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

5. гарантування прав власності на цінні папери;

6. захист прав учасників фондового ринку;

7. інтеграція у європейський та світовий фондові ринки;

8. дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;

9. запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

10. контроль за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів.

Формами державного регулювання ринку цінних паперів виступають:

1. прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

2. регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов’язків учасників ринку цінних паперів;

3. видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;

4. заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

5. реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;

6. контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

7. створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

8. контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;

9. встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;

10. контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

11. контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

12. проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Законодавством також визначено:

1. види діяльності на ринку цінних паперів, що підлягають ліцензуванню, та орган ліцензування – ДКЦПФР;

2. повноваження державних органів щодо регулювання ринку цінних паперів, передбачено утворення Координаційної ради;

3. завдання та повноваження ДКЦПФР, її склад та порядок призначення;

4. уповноважених осіб ДКЦПФР;

5. відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства щодо цінних паперів.

Відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», ДКЦПФР є державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України.

До системи цього органу входять ДКЦПФР (як колегіальний орган), її центральний апарат і територіальні органи.

ДКЦПФР утворюється у складі Голови Комісії та 6 (шести) членів Комісії, які призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Термін їх повноважень складає 7 (сім) років.

Основною формою роботи ДКЦПФР є засідання, які проводяться за рішенням Голови Комісії у разі необхідності, але не рідше одного разу на місяць. Засідання ДКЦПФР є правомочним, якщо на ньому присутні не менше 5 (п’яти) осіб. Рішення ДКЦПФР вважається прийнятим, якщо за нього подано не менше 5 (п’яти) голосів.

Уповноваженими особами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:

1. Голова та члени ДКЦПФР;

2. начальники територіальних органів ДКЦПФР;

3. працівники центрального апарату ‑ за письмовим дорученням Голови або членів ДКЦПФР;

4. працівники територіальних органів ДКЦПФР ‑ за письмовим дорученням начальника відповідного територіального органу ДКЦПФР.

Уповноважені особи ДКЦПФР мають право:

1. безперешкодно входити до підприємства, в установи, організації за службовим посвідченням та мати доступ до документів та інших матеріалів, необхідних для проведення перевірки;

2. вимагати необхідні документи та іншу інформацію у зв’язку з реалізацією своїх повноважень;

3. залучати за погодженням з відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевої влади та самоврядування, підприємствами та об’єднаннями їх спеціалістів, депутатів місцевих рад (за їх згодою) для проведення перевірок та ревізій;

4. відповідно до розподілу обов’язків чи письмового доручення провадити в межах наданих повноважень розгляд справ про порушення чинного законодавства щодо випуску та обігу цінних паперів, у тому числі стандартів, норм і правил, визначених нормативними актами ДКЦПФР, ставити питання перед органами Прокуратури України та МВС України про проведення розслідувань або інших заходів відповідно до чинного законодавства;

5. вимагати в межах своєї компетенції в посадових осіб підприємств, установ, організацій надання письмових пояснень.

Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку – неприбуткове об’єднання учасників ринку, що провадять професійну діяльність з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (реєстратори та зберігачі), утворене відповідно до критеріїв та вимог, встановлених чинним законодавством.

Саморегулівні організації (СРО) на фондовому ринку в Україні є складовою його регулювання. Для професійних учасників фондового ринку (крім депозитаріїв та фондових бірж) участь у щонайменше одній саморегулівній організації є обов’язковою умовою здійснення ними професійної діяльності.

В Україні «інститут СРО» запроваджено у 1997 році, коли до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» було внесено норму щодо обов’язкового членства професійних учасників у щонайменше одній СРО, однак для повноцінного впровадження в Україні цього інституту необхідна була конкретизація такої норми.

Відповідно до нової редакції Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (2006 р.) СРО в Україні утворюються за принципом – одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності. У 2009 році статус СРО отримали три організації, які, у свою чергу, об’єднують торговців цінними паперами, компанії з управління активами, реєстраторів та зберігачів.

Метою діяльності саморегулівних організацій професійних учасників фондового ринку є забезпечення провадження діяльності професійними учасниками фондового ринку, які є членами саморегулівної організації, розроблення і затвердження правил, стандартів професійної поведінки та провадження відповідного виду професійної діяльності.

Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку набуває делегованих їй ДКЦПФР повноважень з дня опублікування в офіційному друкованому виданні ДКЦПФР рішення ДКЦПФР про делегування відповідних повноважень саморегулівній організації.

Умовами для прийняття рішення про делегування організації-претенденту професійних учасників фондового ринку повноважень ДКЦПФР щодо регулювання фондового ринку виступають:

1. наявність правил і стандартів професійної діяльності на фондовому ринку, що є обов’язковими для виконання всіма членами саморегулівної організації;

2. статус непідприємницької організації;

3. наявність у власності для забезпечення статутної діяльності активів у розмірі не менше ніж 600 (шістсот) тисяч гривень.

У кожному виді професійної діяльності ДКЦПФР може делегувати саморегулівній організації такі повноваження:

1. збирання, узагальнення та аналітичне оброблення даних щодо провадження відповідного виду професійної діяльності;

2. проведення перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства про цінні папери, правил, стандартів професійної поведінки;

3. подання їй обов’язкового для розгляду клопотання про припинення (зупинення) дії ліцензії на провадження професійним учасником фондового ринку певного виду діяльності;

4. сертифікація фахівців фондового ринку;

5. видача ліцензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.

ДКЦПФР у встановленому нею порядку може делегувати інші повноваження саморегулівним організаціям.

Хоча законодавством і передбачена можливість делегування СРО певних повноважень щодо регулювання ринку, на сьогодні таких функцій СРО в Україні не здійснюють.

РЕЗЮМЕ ДО РОЗДІЛУ 3

Основними учасниками фондового ринку виступають: 1) інвестори; 2) емітенти; 3) професійні учасники; 4) органи, що забезпечують його регулювання.

Інвесторами на фондовому ринку можуть виступати фізичні та юридичні особи, резиденти та нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу та (або) набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства.

Інвестори можуть бути: 1) індивідуальні (фізичні та юридичні особи, як резиденти, так і нерезиденти), які використовують власні кошти; 2) інституційні, які оперують залученими від інших фізичних та юридичних осіб коштами.

До інституційних інвесторів належать: інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній (інфраструктура приватизації), недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, а також інші фінансові установи (в тому числі – небанківські), які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, ‑ також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Емітент – юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів держаної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов’язання щодо них перед їх власниками.

Професійні учасники фондового ринку – юридичні особи, які на підставі ліцензії, яка видана ДКЦПФР, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені чинним законодавством. Професійна діяльність на фондовому ринку – діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, встановленим до такої діяльності чинним законодавством.

До професійної діяльності на фондовому ринку відносяться: 1) діяльність з торгівлі цінними паперами; 2) діяльність з управління активами інституційних інвесторів; 3) депозитарна діяльність; 4) діяльність з організації торгівлі цінними паперами.

Інститут спільного інвестування (ІСІ) ‑ корпоративний інвестиційний фонд (КІФ) або пайовий інвестиційний фонд (КІФ), який провадить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

У залежності від порядку провадження діяльності (зобов’язань щодо порядку викупу емітованих цінних паперів) ІСІ можуть бути відкритого, інтервального та закритого типів. У залежності від строку, на який створюється ІСІ, вони поділяються на строкові та безстрокові.

У залежності від особливостей активів, у які вкладаються кошти, ІСІ можуть бути диверсифіковані та недиверсифіковані. Для диверсифікованих ІСІ встановлено ряд обмежень. Недиверсифіковані ІСІ не мають таких обмежень, тому можуть вкладати кошти в більш ризиковані, відповідно потенційно більш прибуткові активи. Венчурний фонд – недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50% (п’ятдесят відсотків) складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі.

Управління активами ІСІ здійснює компанія з управління активами (КУА) – юридична особа, яка створена відповідно до законодавства України у формі господарського товариства, яка здійснює професійну діяльність на фондовому ринку відповідно до ліцензії, що видана ДКЦПФР. Порядок взаємовідносин компанії з управління активами та ІСІ встановлюється у залежності від виду ІСІ (корпоративний інвестиційний фонд чи пайовий інвестиційний фонд).

Корпоративний інвестиційний фонд (КІФ) створюється у формі публічного акціонерного товариства (відповідно до законодавства з питань діяльності акціонерних товариств з урахуванням особливостей, які встановлені Законом для ІСІ) і провадить діяльність виключно зі спільного інвестування.

Пайовий інвестиційний фонд (ПІФ) ‑ це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні КУА та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою, а створюється за ініціативою КУА шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів.

Облік прав власності на цінні папери забезпечує Національна депозитарна система, яка складається з 2 (двох) рівнів: 1) нижнього ‑ зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників цінних паперів; 2) верхнього – депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», ДКЦПФР є державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України. До системи цього органу входять ДКЦПФР (як колегіальний орган), її центральний апарат і територіальні органи.

ДКЦПФР утворюється у складі Голови Комісії та 6 (шести) членів Комісії, які призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Термін їх повноважень складає 7 (сім) років.

Уповноваженими особами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є: 1) Голова та члени ДКЦПФР; 2) начальники територіальних органів ДКЦПФР; 3) працівники центрального апарату ‑ за письмовим дорученням Голови або членів ДКЦПФР; 4) працівники територіальних органів ДКЦПФР ‑ за письмовим дорученням начальника відповідного територіального органу ДКЦПФР.

Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку (СРО) – неприбуткове об’єднання учасників ринку, що провадять професійну діяльність з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (реєстратори та зберігачі), утворене відповідно до критеріїв та вимог, встановлених чинним законодавством. СРО на фондовому ринку в Україні є складовою його регулювання. Для професійних учасників фондового ринку (крім депозитаріїв та фондових бірж) участь у щонайменше одній саморегулівній організації є обов’язковою умовою здійснення ними професійної діяльності. Хоча законодавством і передбачена можливість делегування СРО певних повноважень щодо регулювання ринку, на сьогодні таких функцій СРО в Україні не здійснюють.

СЛОВНИК ДО РОЗДІЛУ 3

Активи інституту спільного інвестування ‑ сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування.

Венчурний фонд ‑ недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних осіб та фізичних осіб.

Види професійної діяльності на фондовому ринку ‑ діяльність з торгівлі цінними паперами; діяльність з управління активами інституційних інвесторів; депозитарна діяльність; діяльність з організації торгівлі цінними паперами.

Власник цінних паперів ‑ особа, яка має право власності на цінні папери відповідно до закону та/або договору управління майном.

Депозитарій цінних паперів (депозитарій) ‑ юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Депозитарна діяльність ‑ надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Депонент ‑ юридична або фізична особа, яка користується послугами зберігача на підставі договору про відкриття рахунку в цінних паперах.

Діяльність із спільного інвестування ‑ діяльність, яка провадиться в інтересах і за рахунок учасників (акціонерів) ІСІ шляхом емісії цінних паперів ІСІ з метою отримання прибутку від вкладення коштів, залучених від їх розміщення у цінні папери інших емітентів, корпоративні права, нерухомість та інші активи, дозволені законами України та нормативно-правовими актами ДКЦПФР.

Договір про відкриття рахунку в цінних паперах ‑ договір між власником цінних паперів та обраним ним зберігачем про передачу власником належних йому цінних паперів зберігачу для здійснення депозитарної діяльності.

Емітент – юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів держаної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов’язання щодо них перед їх власниками.

Зберігач ‑ банк, торговець цінними паперами або реєстратор, який має ліцензію на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах.

Знерухомлення цінних паперів ‑ переведення цінних паперів, випущених у документарній формі, у бездокументарну форму шляхом депонування сертифікатів у сховищах зберігача цінних паперів та/або депозитарію з метою забезпечення подальшого їх обігу у вигляді облікових записів на рахунках зберігача цінних паперів та/або депозитарію.

Інвестор ‑ фізичні та юридичні особи, резиденти та нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу та (або) набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства.

Інститут спільного інвестування (ІСІ) ‑ корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд.

Інститут спільного інвестування відкритого типу – інститут спільного інвестування (або компанія з управління його активами), який не бере на себе зобов’язання щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його припинення.

Інститут спільного інвестування закритого типу – інститут спільного інвестування (або компанія з управління його активами), який бере на себе зобов’язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами).

Інститут спільного інвестування інтервального типу – інститут спільного інвестування (або компанія з управління його активами), який бере на себе зобов’язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку (інтервалу).

Інституційні інвестори ‑ інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній (інфраструктура приватизації), недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, а також інші фінансові установи (в тому числі – небанківські), які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Колективний спосіб зберігання цінних паперів ‑ спосіб, згідно з яким депозитарій чи зберігач веде депозитарний облік цінних паперів без зазначення їх номерів чи інших індивідуальних ознак.

Компанія з управління активами інституційних інвесторів (компанія з управління активами) ‑ господарське товариство у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається ДКЦПФР.

Кореспондентські відносини щодо цінних паперів ‑ оформлені договором відносини між депозитаріями, згідно з яким один депозитарій веде облік цінних паперів, що зберігаються в іншому депозитарії.

Корпоративний інвестиційний фонд ‑ це інститут спільного інвестування, який створюється у формі публічного акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування.

Кошти спільного інвестування ‑ кошти, внесені засновниками корпоративного інвестиційного фонду та залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ, доходи, нараховані за активами ІСІ, та інші доходи від діяльності ІСІ (проценти за позиками, орендні (лізингові) платежі тощо).

Номінальний утримувач ‑ депозитарій або зберігач цінних паперів, зареєстрований у реєстрі власників іменних цінних паперів як юридична особа, якій ці цінні папери передано за дорученням та в інтересах власників цінних паперів для здійснення операцій у Національній депозитарній системі.

Пайовий інвестиційний фонд ‑ це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Професійні учасники фондового ринку – юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені чинним законодавством.

Рахунки у цінних паперах ‑ рахунки, що ведуться зберігачами для власників цінних паперів та депозитаріями для зберігачів щодо обслуговування операцій з цінними паперами.

Реєстр власників іменних цінних паперів ‑ складений реєстратором на певну дату список власників іменних цінних паперів та номінальних утримувачів.

Реєстратор ‑ юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку ліцензію на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку – неприбуткове об’єднання учасників ринку, що провадять професійну діяльність з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (реєстратори та зберігачі), утворене відповідно до критеріїв та вимог, встановлених чинним законодавством.

Строковий інститут спільного інвестування – інститут спільного інвестування, який створюється на певний строк, встановлений у регламенті ІСІ, після закінчення якого зазначений ІСІ припиняється.

Учасники Національної депозитарної системи – 1) прямі учасники ‑ депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів; 2) опосередковані учасники ‑ організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.

Цінні папери інститутів спільного інвестування ‑ акції корпоративного інвестиційного фонду та інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ 3

1. Які завдання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку?

2. Назвіть функції ДКЦПФР.

3. Які органи здійснюють контроль на ринку цінних паперів?

4. Поясніть термін «державне регулювання ринку цінних паперів».

5. Охарактеризуйте форми здійснення державного регулювання ринку цінних паперів.

6. Дайте визначення саморегулівної організації?

7. Назвіть повноваження саморегулівних організацій у сфері регулювання і контролю за ринком цінних паперів.

8. Яким законом регламентується державне регулювання у сфері спільного інвестування?

9. Що таке інститут спільного інвестування?

10. Охарактеризуйте диверсифікований пайовий інвестиційний фонд.

11. Що вважається коштами спільного інвестування?

12. Які обмеження встановлені законодавством щодо захисту прав інвесторів у цінні папери інститутів спільного інвестування?

13. Які форми випуску цінних паперів передбачені Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»?

14. Хто є прямими учасниками Національної депозитарної системи?

15. Які види депозитарної діяльності здійснюють юридичні особи, що є учасниками Національної депозитарної системи?

ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 3

1. Хто призначає Голову та членів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку?

   1. Кабінет Міністрів України;

   2. Верховна Рада України;

   3. Президент України за погодженням з Верховною Радою України;

   4. немає правильної відповіді.

2. Кому підзвітна Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку?

   1. Кабінету Міністрів України;

   2. Верховній Раді України;

   3. Президенту України;

   4. усі відповіді правильні.

3. Яким є термін повноважень Голови та членів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку?

   1. 3 (три) роки;

   2. 5 (п’ять) років;

   3. 7 (сім) років;

   4. 10 (десять) років.

4. Хто є уповноваженими особами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку?

   1. усі співробітники;

   2. Голова та члени ДКЦПФР;

   3. особи, зазначені у статті 9 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»;

   4. немає правильної відповіді.

5. Хто призначає та звільняє з роботи начальника територіального органу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку?

   1. Президент України;

   2. Кабінет Міністрів України;

   3. Верховна Рада України;

   4. Голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

6. Хто є учасниками фондового ринку?

   1. інвестори;

   2. емітенти;

   3. професійні учасники фондового ринку;

   4. усі відповіді правильні.

7. Хто може бути емітентом емісійних цінних паперів в Україні?

   1. акціонерні товариства та підприємства;

   2. інститути спільного інвестування;

   3. юридичні особи, Автономна Республіка Крим або міські ради, держава в особі уповноважених органів;

   4. усі відповіді правильні.

8. Чи може бути емітентом емісійних цінних паперів фізична особа?

   1. так;

   2. ні.

9. Скільки термінів поспіль одна й та ж особа може бути членом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку?

   1. два;

   2. три;

   3. необмежену кількість;

   4. немає правильної відповіді.

10. Хто несе відповідальність за зобов’язаннями щодо цінних паперів перед їх власниками?

    1. держава;

    2. торговець цінними паперами;

    3. емітент;

    4. немає правильної відповіді.

11. У якій формі створюється корпоративний інвестиційний фонд?

    1. публічного акціонерного товариства;

    2. приватного акціонерного товариства;

    3. товариства з обмеженою відповідальністю;

    4. товариство з додатковою відповідальністю.

12. Що таке пайовий інвестиційний фонд?

    1. активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності;

    2. інститут спільного інвестування, який створюється у вигляді акціонерного товариства;

    3. господарське товариство, що здійснює діяльність з інвестування цінних паперів індивідуальних інвесторів;

    4. немає правильної відповіді.

13. Хто є емітентом акцій ІСІ?

    1. пайовий інвестиційний фонд;

    2. корпоративний інвестиційний фонд;

    3. компанія з управління активами;

    4. правильні відповіді а і с.

14. Для інститутів спільного інвестування якого типу існують обмеження обігу цінних паперів?

    1. відкритого;

    2. закритого;

    3. строкового;

    4. інтервального.

15. Цінні папери яких інститутів спільного інвестування можуть підлягати приватному (закритому) розміщенню?

    1. відкритих;

    2. закритих;

    3. недиверсифікованих;

    4. немає правильної відповіді.

16. Який спосіб зберігання цінних паперів передбачено законодавством?

    1. колективний;

    2. відокремлений;

    3. правильні відповіді а і b;

    4. немає правильної відповіді.

17. Що вважається документарною формою цінного паперу?

    1. сертифікати цінних паперів;

    2. виписка з реєстру власників;

    3. виписка з рахунку у зберігача;

    4. немає правильної відповіді.

18. Що таке глобальний сертифікат?

    1. документ, що оформляється емітентом на весь випуск цінних паперів;

    2. виписка з реєстру власників;

    3. виписка з рахунку у зберігача;

    4. правильні відповіді b і c.

19. Скільки рівнів має Національна депозитарна система?

    1. один;

    2. два;

    3. три;

    4. чотири.

Завдання для індивідуальної роботи ДО РОЗДІЛУ 3

Напишіть реферат за однією із заданих тем:

1. Порівняльна характеристика пайового та корпоративного інвестиційних фондів.

2. Тенденції інвестування індивідуальних інвесторів на українському фондовому ринку.

3. Компанія з управління активами: сутність, особливості нормативно-правового регулювання діяльності.

4. Специфіка діяльності ДКЦПФР.

5. Саморегулівні організації на фондовому ринку України.

6. Національна депозитарна система: поняття, структура.

7. Депозитарна діяльність: проблеми та перспективи розвитку.

8. Інститути спільного інвестування: історія виникнення та розвиток.

практичні Завдання ДО РОЗДІЛУ 3

Обов’язкові:

Скласти:

1. Проспект емісії пайового інвестиційного фонду.

2. Алгоритм дій з реєстрації корпоративного інвестиційного фонду.

Додаткові:

Написати:

3. Аналітичну доповідь стосовно практичної діяльності однієї з СРО на фондовому ринку України.

ДЖЕРЕЛА ДО РОЗДІЛУ 3

1. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 № 448/96-ВР; редакція від 13.10.2010 // Офіційний портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua.

2. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 № 2299-III; редакція від 27.07.2010 // Офіційний портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua.

3. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1997 № 710/97-ВР; редакція від 27.07.2010 // Офіційний портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua.

4. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 № 3480-IV; редакція від 27.07.2010 на підставі 2393-17, 2388-17 // Офіційний портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua.

РОЗДІЛ 4

РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГОВЦІВ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ

• Допуск на ринок

• Правила здійснення діяльності торговцями цінними паперами

• Обмеження ризиків діяльності з торгівлі цінними паперами

• Облік та звітність торговців цінними паперами

• Формування адміністративних даних торговцями цінними паперами

У результаті вивчення розділу «Регулювання діяльності торговців цінними паперами» студенти отримують такі ЗНАННЯ:

• дозвільні та ліцензійні процедури;

• вимоги щодо сертифікації спеціалістів;

• обмеження щодо торгівлі цінними паперами;

• специфіка звітності торговців цінними паперами;

• особливості формування адміністративних даних торговцями цінними паперами;

а також УМІННЯ:

• визначати відповідність торговця цінними паперами ліцензійним вимогам;

• забезпечувати управління ризиками при торгівлі цінними паперами.

Професійна діяльність на фондовому ринку. Діяльність з торгівлі цінними паперами. Дилерська діяльність. Брокерська діяльність. Андерайтинг. Діяльність з управління цінними паперами. Орган ліцензування. Строк дії ліцензії. Вимоги до установчих документів торговця. Вимоги до статутного капіталу торговця. Кваліфікаційні вимоги. Організаційно-технологічні вимоги. Зупинення ліцензії. Анулювання ліцензії. Сертифікація. Кваліфікаційний сертифікат.

Дозволені правочини. Вимоги до договору торговця. Літерна ознака. Дилерський договір. Договір на брокерське обслуговування. Договір доручення торговця. Договір комісії торговця. Разове замовлення. Договір андерайтингу. Договір на придбання. Договір про спільну діяльність. Договір про управління цінними паперами та грошовими коштами. Установник управління. Управитель. Об’єкт управління. Об’єкт інвестування. Інвестиційна декларація. Договір на виконання.

Показники ліквідності торговця. Показник адекватності власних коштів. Показник адекватності основного капіталу. Показники інвестування.

Організація системи внутрішнього обліку. Бек-офіс. Звітність торговців. Журнал обліку реєстрації договорів. Журнал обліку реєстрації разових замовлень. Реєстр внутрішнього обліку за договорами. Реєстр внутрішнього обліку за разовими замовленнями. Облік грошових коштів. Облік цінних паперів. Звірка наявності грошових коштів. Звірка наявності цінних паперів.

Адміністративні дані. Регулярна інформація. Довідка про обсяг укладених і виконаних договорів. Нерегулярні дані. Терміни подання адміністративних даних.

4.1 Допуск на ринок (дозвільні та ліцензійні процедури, сертифікація спеціалістів, участь у саморегулівних організаціях)

4.1.1. Види діяльності з торгівлі цінними паперами

Професійна діяльність на фондовому ринку ‑ діяльність з торгівлі цінними паперами провадять торговці цінними паперами ‑ господарські товариства, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банки.

Діяльність з торгівлі цінними паперами включає:

1. дилерську діяльність;

2. брокерську діяльність;

3. андерайтинг;

4. діяльність з управління цінними паперами.

Дилерська діяльність ‑ укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом.

Брокерська діяльність ‑ укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи. Торговець цінними паперами може виступати поручителем або гарантом виконання зобов’язань перед третіми особами за договорами, що укладаються від імені клієнта такого торговця, отримуючи за це винагороду, що визначається договором торговця цінними паперами з клієнтом.

Андерайтинг ‑ розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента. У разі публічного розміщення цінних паперів андерайтер може брати на себе зобов’язання за домовленістю з емітентом щодо гарантування продажу всіх цінних паперів емітента, що підлягають розміщенню, або їх частини. Якщо випуск цінних паперів публічно розміщується не в повному обсязі, андерайтер може здійснити повний або частковий викуп нереалізованих цінних паперів за визначеною в договорі фіксованою ціною на засадах комерційного представництва відповідно до взятих на себе зобов’язань. З метою організації публічного розміщення цінних паперів андерайтери можуть укладати між собою договір про спільну діяльність.

Діяльність з управління цінними паперами ‑ діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб.

Не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами:

1. розміщення емітентом власних цінних паперів;

2. викуп емітентом власних цінних паперів;

3. проведення юридичними особами та фізичними особами – підприємцями розрахунків з використанням векселів та/або заставних;

4. внесення цінних паперів до статутного капіталу юридичних осіб;

5. придбання (продаж) цінних паперів у торговця цінними паперами, або коли він виступає посередником (брокером).

Без участі торговця цінними паперами може здійснюватись:

• дарування та спадкування цінних паперів;

• операції, які пов’язані з виконанням рішення суду;

• придбання акцій у процесі приватизації.

4.1.2 Умови видачі ліцензії

Органом ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів, в тому числі і торгівлі цінними паперами, є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

Загальна процедура ліцензування професійної діяльності на фондовому ринку встановлена у спеціальному нормативному акті – «Порядок та умови видачі ліцензії на провадження окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, переоформлення ліцензії, видачі дубліката та копії ліцензії» (далі – Порядок ліцензування).

Строк дії ліцензії – 5 (п’ять) років. За видачу ліцензії справляється плата, розмір якої залежить від виду діяльності, яка спрямовується до Державного бюджету України (Постанова Кабінету Міністрів України від 07.06.2006 № 802 «Про встановлення строку дії ліцензій на провадження окремих видів діяльності на ринку цінних паперів та погодження розміру плати за їх видачу»).

Ліцензія (копія ліцензії) є чинною до закінчення строку дії ліцензії, крім випадків визнання її недійсною або набуття чинності рішенням про її анулювання.

Для отримання ліцензії заявник (юридична особа, створена у формі господарського товариства, згідно з Цивільним та Господарським кодексами України, законами України) подає до органу ліцензування заяву про видачу ліцензії та документи, вичерпний перелік яких встановлений Порядком ліцензування. Цим документом також встановлено вимоги до оформлення документів, їх засвідчення, строки розгляду документів та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви.

ДКЦПФР може прийняти наступні рішення:

1. повернути заяву та відповідні документи без розгляду;

2. відмовити у видачі ліцензії;

3. видати ліцензію на здійснення відповідного виду професійної діяльності на фондовому ринку.

У випадку, якщо ліцензіат має намір здійснювати діяльність через філії або інші відокремлені підрозділи, до початку здійснення діяльності він повинен одержати в органі ліцензування відповідним чином оформлені копії ліцензії на кожну філію чи підрозділ.

Порядком ліцензування встановлено також порядок переоформлення ліцензії (у випадку зміни найменування чи місцезнаходження юридичної особи) та видачі дубліката ліцензії (у випадку її втрати чи пошкодження).

Умови, які встановлює Порядок ліцензування для видачі ліцензії, можна згрупувати наступним чином:

1. вимоги до установчих документів і статутного капіталу;

2. кваліфікаційні вимоги до спеціалістів та керівних посадових осіб;

3. організаційні та технологічні вимоги.

І. Вимоги до установчих документів та статутного капіталу:

1. операції з цінними паперами для торговця цінними паперами становлять виключний вид діяльності, що має бути відображено в його установчих документах;

2. формування та збільшення розміру статутного капіталу торговця цінними паперами здійснюється виключно грошовими коштами;

3. розмір статутного капіталу торговця цінними паперами визначається видом діяльності, що ліцензується:

• дилерська діяльність ‑ не менше 500 (п’ятсот) тис. грн.;

• брокерська діяльність – 1 (один) млн. грн.;

• діяльність з управління цінними паперами – 7 (сім) млн. грн.;

• андерайтинг – 7 (сім) млн. грн.

ІІ. Кваліфікаційні вимоги до спеціалістів та керівних посадових осіб:

1. дилерської діяльності – не менше 2 (двох) сертифікованих фахівців (у тому числі керівні посадові особи) та по 1 (одному) сертифікованому фахівцю (у тому числі керівна посадова особа) – для філії або іншого відокремленого підрозділу, яким надані повноваження здійснювати діяльність з торгівлі цінними паперами;

2. брокерської діяльності, діяльності з управління цінними паперами, андерайтингу ‑ не менше 3 (трьох) сертифікованих фахівців (у тому числі керівні посадові особи) та по два сертифікованих фахівця (у тому числі керівні посадові особи) – для філії або іншого відокремленого підрозділу, яким надані повноваження здійснювати діяльність з торгівлі цінними паперами;

3. декількох видів професійної діяльності з торгівлі цінними паперами одночасно ‑ не менше 4 (чотирьох) сертифікованих фахівців (у тому числі керівні посадові особи) та по 3 (три) сертифікованих фахівці (у тому числі керівні посадові особи) – для філії або іншого відокремленого підрозділу, яким надані повноваження здійснювати діяльність з торгівлі цінними паперами;

4. для банку при отриманні ліцензії на провадження будь-якого виду діяльності з торгівлі цінними паперами ‑ не менше 3 (трьох) сертифікованих фахівців (у тому числі керівні посадові особи) та по 2 (два) сертифікованих фахівця (у тому числі керівні посадові особи) – для філії або іншого відокремленого підрозділу, яким надані повноваження здійснювати діяльність з торгівлі цінними паперами;

5. для банку при отриманні ліцензії на провадження декількох видів діяльності з торгівлі цінними паперами ‑ не менше 4 (чотирьох) сертифікованих фахівців (у тому числі керівні посадові особи) та по 3 (три) сертифікованих фахівці (у тому числі керівні посадові особи) – для філії або іншого відокремленого підрозділу, яким надані повноваження здійснювати діяльність з торгівлі цінними паперами.

Крім того, сертифіковані фахівці торговця цінними паперами (його філій або інших відокремлених підрозділів) не можуть працювати більше ніж у двох торговців цінними паперами та в інших професійних учасниках фондового ринку.

Окремо встановлені вимоги до керівника торговця цінними паперами, який повинен мати стаж роботи на фондовому ринку (не стосується банків) не менше 3 (трьох) років та не може одночасно працювати в іншому професійному учаснику фондового ринку. До головного бухгалтера торговця цінними паперами (який є штатним працівником) також встановлено професійні вимоги (Рішення Комісії від 24.04.2007 № 815).

ІІІ. Організаційні та технологічні вимоги, а саме наявність приміщення та необхідного технічного забезпечення для провадження діяльності з торгівлі цінними паперами, що відповідають встановленим регулятором вимогам.

Торговець цінними паперами повинен мати у власності або в користуванні нежитлове приміщення за своїм місцезнаходженням, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію, яке має бути повністю відокремленим (не використовуватись іншими особами). Розмір площі приміщення визначається в залежності від виду (видів) діяльності, який він має намір здійснювати. Такі ж вимоги стосуються приміщень філій та інших відокремлених підрозділів.

4.1.3 Ліцензійні умови провадження діяльності

Вимоги, обов’язкові для виконання при провадженні діяльності з торгівлі цінними паперами, встановлюються Ліцензійними умовами провадження професійної діяльності на фондовому ринку ‑ діяльності з торгівлі цінними паперами, які розроблені Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, статей 3, 4, 7, 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», статей 16, 17, 19, 20‑27 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», Законів України «Про акціонерні товариства», «Про господарські товариства», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», «Про банки і банківську діяльність», інших нормативно-правових актів, які визначають кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження діяльності з торгівлі цінними паперами (далі – Ліцензійні умови).

Вимоги Ліцензійних умов повинні виконуватись торговцями цінними паперами, у тому числі банками (далі – ліцензіатами – особами, які отримали ліцензію), протягом усього строку дії ліцензії.

Торговець цінними паперами може здійснювати діяльність відповідно до отриманої ліцензії тільки за умови членства у саморегулівній організації професійних учасників фондового ринку за цим видом діяльності та включення ліцензіата (крім банку) до Державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів, відповідно до Порядку формування та ведення державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 14.07.2004 № 296.

Торговець цінними паперами при здійсненні діяльності обов’язково повинен дотримуватись вимог щодо:

1. місцезнаходження ліцензіата, зазначеного у свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи;

2. сертифікованих фахівців, в тому числі керівних посадових осіб, які мають відповідати встановленим кваліфікаційним вимогам та мінімальній кількості;

3. обладнання та програмного забезпечення, які мають відповідати вимогам діяльності та обсягу інформації, що обробляється, та забезпечувати безперебійність у роботі.

Відповідно до Ліцензійних умов до початку здійснення діяльності торговець повинен розробити положення про провадження діяльності з торгівлі цінними паперами, положення про внутрішній контроль, правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення, а також призначити контролера, який відповідає за повноту та достовірність надання інформації регулятору (призначається з числа сертифікованих фахівців), та працівника, відповідального за здійснення внутрішнього фінансового моніторингу.

Ліцензійними умовами передбачені вимоги щодо підтримання розміру власного капіталу торговця цінними паперами на рівні, не менше, ніж зареєстрований розмір статутного капіталу. Обов’язковим є також виконання вимог щодо обліку цінних паперів, грошових коштів, майна. Вимоги, встановлені Ліцензійними умовами, повинні виконуватись ліцензіатами протягом усього строку дії ліцензії.

Обов’язковим протягом строку дії ліцензії є подання відомостей до органу ліцензування:

1. після отримання ліцензії протягом встановленого Ліцензійними умовами терміну торговець зобов’язаний подати до територіального органу ДКЦПФР за своїм місцезнаходженням інформацію про отримання ліцензії та облікову картку професійного учасника ринку за встановленою формою. У разі зміни відомостей, зазначених у обліковій картці, надається також інформація про всі зміни;

2. у разі тимчасової зміни місцезнаходження (ремонт приміщення, тощо) торговець зобов’язаний надати відповідну інформацію про тимчасове місцезнаходження до органу ліцензування та опублікувати її в друкованому засобі масової інформації;

3. інформації про вихід ліцензіата з СРО;

4. щоквартально до 25-го числа місяця, наступного за звітним кварталом (за підсумками року – до 1 березня наступного за звітним року), до ДКЦПФР подається копія фінансової звітності, обсяг якої передбачено Ліцензійними умовами.

4.1.4 Припинення діяльності торговця цінними паперами, анулювання ліцензії

За порушення торговцем цінними паперами вимог законодавства щодо цінних паперів та нормативних актів ДКЦПФР можуть застосовуватись різні санкції, в тому числі виключні – зупинення дії та анулювання ліцензії на професійну діяльність. Процедура застосування санкцій визначається у нормативному документі «Порядок зупинення дії та анулювання ліцензії на окремі види професійної діяльності на фондовому ринку», який затверджено Рішенням ДКЦПФР від 23.062006 № 432 (далі – Порядок).

Зупинення дії ліцензії – зупинення на строк до 1 (одного) року дії ліцензії у разі порушення законодавства про цінні папери. Підставою для застосування такої санкції є такі порушення:

• неподання більше 2 (двох) разів протягом звітного року адміністративних даних;

• здійснення операцій з купівлі – продажу (міни) цінних паперів з порушенням обов’язку виконання таких операцій на найвигідніших та пріоритетних умовах для клієнта.

Постанова про накладення санкції у вигляді зупинення дії ліцензії (з визначенням строку) виноситься відповідно до порядку, визначеного Правилами розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, які затверджені Рішенням ДКЦПФР від 11.12.2007 № 2272. Інформація про зупинення дії ліцензії повинна бути опублікована в офіційному виданні ДКЦПФР протягом встановленого терміну, а дія ліцензії зупиняється з дати публікації вказаної інформації.

Дія зупиненої ліцензії може бути поновлена після усунення порушень, які були підставою для застосування санкції та надання до ДКЦПФР відповідного звіту та підтверджуючих документів.

У разі застосування санкції у вигляді зупинення ліцензії торговець цінними паперами зобов’язаний:

1. припинити свою діяльність в частині укладення договорів на фондовому ринку (крім здійснення договорів купівлі-продажу на виконання раніше укладених договорів з брокерської діяльності, андерайтингу, діяльності з управління цінними паперами) з дати зупинення дії ліцензії;

2. письмово повідомити своїх клієнтів та прийняти всіх необхідних заходів щодо забезпечення захисту їх інтересів у зв’язку із зупиненням дії ліцензії;

3. на вимогу клієнтів негайно повернути належні їм грошові кошти та цінні папери, які знаходяться у торговця цінними паперами;

4. у період зупинення ліцензії інформувати своїх клієнтів про стан виконання раніше укладених договорів, а після виконання (закриття) таких договорів у довільній формі надавати про це інформацію до відповідного структурного підрозділу ДКЦПФР.

У разі не усунення ліцензіатом порушень законодавства про цінні папери, що стали підставою для зупинення дії ліцензії, та ненадання звіту та відповідних документів уповноважена особа ДКЦПФР може прийняти рішення про анулювання ліцензії.

Анулювання ліцензії – позбавлення ліцензіата права на провадження окремого виду професійної діяльності на фондовому ринку. Ліцензія може бути анульована за власною ініціативою ліцензіата (за його заявою) та як наслідок застосування санкції за правопорушення на ринку цінних паперів.

Підставами для анулювання ліцензії є:

1. заява ліцензіата про анулювання ліцензії, у тому числі ліквідації або припинення юридичної особи (ліцензіата) в результаті реорганізації (поділу, злиття, приєднання чи перетворення);

2. повідомлення відповідного державного органу про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи (ліцензіата) в результаті її ліквідації, визнання її банкрутом, у тому числі за рішенням суду;

3. відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій;

4. нездійснення ліцензіатом професійної діяльності протягом року (у тому числі з дати отримання ліцензії);

5. виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих для отримання ліцензії;

6. встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній особі для провадження діяльності;

7. акт про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування;

8. повторне порушення ліцензіатом законодавства про цінні папери;

9. невиконання ліцензіатом вимог щодо усунення порушень законодавства про цінні папери, за які дію ліцензії було зупинено;

10. акт про відсутність ліцензіата за місцезнаходженням, зазначеним у ліцензії;

11. неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, у тому числі початок відповідно до законодавства процедури ліквідації ліцензіата, визнання його банкрутом тощо;

12. подання Антимонопольного комітету України, складене на підставі статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», у зв’язку з вчиненням ліцензіатом під час дії ліцензії порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Якщо анулювання ліцензії відбувається за заявою ліцензіата, то до заяви додається перелік документів у залежності від підстав, а також бланк ліцензії (оригінал). Після перевірки достовірності наданих відомостей ДКЦПФР в установлений термін приймає рішення про анулювання ліцензії або про відмову в анулюванні. Підставами для відмови може бути недостовірність відомостей, наданих у заяві та документах, або невиконання ліцензіатом вимог, необхідних для анулювання ліцензії.

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через 10 (десять) днів з дати його прийняття та підлягає обов’язковому опублікуванню. Рішення про анулювання ліцензії (як санкція за порушення законодавства про цінні папери) може бути оскаржено у судовому порядку. Дія анульованої ліцензії, рішення про анулювання якої не було оскаржено в установленому законодавством порядку або оскарження такого рішення не призвело до його відміни, не може бути поновлена.

У випадку анулювання ліцензії на здійснення професійної діяльності з торгівлі цінними паперами торговець цінними паперами зобов’язаний:

1. припинити здійснення професійної діяльності з торгівлі цінними паперами з дати набрання чинності рішення про анулювання ліцензії;

2. надати до ДКЦПФР оригінал (дублікат) ліцензії;

3. повідомити про анулювання ліцензії всіх своїх клієнтів, саморегулівну організацію, членом якої він є;

4. повернути клієнтам усі документи, належні їм кошти та/або цінні папери;

5. вжити усіх необхідних заходів для забезпечення захисту прав своїх клієнтів, що можуть бути порушені у зв’язку з анулюванням ліцензії.

4.1.5 Сертифікація осіб, що здійснюють торгівлю цінними паперами

Сертифікація – взяття на облік осіб, що здійснюють або мають намір здійснювати професійну діяльність на ринку цінних паперів та відповідають вимогам Положення про сертифікацію осіб, що здійснюють професійну діяльність з цінними паперами в Україні, затвердженого Рішенням ДКЦПФР від 29.07.98 № 93 (далі – Положення про сертифікацію).

Сертифікації підлягають керівні посадові особи професійних учасників фондового ринку та фахівці, які безпосередньо здійснюють або мають здійснювати професійну діяльність.

Кваліфікаційний сертифікат – це документ встановленої форми, який видає ДКЦПФР відповідно до Положення про сертифікацію (термін його дії – 3 (три) роки), особам, що відповідають таким вимогам:

1. мають кваліфікаційне посвідчення фахівця з торгівлі цінними паперами;

2. не позбавлені за вироком суду права посідати певні посади та займатися певною діяльністю;

3. не мають непогашеної судимості за господарські та посадові злочини.

Підстави відмови у видачі особі сертифіката, його анулювання та продовження його дії визначені Положенням про сертифікацію.

4.2 Правила здійснення діяльності торговцями цінними паперами

Основним законодавчим документом, який визначає вимоги до торговців цінними паперами є Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок». Цей закон встановлює вимоги до розміру статутного капіталу в залежності від виду діяльності, умови поєднання діяльності торговців цінними паперами з іншими видами професійної діяльності на фондовому ринку, основні умови провадження діяльності з торгівлі цінними паперами, інші вимоги і показники, що обмежують ризики професійної діяльності на фондовому ринку.

Основним нормативним документом, який регламентує питання здійснення торговцями цінними паперами правочинів та інших операцій з цінними паперами, необхідних умов договорів, які укладаються під час провадження професійної діяльності, є Правила (умови) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андерайтингу, управління цінними паперами, затверджені Рішенням ДКЦПФР від 12.12.2006 № 1449 (далі – Правила).

Торговці повинні дотримуватись основних вимог, виконувати обов’язки, встановлені цими Правилами, під час вчинення правочинів, пов’язаних з переходом права власності на цінні папери і прав за цінними паперами. Торговці можуть здійснювати такі правочини:

1. купівля цінних паперів;

2. продаж цінних паперів;

3. обмін цінних паперів;

4. інші, передбачені чинним законодавством.

При здійсненні будь-якого правочину щодо цінних паперів обов’язково укладаються відповідні договори. Правилами визначені як загальні, так і конкретні вимоги до кожного виду договорів, які укладаються відповідно до виду діяльності та характеру право чинів, а також вимоги до разового замовлення клієнта. Усі договори та разові замовлення реєструються у хронологічному порядку в журналі обліку реєстрації договорів (разових замовлень), який веде торговець.

Договори та зміни до них укладаються (якщо інше не передбачено законодавством) у письмовій формі та засвідчуються підписами уповноважених осіб сторін та засвідчуються печаткою юридичної особи. Крім істотних умов договору, у договорах обов’язково має бути зазначено:

1. реквізити ідентифікації договору;

2. реквізити та місцезнаходження сторін;

3. номер та дату видачі ліцензії професійного учасника фондового ринку;

4. предмет договору;

5. права та обов’язки сторін;

6. відповідальність сторін та порядок розгляду спорів;

7. строк дії договору;

8. порядок зміни умов договору;

9. умови дострокового розірвання договору;

10. відомості про засоби зв’язку та уповноважених осіб сторін.

Усі договори обов’язково повинні мати реквізити ідентифікації – дату та місце укладення договору, номер, вид та серію (літерну ознаку). Літерна ознака визначає вид професійної діяльності торговця. У залежності від її виду договори позначаються: «Б» ‑ договори на здійснення брокерської діяльності; «Д» ‑ договори на здійснення дилерської діяльності; «А» ‑ договори на здійснення андерайтингу; «У» ‑ договори на здійснення діяльності з управління цінними паперами; «В» ‑ усі інші договори. У всіх договорах та разових замовленнях зазначаються реквізити ідентифікації цінного паперу (найменування емітента та його ідентифікаційний код за ЄДРПОУ, міжнародний ідентифікаційний номер, тощо).

При укладенні договорів на організаторах торгівлі при наявності системи електронного документообігу допускається укладення договорів у електронній формі.

У Правилах детально визначаються особливості, конкретні вимоги та обмеження до кожного виду договорів.

При здійсненні дилерської діяльності укладається дилерський договір ‑ договір купівлі-продажу (міни) цінних паперів, що укладається торговцем від свого імені та за свій рахунок, крім випадків, передбачених законом.

При здійсненні брокерської діяльності торговці можуть укладати:

1. договір на брокерське обслуговування;

2. договір доручення;

3. договір комісії.

Договір на брокерське обслуговування укладається між торговцем і клієнтом на визначений строк та передбачає надання послуг клієнту із зазначенням їх виду (послуги комісіонера або повіреного) щодо операцій з цінними паперами та укладання правочинів з цінними паперами на підставі разових замовлень клієнта.

Такий договір може передбачати також надання додаткових послуг (зокрема, інформаційних та консультаційних) та порядок подання звітів про виконання разових замовлень.

Договір доручення ‑ договір, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити щодо цінних паперів від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Договір комісії ‑ договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов’язана за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або декілька правочинів щодо цінних паперів від свого імені за рахунок комітента.

Договір комісії містить у собі разове замовлення на виконання певного виду послуги щодо цінних паперів.

Разове замовлення ‑ замовлення, яке містить доручення на визначених умовах надати послугу певного виду та виконати певну операцію з визначеними цінними паперами.

Разове замовлення до договору про брокерське обслуговування (договору про управління) вважається невід’ємною частиною такого договору та підлягає реєстрації у журналі обліку договорів. Спосіб надання замовлень визначається договором на брокерське обслуговування (договором про управління). Якщо разове замовлення надається засобами електронного зв’язку (крім замовлень, засвідчення яких здійснено з дотриманням вимог Закону України «Про електронний цифровий підпис»), клієнт зобов’язаний надати (надіслати) оригінал такого замовлення в паперовій формі у визначені договором терміни.

Разові замовлення бувають таких видів:

1. ринкове замовлення на купівлю (РЗК) ‑ замовлення купити цінні папери за мінімальною ціною;

2. ринкове замовлення на продаж (РЗП) ‑ замовлення продати цінні папери за максимальною ціною;

3. лімітне замовлення на купівлю (ЛЗК) ‑ замовлення купити цінні папери за ціною, що не перевищує обумовлену;

4. лімітне замовлення на продаж (ЛЗП) ‑ замовлення продати цінні папери за ціною, що не нижче, ніж обумовлена;

5. стоп-замовлення на купівлю (СЗК) ‑ замовлення купити цінні папери в той момент, коли ціна досягне обумовленого рівня;

6. стоп-замовлення на продаж (СЗП) ‑ замовлення продати цінні папери в той момент, коли ціна досягне обумовленого рівня;

7. замовлення на термін (ТЗ) ‑ замовлення, яке діє протягом встановленого терміну;

8. відкрите замовлення (ВЗ) ‑ замовлення, яке діє до моменту виконання або відкликання (відміни);

9. інші, передбачені законодавством або договором з клієнтом.

У разовому замовленні можуть бути зазначені особливі умови виконання операції.

При здійсненні діяльності з андерайтингу укладаються:

1. договір андерайтингу;

2. договір на придбання цінних паперів при андерайтингу;

3. договір про спільну діяльність.

Договір андерайтингу укладається між торговцем (андерайтером) та емітентом щодо розміщення цінних паперів торговцем за дорученням, від імені та за рахунок емітента за винагороду.

Договір на придбання цінних паперів при андерайтингу (далі ‑ договір на придбання) ‑ договір купівлі-продажу цінних паперів, який укладається торговцем з першим власником (контрагентом) на виконання договору андерайтингу та на підставі заявки на придбання.

Договір про спільну діяльність ‑ двосторонній або багатосторонній договір, що укладається між андерайтерами з метою організації публічного розміщення цінних паперів.

При здійсненні андерайтингу, якщо це передбачено договором, торговець має право:

1. у разі публічного розміщення цінних паперів брати на себе зобов’язання за домовленістю з емітентом щодо гарантування продажу всіх цінних паперів емітента, що підлягають розміщенню, або їх частини;

2. у разі публічного розміщення цінних паперів здійснити повний або частковий викуп нереалізованих цінних паперів за визначеною в договорі фіксованою ціною на засадах комерційного представництва;

3. укласти договір про спільну діяльність з метою організації публічного розміщення.

При розміщенні цінних паперів торговець зобов’язаний:

• забезпечити організацію обліку розміщення випуску цінних паперів, зокрема обліку осіб, серед яких розміщуються іменні цінні папери, з урахуванням особливостей обліку форми існування цінних паперів;

• надати після закінчення розміщення цінних паперів звіт про результати розміщення та необхідні документи емітенту з метою перевірки результатів цього розміщення для складання та затвердження звіту про розміщення, з урахуванням особливостей обліку форми існування цінних паперів.

При здійсненні андерайтингу торговець має дотримуватись умов розміщення цінних паперів, визначених проспектом емісії.

Діяльність з управління цінними паперами ‑ діяльність, яка провадиться торговцем від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб.

Договір про управління цінними паперами та грошовими коштами ‑ договір, за яким одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк об’єкти управління.

Установник управління ‑ власник, який передає управителю в управління об’єкти управління, а управитель ‑ торговець, який має ліцензію на провадження професійної діяльності на фондовому ринку ‑ діяльності з торгівлі цінними паперами, а саме діяльності з управління цінними паперами, з яким укладено договір про управління.

Об’єктом управління є цінні папери та грошові кошти, призначені для інвестування в цінні папери, а саме: цінні папери та грошові кошти, передані в управління при укладанні договору про управління, а також цінні папери та грошові кошти, набуті установником протягом строку дії договору про управління та у зв’язку з його виконанням.

Об’єктом інвестування виступають виключно визначені законодавством України емісійні цінні папери, ощадні (депозитні) сертифікати та грошові кошти.

Невід’ємною частиною договору про управління є інвестиційна декларація управителя, яка визначає напрями та способи інвестування об’єктів управління. Положення інвестиційної декларації є обов’язковими для їх виконання управителем.

Торговець цінними паперами може укладати договір про управління як з юридичними (крім компаній з управління активами), так і з фізичними особами. При цьому сума договору про управління з одним клієнтом – фізичною особою не може становити суми, меншої еквіваленту 100 (ста) мінімальних заробітних плат.

Договір про управління вважається укладеним з моменту передачі установником управління управителю цінних паперів або грошових коштів, призначених для інвестування в цінні папери, а у випадку поетапної передачі цінних паперів – після передачі першого пакета цінних паперів.

Грошові кошти можуть передаватись в управління як готівкою (в касу), так і безготівковим перерахуванням (шляхом видачі платіжного доручення) з урахування вимог законодавства про грошовий обіг.

Цінні папери та грошові кошти, які набуваються у власність установника управління в процесі виконання договору управління, є об’єктами управління з моменту отримання їх управителем без укладення додаткових договорів між установником управління та управителем про передачу таких цінних паперів та грошових коштів.

У рамках договору про управління управитель, який прийняв в управління цінні папери, може здійснювати відносно них право чини, в тому числі самостійно та від свого імені реалізовувати всі права, засвідчені цінними паперами, що знаходяться в управлінні.

На виконання умов договорів (комісії, доручення та договору управління) та разового замовлення укладається договір на виконання ‑ договір купівлі-продажу (міни) цінних паперів, який укладається торговцем з третьою особою.

Правила визначають обов’язки торговця цінними паперами та заборони при здійсненні ними професійної діяльності.

При виконанні операцій з цінними паперами торговці зобов’язані діяти в рамках законодавства та в інтересах своїх клієнтів з урахуванням умов договору, кон’юнктури ринку, умов здійснення розрахунково-клірингових операцій, надання депозитарних послуг, ризику вибору контрагентів, інших факторів ризику.

Торговець зобов’язаний:

1. попереджати клієнтів про ризики та узгоджувати з ними рівень можливого ризику щодо конкретного правочину з цінними паперами;

2. при укладенні договору інформувати клієнта про наявність у нього права на отримання звітів, передбачених законодавством;

3. на вимогу клієнта надавати інформацію щодо ринкової вартості цінних паперів;

4. у разі наявності у торговця зацікавленості, яка перешкоджає йому виконати договір та/або разове замовлення клієнта на найбільш вигідних умовах, торговець зобов’язаний негайно повідомити про це клієнта. Попередження клієнта повинно відбуватися за допомогою засобів зв’язку, визначених договором, з обов’язковим наступним письмовим підтвердженням.

Крім того, торговці цінними паперами також зобов’язані:

1. у першу чергу виконувати операції з цінними паперами за договорами та разовими замовленнями клієнтів, а потім власні операції з такими ж цінними паперами;

2. у разі, якщо торговець отримує разове замовлення на купівлю цінних паперів, які знаходяться у власності торговця, торговець зобов'язаний письмово повідомити про це свого клієнта. У разі згоди клієнта укладається дилерський договір щодо відповідних цінних паперів та анулюється разове замовлення;

3. відкривати окремий поточний рахунок в грошових коштах, що перебувають в управлінні торговця;

4. вести облік грошових коштів клієнтів, що перебувають в управлінні торговця, на окремих поточних рахунках, які відкриваються торговцем в банку;

5. дотримуватися вимог щодо показників ліквідності, встановлених відповідними нормативно-правовими актами ДКЦПФР;

6. дотримуватись встановлених законодавством нормативів достатності власних коштів та інших показників (нормативів), які обмежують ризики по операціях з цінними паперами.

Торговці зобов’язані здійснювати заходи відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Торговці не мають права:

1. розголошувати комерційну таємницю клієнтів, за винятком надання такої інформації у випадках, передбачених законодавством;

2. при виконанні договору брокерського обслуговування здійснювати операції за рахунок та в інтересах клієнта без отримання від нього разового замовлення;

3. використовувати грошові кошти та цінні папери клієнтів для здійснення власних операцій або операції в інтересах інших клієнтів, або як забезпечення, якщо інше не передбачено законодавством;

4. безоплатно відчужувати цінні папери, що знаходяться в його управлінні;

5. задовольняти вимоги кредиторів за рахунок цінних паперів та грошових коштів, що належать клієнтам;

6. передовіряти виконання замовлень третім особам, якщо це не обумовлено умовами договору з клієнтом;

7. здійснювати діяльність з цінними паперами, які не зареєстровані в установленому законодавством порядку або емісія яких визнана недобросовісною;

8. здійснювати купівлю-продаж цінних паперів, емітентом яких є торговець (крім первинного розміщення та викупу);

9. укладати договори міни у разі, якщо емітентом цінних паперів є торговець;

10. здійснювати торгівлю цінними паперами з іншими торговцями, якщо частка володіння юридичної чи фізичної особи, що не має ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів, в статутному фонді кожного із торговців перевищує 10 (десять) відсотків, крім випадків, визначених законами України;

11. здійснювати торгівлю цінними паперами того емітента, в якому він безпосередньо або побічно володіє більше 10 (десятьма) відсотками статутного фонду.

4.3 Обмеження ризиків діяльності з торгівлі цінними паперами

Професійна діяльність на фондовому ринку пов’язана з певними ризиками для інвесторів. Заходом зменшення ризиків по операціях з цінними паперами, збільшення гарантій для клієнтів професійних учасників фондового ринку в частині виконання взятих на себе зобов’язань є встановлення обов’язкових нормативів достатності власних коштів та інших показників та вимог, що обмежують ризики по операціях з цінними паперами. Установлення таких показників є одним із повноважень ДКЦПФР, яке реалізовано шляхом прийняття Положення про розрахунок показників ліквідності, що обмежують ризики професійної діяльності на фондовому ринку, затверджене Рішення ДКЦПФР від 27.12.2007 № 2381 (далі – Положення).

Дія цього Положення поширюється на всіх торговців цінними паперами (крім банків), які здійснюють брокерську, дилерську діяльність, андерайтинг та управління цінними паперами. Відповідно до Положення, торговці цінними паперами зобов’язані розраховувати показники ліквідності, що обмежують ризики професійної діяльності на фондовому ринку.

Установлений показник ліквідності в залежності від виду діяльності не може перевищувати:

10 – якщо розраховується торговцем цінними паперами, що здійснює брокерську діяльність, як співвідношення загальної суми договорів, укладених з іншими торговцями цінними паперами, але не виконаних на день розрахунку (відкриті позиції), до розміру його статутного капіталу;

15 – якщо розраховується торговцем цінними паперами, що здійснює дилерську діяльність, як співвідношення загальної суми договорів, укладених з юридичними та фізичними особами, але не виконаних на день розрахунку (відкриті позиції), до розміру його статутного капіталу;

20 – якщо розраховується торговцем цінними паперами, що здійснює брокерську діяльність, як співвідношення загальної суми договорів, укладених з юридичними та фізичними особами, але не виконаних на день розрахунку (відкриті позиції), до розміру його статутного капіталу;

20 – якщо розраховується торговцем цінними паперами, що здійснює андерайтинг, як співвідношення загальної суми договорів, укладених з юридичними та фізичними особами, але не виконаних на день розрахунку (відкриті позиції), до розміру його статутного капіталу;

30 – якщо розраховується торговцем цінними паперами, що здійснює брокерську та дилерську діяльність, як співвідношення загальної суми договорів, укладених з юридичними та фізичними особами, але не виконаних на день розрахунку (відкриті позиції), до розміру його статутного капіталу;

35 – якщо розраховується торговцем цінними паперами, що здійснює брокерську діяльність, дилерську діяльність та андерайтинг, як співвідношення загальної суми договорів, укладених з юридичними та фізичними особами, але не виконаних на день розрахунку (відкриті позиції), до розміру його статутного капіталу.

При розрахунку зазначених показників ліквідності:

• враховується – сума договорів купівлі-продажу цінних паперів, які не виконані на день проведення розрахунку, та сума договорів, які були укладені в день розрахунку;

• не враховується – сума договорів купівлі-продажу цінних паперів, які були виконані на день проведення розрахунку; сума договорів купівлі-продажу цінних паперів, підписання та виконання яких здійснювалось в один день.

Обов’язковими для дотримання торговцями цінними паперами є показники:

1) капіталу:

• мінімального розміру власних коштів;

• адекватності власних коштів;

• адекватності основного капіталу;

2) інвестування:

• інвестування в цінні папери окремо за кожною юридичною особою;

• загальної суми інвестування.

Базою для розрахунку показника адекватності основного капіталу є основний капітал торговця, інших перелічених показників – власні кошти торговця.

Розрахунок показників капіталу та інвестування торговців цінними паперами здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. У Положенні наведено орієнтовний перелік бухгалтерських рахунків, які використовуються при проведенні розрахунків показників ліквідності, що обмежують ризики професійної діяльності на фондовому ринку.

Мінімальний розмір власних коштів торговця цінними паперами має становити не менше, ніж розмір його статутного капіталу.

Показник адекватності власних коштів ‑ здатність торговця цінними паперами своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями. Значення цього показника визначається як співвідношення власних коштів торговця цінними паперами до сумарних активів, зважених за ступенем ризику та зменшених на суму забезпечення за цінними паперами, на суму забезпечення за безумовними зобов’язаннями або грошового покриття у вигляді застави або гарантії третіх осіб.

Нормативне значення показника адекватності власних коштів торговців цінними паперами має бути не меншим ніж 10 (десять) відсотків.

Показник адекватності основного капіталу ‑ спроможність торговця цінними паперами захистити своїх клієнтів і контрагентів від непередбачуваних збитків, яких може зазнати торговець у процесі своєї діяльності на фондовому ринку залежно від розміру різноманітних ризиків. Цей показник розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів торговця цінними паперами. Нормативне значення показника адекватності основного капіталу має бути не меншим, ніж 4 (чотири) відсотки.

Вимоги до розрахунку показників інвестування:

• до розрахунків показників інвестування включаються балансова вартість акцій та інших цінних паперів, придбаних торговцем цінних паперів при здійсненні діяльності з управління цінними паперами;

• для розрахунку показників інвестування використовуються суми договорів купівлі-продажу цінних паперів, які на момент розрахунку показників інвестування вважаються виконаними та які виконані протягом одного звітного дня.

Показник інвестування в цінні папери окремо за кожною юридичною особою визначається як співвідношення розміру активів (грошових коштів та/або цінних паперів), які інвестуються на придбання цінних паперів окремо за кожною юридичною особою, до власних коштів торговця цінними паперами.

Нормативне значення показника інвестування в цінні папери окремо за кожною юридичною особою не має перевищувати 15 (п’ятнадцяти) відсотків.

Показник загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми активів (грошових коштів та/або цінних паперів), що інвестуються на придбання цінних паперів юридичних осіб, до власних коштів торговця цінними паперами. Нормативне значення показника загальної суми інвестування не має перевищувати 90 (дев’яносто) відсотків.

4.4 Облік та звітність торговців цінними паперами

Організація системи внутрішнього обліку торговців повинна вирішувати проблеми, які виникають у процесі діяльності.

Таблиця 4.1