2. Показники якості і рівня життя населення

Показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення. Під рівнем і якістю життя населення необхідно розуміти ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини. Поняття має кількісний і якісний зміст, воно доповнюється різноманітними категоріями відтворювального процесу, характеристиками умов праці, життя і побуту.

Для визначення рівня життя в різноманітних країнах експерти використовують поняття індекс розвитку людського потенціалу, або скорочено індекс людського розвитку. Цей показник запропонований ООН як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни. Індекс людського розвитку має три складові: тривалість життя населення; рівень освіти; обсяг ВВП на душу населення.

Індекс якості життя – характеризує рівень освіти, медичного обслуговування, тривалість життя, ступінь зайнятості населення, його платоспроможність, доступ до політичного життя і т. ін.

Прожитковий мінімум – це рівень грошового доходу населення, що забезпечує придбання мінімального науково обґрунтованого набору матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людини. Визначає нижню границю суспільно необхідного рівня життя за певних умов розвитку суспільства. При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють фізіологічний і соціальний. Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача. Кошик споживача – це вартість стандартного набору товарів і послуг масового споживання середнього споживача в конкретній країні в певний час.

Прожитковий мінімум включає наступні складові:

1. Мінімальний "продуктовий кошик", що розраховується в середньому на душу населення і для основних соціально-демографічних груп. У середньому частка видатків на харчування в прожитковому мінімумі становить приблизно 45 %.

2. Видатки на непродовольчі товари, розраховані виходячи з мінімальних показників забезпеченості окремими товарами і термінів служби їх, а також цін на ці товари. Частка цих видатків близько 22 %.

3. Видатки на послуги, обчислені також виходячи з їх мінімального набору, частка яких становить 28 %.

4. Податки і обов'язкові платежі, визначені у відсотковому відношенні до вартості "споживчого кошика", становлять близько 6 %.

Прожитковий мінімум або границю малозабезпеченості можна виміряти наступними методами:

- статистичний метод визначає границю малозабезпеченості на рівні доходів, якими розташовує певна частина самих малозабезпечених громадян країни (10 – 20 %);

- нормативний метод ґрунтується на спеціально розроблених нормативах, а саме наборів товарів для задоволення основних фізіологічних і соціальних потреб людини в розрізі окремих вікових груп;

- комбінований метод розрахунку прожиткового мінімуму поєднує в собі елементи двох перших методів;

- суб'єктивний метод розрахунку прожиткового мінімуму ґрунтується на аналізі результатів соціологічних досліджень серед населення;

- ресурсний метод припускає облік можливостей національної економіки в забезпеченні матеріальних і духовних потреб населення.

Індекс вартості життя – це індекс, що характеризує зміну цін на споживчі товари і тарифів на послуги, щодо фіксованого набору товарів і послуг, які входять у споживчий набір окремих категорій населення.

Коефіцієнт життєздатності населення характеризує можливості збереження генофонду, інтелектуального розвитку населення в умовах проведення конкретної соціально-економічної політики.

Індекс інтелектуального потенціалу суспільства відображає рівень освіти населення і стан науки в країні. При його розрахунку враховуються: рівень освіти дорослого населення; питома вага студентів у загальній чисельності населення; частина витрат на освіту у ВВП; частина зайнятих у науці і науковому обслуговуванні в загальній чисельності зайнятих; частина витрат на науку у ВВП.

Людський капітал на душу населення відображає рівень витрат держави, фірм і громадян на освіту, охорону здоров'я і інші складові соціальної сфери на душу населення. Чим вище рівень економічного розвитку країни, тим більше рівень людського капіталу і його частина в структурі всього капіталу.

Окремі сторони якості життя характеризують приватні індикатори:

- соціально-демографічні – це тривалість життя, динаміка захворюваності, народжуваності, смертність;

- економічної активності населення – це рівень безробіття, міграція населення і її причини;

- соціальна напруженість – це участь у політичних заходах, страйках, частка тіньової економіки у ВВП, динаміка злочинності;

- розвитку соціальної сфери – це частка видатків на освіту, науку, охорону здоров'я і культуру у ВВП, число учнів і студентів, у тому числі, що навчаються безкоштовно і платно, середнє число учнів на одного викладача;

- екологічні – це величина шкідливих речовин в атмосфері, ґрунті, воді, продуктах харчування, частка витрат на екологію у ВВП, інвестиції в основний капітал, спрямовані на охорону навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів.