2. Цілі розвитку національної економіки

Для національної економіки характерно також особливе ціле положення, тобто крім звичайних цілей соціально-економічного розвитку перед економікою кожної країни стоять і специфічні цілі, обумовлені умовами і рівнем її розвитку. Виділяють наступні основні функції національної економіки:

1. Цільова – складається у визначенні цілей, пріоритетів і основних напрямів розвитку національної економіки.

2. Забезпечення національної економічної безпеки і реалізація її економічних інтересів.

3. Забезпечення єдиного економічного простору країни, встановлення оптимального співвідношення загальнонаціонального і регіонального рівнів економіки.

4. Стимулююча передбачає формування регуляторів, що дають можливість ефективно впливати на діяльність господарських суб'єктів, і стимулювати економічні процеси в бажаному для суспільства напряму.

5. Нормативна – держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір.

6. Перерозподільна – зводиться до зміни розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних экстерналий і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.

7. Соціальна – передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин, перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту і соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища.

8. Безпосереднє управління неринковим сектором економіки – це регулювання державного сектора економіки, створення суспільних товарів і благ.

9. Контролююча – означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних і соціальних стандартів.

Сутність регулювання національною економікою вимагає налагодженого механізму побудови цілей, у тому числі логічного просування від абстрактного загального передбачення до конкретного прогнозування, а далі – до макроекономічного планування і програмування.

Макроекономічне прогнозування – це виявлення і аналіз закономірностей розвитку національної економіки, передбачення змін у ній і створення наукової бази для економічної політики і державного регулювання економіки.

В умовах переходу до ринкових відносин прогнозування набуває дуже велике значення і стає початковою стадією, основою всієї системи управління. Це обумовлено тим, що в умовах ринку зростає альтернативність варіантів розвитку, підсилюється інтенсивність пошуку виходів з небажаних, негативних ситуацій.

Макроекономічні прогнози можуть бути економічними, прогнози природних ресурсів, науково-технічні, демографічні і прогнози соціального розвитку. Прогнозування дає ринку більше цілеспрямований і стійкий розвиток.

Макроекономічне планування – це діяльність держави по розвитку національної економіки; розробка моделі бажаного і очікуваного стану економіки і одночасне визначення способів, методів і термінів забезпечення такого стану і кінцевих результатів.

За формою прояву і змісту планування може бути директивним, індикативним і стратегічним. Директивне планування являє собою процес розробки планів, що мають чинність юридичного закону, і забезпечення їх виконання. Такі плани носять адресний характер і відрізняються надмірною деталізацією. Індикативне планування – це процес формування системи параметрів (індикаторів), що характеризують стан і розвиток економіки країни, що відповідають державній соціально-економічній політиці, і встановлення мер державного впливу на соціальні і економічні процеси з метою досягнення зазначених параметрів. Як індикатори соціально-економічного розвитку виступають показники, що характеризують динаміку, структуру і ефективність економіки, стан фінансів, грошового обігу, ринку товарів і цінних паперів зайнятість, рух цін, рівень життя населення і т. ін. Стратегічне планування – це особливий вид планування, орієнтований, як правило, на довгострокову перспективу і визначає стратегічні цілі соціально-економічного розвитку країни і напрями їх досягнення.

Макроекономічне програмування – це розробка комплексних програм розвитку національної економіки або її окремих секторів.

Завдання програм полягає в вирішенні найважливіших проблем розвитку національної економіки, регіональних, міжгалузевих, науково-технічних, соціальних, екологічних і інших проблем. Програмування застосовується у випадках, коли використання інших методів регулювання не може принести необхідних результатів.

Основним змістом програми є чітко поставлена мета, завдання і комплекс науково-дослідних, організаційно-господарських, виробничих і інших заходів, поєднаних за ресурсами, виконавцями, термінами виконання і забезпечують досягнення поставлених цілей і завдань найбільш ефективним шляхом.

Залежно від змісту, об'єкта і напряму дії програми бувають соціально-економічні, науково-технічні, виробничо-економічні, територіальні, організаційно-господарські, а також національні, регіональні, надзвичайні і цільові.