3. Ринок праці і зайнятість населення

Державне регулювання ринку праці – це система правових і організаційно-економічних заходів держави по забезпеченню ефективної зайнятості, нормальних умов праці і раціонального використання робочої сили.

Для підвищення ефективності регулюючого механізму ринку праці виділяють найбільш пріоритетні цілі:

1. Досягнення оптимального співвідношення попиту та пропозиції робочої сили і внаслідок цього забезпечення оптимального рівня безробіття, при якому економічні і соціальні втрати від незайнятості будуть мінімальними. Такий рівень одержав назву природної норми безробіття, що відображає об'єктивну необхідність наявності певної кількості незайнятого працездатного населення як умови функціонування ринкової економіки.

2. Скорочення тривалості безробіття. Актуальність скорочення тривалості безробіття визначається тим, що зі збільшенням періоду часу безробітного стану робітників, різко підсилюються процеси професійно-кваліфікаційної деградації їх, тобто знижується якість трудових ресурсів, зменшується трудовий потенціал країни.

3. Зниження надмірно високого рівня територіальної диференціації стану регіональних ринків праці. У країні є велика кількість регіонів, де стан на ринку праці оцінюється як кризовий і дуже напружений.

4. Забезпечення максимально повної відповідності розміру оплати праці і вартості робочої сили. Занижений рівень оплати праці має не тільки соціальні, але і економічні наслідки. Соціальні – це низький життєвий рівень населення. Економічні – це одна з основних причин уповільнення темпів НТП, тому що дешева робоча сила не стимулює суб'єктів господарювання, витрачати кошти на науково-технічні дослідження і впроваджувати їх у виробництво. Низький рівень платоспроможного попиту більшості населення перешкоджає розвитку споживчого сектора. Ситуацію на ринку праці України характеризують показники таблиці 3.4.

Таблиця 3.4

Основні статистичні показники зі статистики ринку праці України [http://www.ukrstat.gov.ua]

	Зайняті у віці 15-70 років-всього, тис. осіб	у тому числі		Безробітні (за методологією МОП) у віці  15-70 років-всього, тис. осіб	у тому числі
		жінки	чоловіки		жінки	чоловіки
1995	24125,1	12132,6	11992,5	1437,0	631,3	805,7
1996	24114,0	11981,3	12132,7	1997,5	940,3	1057,2
1997	23755,5	12124,0	11631,5	2330,1	1113,2	1216,9
1998	22998,4	11757,6	11240,8	2937,1	1422,0	1515,1
1999	19947,8	9904,1	10043,7	2614,3	1267,8	1346,5
2000	20175,0	9856,9	10318,1	2655,8	1298,4	1357,4
2001	19971,5	9794,8	10176,7	2455,0	1192,0	1263,0
2002	20091,2	9901,3	10189,9	2140,7	1034,2	1106,5
2003	20163,0	9963,6	10199,7	2008,0	952,3	1055,7
2004	20295,7	10006,9	10288,8	1906,7	905,1	1001,6
2005	20680,0	10075,5	10604,5	1600,8	738,3	862,5

 

Ринок праці регулюється з боку держави за допомогою економічних, адміністративних і правових методів. Економічні методи – це пільги підприємствам які створюють додаткові робочі місця для проведення суспільних робіт, залучають до роботи молодь, інвалідів і інших неконкурентоспроможних громадян.

Правові методи державного регулювання – це внесення змін у законодавчі акти про працю, закріплення за заробітною платою функції ціни робочої сили, відповідність рівня заробітної плати рівню цін на споживчому ринку, тобто мінімальна заробітна плата повинна відповідати фізіологічному мінімуму споживання.

До адміністративних методів відносяться: організація суспільних робіт, створення страхових фондів на випадок безробіття, перекваліфікація робітників у зв'язку зі змінами вимог ринку, виплата допомоги безробітним, розвиток центрів по підготовці і перепідготовці кадрів при центрах зайнятості населення.