Показники діяльності банківської системи України (за даними Національного банку України) [http://www.Ukrstat.Gov.Ua]

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Грошова маса, млн. грн.	32252	45755	64870	95043	125801	194071	261063	396156	515727
Грошова база, млн. грн.	16780	23055	30808	40089	53763	82760	97214	141901	186671
Облікова ставка НБУ (на кінець періоду), %	27,0	12,5	7,0	7,0	9,0	9,5	8,5	8,0	12,0
Процентні ставки банків у національній валюті, %
за кредитами	40,3	31,9	24,8	20,2	17,9	16,4	15,4	14,4	17,8
за депозитами	13,5	11,2	7,8	7,1	7,8	8,5	7,6	8,2	9,9
Вимоги банків за наданими кредитами, млн. грн.	19574	28373	42035	67835	88579	143418	245226	426863	734010
Зобов’язання банків за коштами, залученими на рахунки суб’єктів господарювання та фізичних осіб, млн. грн.	18738	25674	37715	61617	82959	132745	184234	279738	357204
Зобов’язання банків за коштами, залученими на рахунки фізичних осіб, млн. грн.	6780	11338	19302	32396	41611	73202	106715	164159	215087
у національній валюті	3481	6566	11601	18875	22116	42176	57837	99411	107526
в іноземній валюті	3299	4772	7701	13521	19495	31026	48878	64749	107561
Офіційний курс національної грошової одиниці до іноземних валют, на кінець долі, грн.
100 доларів США	543,45	529,85	533,24	533,15	530,54	505,00	505,00	505,00	770,00
100 євро	505,68	466,96	553,29	666,22	721,75	597,16	665,09	741,95	1085,55
Середній офіційний курс національної грошової одиниці до іноземних валют, грн.
100 доларів США	544,02	537,21	532,66	533,27	531,92	512,47	505,00	505,00	526,72
100 євро	502,89	481,36	503,01	602,44	660,94	638,99	633,69	691,79	770,80

- під впливом тенденцій фінансової глобалізації відбуваються поступові зміни в інструментарії грошово-кредитної політики. Більшість країн відмовляються від прямих мір грошово-кредитної політики. У розвинених країнах це відбулося в основному в 80-роки. В 90-і на перших етапах переходу до ринку їх застосовували трансформаційні економіки країн ЦВЄ і СНД, але і вони також здебільшого поступово перестали їх використовувати. Відповідні тенденції відзначаються в країнах, що розвиваються.

Всі меншу роль відіграють мінімальні резервні вимоги. Це пов'язано з наступними причинами: у рамках нових програм грошово-кредитної політики основний акцент переноситься з регулювання грошової бази на регулювання процентних ставок, де резервні вимоги менш значимі; підсилюється між країнами конкуренція банківських структур, тому конкурентоспроможність банків, оподатковуваних податком у вигляді мінімальних резервних вимог по більшій ставці, у відносному вираженні знижуються; поширення фінансових інновацій дозволяє знаходити шляхи обходу регулюючих вимог.

- відбуваються зміни в каналах впливу грошово-кредитної політики на економіку. По-перше, відбувається зниження ролі каналу, пов'язаного із процентною ставкою, у силу процесу вирівнювання процентних ставок між країнами і більшої їх залежності від ситуації на світовому ринку, чим усередині країни. По-друге, теоретично, у зв'язку зі зростаючою відкритістю національної економіки, повинна підсилюватися значимість каналу грошово-кредитної політики пов'язаного з валютним курсом. У теорії наявність цього каналу припускає, що зміни в процентній політиці центрального банку впливають на валютний курс, але на практиці, в умовах фінансової глобалізації, кількість факторів, що впливають на валютний курс, істотно зростає, і його можна розглядати як ціну активу. По-третє, послабляється дія кредитного каналу. Особливо це стосується тих банків, які мають доступ до фінансування з-за кордону.

- особливу увагу звертає вплив на грошово-кредитну політику фінансових криз в епоху глобалізації. В умовах фінансової кризи перед грошово-кредитною політикою виникають нові виклики. У першу чергу, вони пов'язані з тим, чи варто дотримуватися прийнятих правил або потрібно реагувати на економічну кон'юнктуру, що змінилася. Як правило, центральні банки реагують на кризу. При цьому у випадку фінансової кризи вони на практиці зіштовхуються із двоїстою метою: підтримки стабільності і грошово-кредитної сфери і фінансової системи. Друга ціль найчастіше може вступати в протиріччя з першою, тому що вимагає додаткової підтримки окремих фінансових інститутів і, як слідство, може бути поєднана зі збільшенням грошової маси і ростом інфляції.

У країнах з недостатньо розвиненою грошово-кредитною сферою під час кризи може порушуватися робота класичних каналів передачі сигналів від грошово-кредитної політики до економіки. Зокрема, гравці можуть не реагувати на зміни фундаментальних показників, а керуватися "стадним почуттям".

Події останніх років свідчать про те, що неоліберальна доктрина розвитку економіки і валютно-фінансових відносин себе зживає. В теперішній час у західних країнах на порядок денний постає проблема державного регулювання господарського життя (і насамперед – її фінансової сфери), здатного компенсувати збої ринку.

Одна з основних причин сучасних фінансових потрясінь складається в глобальній нерівновазі. Вона проявляється у величезних платіжних дисбалансах і в усе більшому відриві фінансової сфери від реального сектора економіки. По оцінках фахівців, при світовому ВВП, рівному 50 трлн. дол., сума фіктивного капіталу (з усіма "міхурами", дериватами, операціями інвестиційних фондів), що обертаються на світових фінансових ринках, досягає 500 трлн. дол. Така ситуація може привести до дезінтеграції глобального ринку і світової рецесії.

Світові фінансові потрясіння останніх років змушують по-новому поглянути на проблему ефективності грошово-кредитної політики і адекватності її заходів викликам глобалізації, а також ролі держави у Центрального банку в забезпеченні економічної безпеки країн, що беруть участь у світогосподарських зв'язках (у тому числі і України). У той же час різко підвищується роль Центральних банків як банк банків, кредиторів в останній інстанції, що здійснюють "ручне управління" рухом кредитних ресурсів, що підтримують всю банківську систему. Особливо гостро всі ці проблеми проявляються в трансформаційних економіках, чиї грошово-кредитні, валютні і фінансові системи ще тільки формуються, а канали трансмісійного механізму, через які виявляється вплив на економіку, ще не одержали належного розвитку.

При проведенні монетарній політиці в Україні варто розробляти інституціональні механізми, які підсилюють послаблені зв'язки – між суверенною монетарною владою і національною економікою, між суверенною монетарною владою і національними фінансовими посередниками, а також удосконалювати взаємини між суверенною монетарною владою і глобальним монетарним простором. Для цього доцільна реалізація наступних заходів:

- забезпечення відповідності механізмів грошової емісії цілям структурного розвитку економіки по інвестиційно-активній схемі;

- тісна взаємодія монетарної політики з бюджетною політикою і регулюванням фінансових ринків для спільного подолання "провалів ринку" у фінансовій системі (неефективного залучення і розміщення ресурсів) і забезпечення ефективного виконання нею функцій мобілізації заощаджень, раціонального розміщення капіталу і управління ризиком;

- розробка механізмів співробітництва з державою тих фінансових установ, які одержують державну підтримку, у тому числі довгострокові кредити рефінансування;

- посилення довіри до банківської системи і національної валюти шляхом зниження інформаційної асиметрії відносно поведінки органів монетарної влади і фінансових посередників;

- розробка концепції забезпечення фінансової стабільності і концепції розвитку фінансового сектора;

- збалансування незалежності і підзвітності центрального банку в сфері проведення монетарної політики;

- розширення спектра механізмів і забезпечення прозорості критеріїв прийняття рішень і фінансуванні банків Національним банком України;

- диференціація механізмів монетарного регулювання для спеціалізованих банків і інших фінансових посередників у відповідності зі специфікою прийнятих ними ризиків;

- посилення ролі національної валюти в операціях населення і суб'єктів господарювання;

- запобігання дестабілізуючих впливів коливань обмінного курсу на поведінку економічних суб'єктів;

- адекватна реакція валютно-курсової політики і політики управління міжнародними резервами центрального банку на зміни у світовій валютній системі;

- використання процентної політики і рефінансування фінансових посередників з метою регулювання корпоративного попиту на зовнішні запозичення;

- співробітництво Національного банку із урядом у питаннях налагодження фінансових відносин із країнами – світовими кредиторами;

- сприяння переходу від макроекономічного до переважно інституціонального стимулювання притоку іноземного капіталу з метою зниження уразливості до потоків спекулятивного капіталу.