- •Частина іі політична участь і демократія в україні: структурно-функціональні та соціокультурні характеристики
- •2.1. Україна в контексті «парадигми транзиту»
- •Рейтинги демократизації посткомуністичних країн (1997−2005 рр.)
- •Середня статистика спроб захоплення влади
- •2.2. Особливості формування політичного режиму в Україні в умовах посткомуністичної трансформації
- •Соціальні групи, які відіграють значну роль у житті людини, %
- •2.3. Інститути громадянського суспільства і держава
- •2.4. Вдосконалення законодавства України про вибори як передумова демократизації участі
- •2.4.1. Динаміка та характер змін виборчого законодавства на виборах до Верховної Ради Україні 1994−2006 років
- •2.4.2. Характер еволюції законодавства про вибори Президента України
- •2.5. Особливості партійно-політичної структуризації та стан розвитку партійної системи українського суспільства
- •2.6. Соціокультурні умови процесів демократичної трансформації та політичної участі
- •Думки населення і експертів щодо найбільш бажаного типу державного устрою для України, %
- •Відношення громадян до соціальної системи, %
- •Динаміка членства у громадських та політичних організаціях по макрорегіонах, %
- •Динаміка самооцінок здатності протидіяти рішенням уряду та місцевої влади, %
- •Дані моніторингу
- •Міра задоволення своїм становищем у суспільстві на теперішній час, %
- •Обставини, які впливають на життя людини
- •Література
Динаміка членства у громадських та політичних організаціях по макрорегіонах, %
Макрорегіони |
1994 |
2004 |
2005 |
Центр |
16,7 |
16,1 |
13,4 |
Захід |
21,9 |
23,9 |
16,0 |
Схід |
14,8 |
12,9 |
17,7 |
Південь |
16,0 |
13,9 |
18,9 |
Загалом по Україні |
17,0 |
16,2 |
16,3 |
Джерело: [166, 115].
Отримані дані вказують на незначну динаміку відмінностей у залученості громадян України до громадських або політичних організацій між регіонами. За останні 11 років цей показник не зазнав значних змін незалежно від регіону. Виняток становить помітне зниження рівня членства на Заході та, навпаки, зростання − на Півдні. В цілому ж по країні впродовж періоду соціологічного спостереження ситуація залишається фактично незмінною. Останній результат слугує підтвердженням пасивності не тільки пересічних громадян, а й самих суб’єктів соціально-політичної діяльності, насамперед первинних структур політичних партій та громадських організацій.
Результати масових опитувань фіксують загальне зменшення участі людей у політичних мітингах та контактування з активістами політичних партій, порівняно з початковим періодом державної незалежності України. Така тенденція є характерною для всіх регіонів. Так, рівень участі мешканців Західного регіону в політичних мітингах у листопаді 1991 року був найвищим в Україні, однак у 2004 році помітно скоротився і за цим показником зрівнявся зі Східним регіоном. Останній, єдиний з усіх регіонів не відзначився ні трохи відчутним скороченням участі громадян у політичних мітингах. Що ж до контактів з активістами політичних партій, то в листопаді 1991 року в Західному регіоні люди були активнішими, ніж на Півдні та Сході, але не відрізнялися за цим показником від Центру. Згідно з опитуванням 2004 року, Західний регіон став єдиним, де на той час не відбулося значного скорочення таких контактів.
Останній результат, цілком можливо, не тільки є наслідком недостатньої соціальної активності пересічних громадян, а й пояснюється малопотужною організаційною інфраструктурою провідних суб’єктів політичної діяльності на регіональному рівні.
Дані моніторингового опитування 2005 року свідчать про значні регіональні відмінності під час Помаранчевої революції. Так, брали участь в акціях в Києві та інших населених пунктах і допомагали учасникам масових акцій протесту половина громадян у Західному регіоні, чверть – у Центральному і значно менше – на Сході та Півдні (відповідно 8 % та 5 %).
У табл. 6 відображено динаміку участі в мітингах і контактування з активістами (в цьому разі не йдеться ані про частоту участі, ані про інтенсивність контактів).
Таблиця 6
Динаміка участі в політичних мітингах та контактування з політичними активістами, %
Макрорегіони |
Участь у мітингах |
Контактування з активістами |
||||||
листопад 1991 |
2004 |
листопад 1991 |
2004 |
|||||
так |
ні |
так |
ні |
так |
ні |
так |
ні |
|
Центр |
16,0 |
78,2 |
9,7** |
89,1 |
19,0 |
73,2 |
11,2** |
86,2 |
Захід |
23,4 |
72,1 |
17,2* |
80,1 |
24,2 |
69,4 |
18,5 |
76,9 |
Схід |
13,4 |
83,0 |
12,2 |
85,8 |
15,6 |
81,2 |
7,3** |
87,2 |
Південь |
14,4 |
81,3 |
7,8** |
89,1 |
16,1 |
79,6 |
8,5** |
87,1 |
Загалом по Україні |
16,5 |
78,9 |
11,1** |
86,7 |
18,5 |
76,1 |
10,9** |
85,0 |
* відмінності значимі на рівні 0,05.
** відмінності значимі на рівні 0,01.
Джерело: [166, 116].
Готовність до соціального протесту розглядається як наявний рівень здатності пересічних громадян впливати на перебіг політичного процесу. Операціоналізація регіонального виміру цього показника політичної культури здійснювалася на підставі таких емпіричних індикаторів: здатність респондентів до протидії уряду України та місцевій владі у випадку, коли вони утискають їхні права й інтереси; готовність опитаних взяти участь у різних заходах відстоювання своїх прав та інтересів. Упродовж 11 років частина українських громадян, здатних (хоча б на вербальному рівні) протидіяти рішенням уряду, які утискають їхні права й інтереси, залишилася незначною. Після подій Помаранчевої революції відбувається відчутне зростання цього показника в цілому по Україні. У регіональному вимірі помітне зростання кількості здатних вплинути на уряд зафіксовано лише в Центрі.
Таблиця 7