2. Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність,-

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

1. Об’єктивна сторона цього вбивства характеризується: 1) діянням - посяганням на життя іншої людини; 2) наслідками у вигляді її смерті; 3) причиновим зв’язком між вказаними діянням і наслідками.

Якщо заподіяння смерті через необережність є ознакою іншого злочину (зокрема, передбаченого ч. 2 ст. 134, ч. З ст. 135, ч. З ст. 136, ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 139), воно квалі­фікується за відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідаль­ність за цей злочин, і додаткової кваліфікації за ст. 119 не потребує.

Вбивство через необережність вважається закінченим з моменту настання смерті потерпілого.

2. Суб’єкт злочину загальний.

3. З суб’єктивної сторони дане вбивство характеризується необережною формою вини: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю.

Вбивство через необережність слід відмежувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачати.

4. Кваліфікуючою ознакою цього злочину (ч. 2 ст. 119) є вбивство через необереж­ність двох або більше осіб.

5. Заподіяння смерті через необережність при зґвалтуванні чи насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом (наприклад, потерпіла особа вистрибнула з транспортного засобу під час його руху або з вікна квартири) повністю охоплюється ч. 4 ст. 152 або ч. З ст. 153 і додаткової кваліфікації за ст. 119 не по­требує.

Стаття 120. Доведення до самогубства

1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності,-

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб,-

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо во­но було вчинене щодо неповнолітнього,-

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об’єктом злочину є життя та здоров’я особи.

2. З об’єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діянням у формі: а) жор­стокого поводження з потерпілим; б) шантажу; в) примусу до протиправних дій; г) си­стематичного приниження людської гідності потерпілого; 2) наслідками у вигляді до­ведення особи до: а) самогубства; б) замаху на самогубство; 3) причиновим зв’язком між вказаним діянням і наслідками у вигляді самогубства або замаху на самогубство потерпілого.

Самогубство - це умисне позбавлення себе життя.

Жорстоке поводження може виявитися у безжальних, грубих діяннях винного, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання - мордування, позбавлен­ня їжі, ліків, води, сну, одягу, житла, систематичне нанесення тілесних ушкоджень чи побоїв, примушування до вчинення дій сексуального характеру тощо.

Шантаж передбачає погрозу розголошенням компрометуючих або інших відомо­стей, які потерпілий бажає зберегти у таємниці. Змістом шантажу може бути також залякування заподіянням іншої шкоди - звільненням з роботи, розлученням, позбав­ленням засобів до існування, виселенням, відібранням дитини тощо. Детальніше про поняття шантажу див. коментар до ст. 303.

Примус до протиправних дій означає домагання від іншої особи шляхом погрози, насильства чи інших подібних дій вчинити дії, які заборонені чинним законодавством.

Систематичне приниження людської гідності полягає, зокрема, у багаторазових (три і більше рази) образах, глумлінні над потерпілим, цькуванні, поширенні наклепни­цьких вигадок, явно несправедливій критиці, іншому принизливому ставленні до потер­пілого. Самогубство або замах на самогубство, що стало наслідком перевищення влади або службових повноважень, охоплюється ч. З ст. 365 і не потребує додаткової кваліфі­кації за ст. 120.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення себе життя.

3. Суб’єкт цього злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом до діяння, умис­лом або необережністю до наслідків. Якщо винний умисно схилив до фактичного само­губства або до замаху на таке самогубство особу, яка хвора на психічну хворобу, що по­збавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, то вчинене, залежно від обставин справи, слід кваліфікувати тільки за відповідною частиною (і пунктом ч. 2) ст. 115 або за відповідною частиною ст. 15 і відповідною частиною (і пунктом ч. 2) ст. 115.

5. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його щодо: 1) особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого; 2) двох або більше осіб (ч. 2 ст. 120), а особливо кваліфікуючою ознакою - щодо неповнолітнього (ч. З ст. 120).

Про поняття матеріальної та іншої залежності див. коментар до ст. 66. Непов­нолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку.

Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здо­ров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну тре­тину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя,-

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого,-

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

(Стаття 121 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1707-VI від

2009. р.)

1. Об’єктом злочину є здоров’я особи. Кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди власному здоров’ю настає лише у спеціально передбачених КК випадках, коли це пов’язано з посяганням на інші суспільні відносини, крім здоров’я іншої особи (зок­рема, частинами 1 і 2 ст. 409).

2. Обов’язковою ознакою цього злочину є потерпілий. Ним може бути лише люди­на - громадянин України, особа без громадянства, іноземець.

3. Об’єктивну сторону злочину утворюють: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) на­слідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причиновий зв’язок між зазначе­ними діянням і наслідками.

Тілесні ушкодження — це протиправне і винне порушення.анатомічної цілості тка­нин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних тощо.

Суспільно небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень виражаються у фізич­ному, хімічному, біологічному, психічному чи іншому впливі на потерпілого. Бездіяль­ність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчи­нити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров’ю у вигляді тілесних ушкоджень.

КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості і легке. Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються на підставі відповід­них положень КК (статті 121, 122, 125) і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених МОЗ.

Якщо заподіяння тілесних ушкоджень є способом посягання на інші, ніж здоров’я, соціальні цінності, вчинене має кваліфікуватися за іншими статтями КК. За певних об­ставин, коли заподіяння шкоди здоров’ю шляхом нанесення тілесних ушкоджень ви­ступає конструктивною ознакою іншого злочину (способом вчинення або його наслід­ком), воно може бути додатково кваліфіковано за статтями 121, 122, 125.

Відповідно до ст. 121 тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження: 1) не­безпечне для життя в момент заподіяння чи таке, що спричинило: 2) втрату будь-якого органа або його функцій; 3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітнос­ті; 6) непоправне знівечення обличчя.

Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічно­му перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи мо­жуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв’язку.

До небезпечних для життя ушкоджень належать: а) ті, що проникають у черепну порожнину, у т. ч. без ушкодження мозку; б) відкриті й закриті переломи кісток скле­піння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа; в) забиття головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавленая головного мозку; забиття головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки. Під час судо­во-медичної оцінки ступеня тяжкості струсу і забиття головного мозку слід керуватися методичними рекомендаціями, що затверджуються МОЗ; г) ізольовані внутрішньоче­репні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ. Субарахноїдальний кро­вовилив, який був підтверджений люмбальною пункцією, без відповідної клінічної симптоматики не може бути віднесений до ушкоджень, що небезпечні для життя; д) ті, що проникають у канал хребта, у т. ч. й без ушкодження спинного мозку та його обо­лонок; е) переломо-вивихи та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи дуг І або II шийних хребців, а також переломи зубоподібного відростка

2. шийного хребця, у т. ч. без порушення функції спинного мозку; є) підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, а також їх вивихи; ж) закриті ушко­дження спинного мозку в шийному відділі; з) перелом чи переломо-вивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку або за наявності клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня. Рефлекторне порушення функ­цій (рефлекторний спазм чи розслаблення сфінктерів, рефлекторне порушення ритмів серця, дихання тощо) не є підставою для віднесення ушкоджень до загрозливих для життя; и) закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супроводжувались тяжким спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів; і) ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глот­ки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того, з боку шкіряних покривів чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні; ї) закриті пере­ломи під’язичної кістки, закриті й відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї (щитоподібної, паращитоподібної, вилочкової - у дітей) - все за наявності загрозливих для життя явищ; й) поранення грудної клітки, з проникненням у плевральну порожни­ну, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, у т. ч. і без ушкодження внутріш­ніх органів. Підшкірна емфізема, що виявляється при пораненнях грудної клітки, не може розглядатись як ознака проникаючого ушкодження в тих випадках, коли явища гемопневмотораксу відсутні, емфізема має обмежений характер і нема сумнівів у тому, що рановий канал не проникав у плевральну порожнину; к) ушкодження живота, з про­никненням у черевну порожнину, у т. ч. і без ушкодження внутрішніх органів; відкриті ушкодження внутрішніх органів, розміщених в заочеревному просторі (нирок, наднир- ників, підшлункової залози) і в порожнині таза (сечовий міхур, матка, яєчники, перед­міхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри). Відкриті ушкодження нижньої третини прямої кишки, піхви, сечовипускного каналу належить відносити до небезпечних для життя тільки за наявності загрозливих для життя явищ; л) закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів заочеревного простору, порожнини таза - все за наявності загрозливих для життя явищ. Проведення діагностичної лапаротомії, якщо відсутні ушкодження органів черевної порожнини, при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень не враховується; м) відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, стегневої і великогомілкової кісток. Від­криті переломи інших відділів і закриті переломи будь-яких відділів названих кісток, а також відкриті і закриті переломи променевої, ліктьової та малогомілкової кісток можуть бути зараховані до небезпечних для життя за наявності загрозливих для життя явищ; н) переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя явищ; о) ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову, печін­кову недостатність, гостру недостатність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонарного і органного кровообігу, жирову чи газову емболію. Всі вони мусять підтверджуватись об’єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструментальних досліджень; п) ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої*), підключичної, плечової, підклубової, стегно­вої, підколінної артерій чи вен, що їх супроводять. Ушкодження інших периферичних судин (голови, обличчя, шиї, передпліччя, кисті, гомілки, стопи) кваліфікуються у кож­ному випадку залежно від спричинених ними конкретних загрозливих для життя явищ; р) загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) за наявності загрозливих для життя явищ: термічні опіки III—IV ступеня з площею ураження понад 15% поверхні тіла; опіки III ступеня - понад 20% поверхні тіла; опіки II ступеня - понад 30% поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжувались шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя явищ; с) ушкодження від дії низь­кої температури, променеві ушкодження та такі, що були отримані в умовах баротрав­ми,- всі за наявності загрозливих для життя явищ; т) отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою як місцевої, так і загальної дії (у т. ч. і харчові токсикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища; у) усі види механічної асфіксії, що супроводжувалися комплектом розладів функції центральної нервової системи, серцево-судинної системи та органів дихання, котрі загрожували життю; за умови, що це встановлено об’єктивними клінічними даними.

За ознакою втрати будь-якого органа або його функцій тяжким визнається ушко­дження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом та наслідками. Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій - це втрата: 1) зору; 2) слуху;

2. язика; 4) руки; 5) ноги; 6) репродуктивної здатності.

Під втратою зору слід розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гост­рота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров’я.

Під втратою слуху слід розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий не­оборотний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три-п’ять сантимет­рів від ушної раковини. Оцінка ступеня тяжкості у випадках встановлення наслідку травми органа зору і слуху провадиться відповідно до документів, якими керуються у своїй роботі медико-соціальні експертні комісії.

Під втратою язика (мовлення) слід розуміти втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Заїкання не слід розу­міти як втрату мовлення.

Під втратою руки, ноги слід розуміти відокремлення їх від тулуба чи втрату ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність).

Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів; всі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності.

Під втратою репродуктивної здатності слід розуміти втрату здатності до статевих зносин чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).

При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактич­но викликаної тривалості розладу здоров’я.

Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До психічних за­хворювань не можна відносити пов’язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковно­сті. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров’я. Про поняття психічної хвороби див. також коментар до ст. 19.

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв’язок між ушкоджен­ням і психічним захворюванням, що розвинулось, установлюються психіатричною екс­пертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медич- ним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров’я_у поєдна­ний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину (не менш 33%). Під розладом здоров’я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної*) втрати загаль­ної працездатності при ушкодженнях установлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об’єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія.

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності розуміється така необо­ротна втрата функції, яка повністю не відновлюється. Під наслідком ушкодження, що визначився, слід розуміти повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, які були ним обумовлені. Це не виключає можливості збереження стійких наслідків ушкодження (рубця, анкілозу, укорочення кінцівок, деформації суглоба тощо). В інва­лідів стійка втрата працездатності у зв’язку з ушкодженням визначається як у практич­но здорових людей, незалежно від інвалідності та її групи, за винятком тих випадків, коли інвалідність пов’язана із захворюванням або новим ушкодженням органа чи час­тини тіла, що були травмовані раніше. У цих випадках розмір стійкої втрати загальної працездатності у зв’язку з одержаною останньою травмою треба визначати з урахуван­ням наявної стійкої втрати загальної працездатності від попереднього ушкодження. У дітей втрата загальної працездатності визначається, виходячи із загальних підстав, що встановлені згаданими вище Правилами, із зазначенням, що ця втрата настане після досягнення працездатного віку.

Розміри стійкої втрати працездатності визначаються з урахуванням нормативно- визначених МОЗ критеріїв установлення ступеня стійкої втрати професійної праце­здатності у відсотках.

Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причиновий зв’язок. Методика проведення експертизи у таких випадках викла­дена в Правилах проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу стате­вих станів у бюро судово-медичної експертизи, затверджених МОЗ. Переривання вагіт­ності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень, застосування отруйних чи інших речовин тощо. У цьому полягає перша відмінність переривання вагітності як ознаки тяжкого тілесного ушкодження від переривання вагітності в результаті незакон­ного проведення аборту (ст. 134), при вчиненні якого винний застосовує інші способи штучного переривання вагітності. Друга відмінність обумовлюється суб’єктивним мо­ментом: при вчиненні злочину, передбаченого ст. 134, умисел винного не спрямований на заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю у виді тяжких тілесних ушкоджень, як це має місце при вчиненні злочину, передбаченого ст. 121.

Непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправним. Під виправністю ушкодження слід ро­зуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушен­ня міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необ­хідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним.

Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип’ят­ком, кислотою чи іншою речовиною; нанесення глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження на­дають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд, і, крім фізичної шкоди, спричиняють потерпілому велику психічну травму.

Поняття знівечення - не медичне поняття, тому право кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас не слідчий і суд, а судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості, механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним. Коли ушко­дження обличчя виправне, ступінь тяжкості його визначається виходячи з критеріїв, викладених у Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушко­джень; при невиправності нарівні із визначенням ступеня тяжкості ушкодження звич­ним порядком експерт зазначає, що ушкодження може бути розцінене як тяжке, якщо буде визнане таким, що знівечило обличчя.

Знівечення інших частин голови, крім обличчя (верхня і задня частина голови, зад­ня частина шиї) не утворює зазначеної ознаки. Водночас, непоправне знівечення верх­ньої передньої частини шиї слід кваліфікувати за ст. 121 за цією ознакою.

Якщо умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є ознакою (способом чи на­слідком) іншого злочину, його вчинення слід кваліфікувати за статтею, що передба­чає відповідальність за цей злочин (наприклад, ч. 4 ст. 187). Кваліфікувати його ще й за ст. 121 слід лише тоді, коли санкція статті (частини статті), що передбачає пока­рання за такий злочин, є менш суворою, ніж санкція, передбачена, відповідно, части­нами 1 чи 2 ст. 121.

Закінченим цей злочин є: у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння; у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазначених у

ч. 1 ст. 121.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Якщо тяжкі ті­лесні ушкодження заподіяні особою у віці від 14 до 16 років при вчиненні злочину, відповідальність за який за законом настає з 16 років, відповідальність має наставати за ст. 121.

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень службовою особою в результаті перевищення нею влади або службових повноважень слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 365 та ст. 121.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом до діяння і наслідків (за винятком психічного ставлення до наслідків у виді смерті — воно є необережним).

При цьому суб’єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження обов’яз­ково характеризується прямим умислом лише у двох випадках - тоді, коли воно має характер мучення, і при заподіянні його з метою залякування потерпілого або інших осіб. В інших випадках умисел може бути як прямим, так і непрямим.

Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121). Водночас, установлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяж­кого тілесного ушкодження є обов’язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків слід кваліфікувати за ч. З ст. 345; умисне заподіяння тяжких тілесних ушко­джень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою повно­го або часткового їх знищення - за ч. 1 ст. 442. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема, ч. З ст. 350, ч. З ст. 377, ч. З ст. 398). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за ст. 121 непотрібно.

4. Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення його: 1) способом, що має характер особливого мучення; 2) групою осіб;

3. з метою залякування потерпілого або інших осіб; 4) з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості; 5) на замовлення або 6) спричинення ним смерті потерпілого.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особли­вого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння здійснювалося у певний спосіб - су­проводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерп­ним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема, це можуть бути дії, спрямовані на три­вале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення її в шкідливих для здоров’я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катування. Про їх поняття див. коментар до статей 126 і 127.

Про поняття групи осіб, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження якою визнається кваліфікованим видом цього злочину, див. ст. 28 та коментар до неї. Слід підкреслити, що у ч. 2 ст. 121 йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови. Вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження групою осіб за попередньою змо­вою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози, про поняття якої див. коментар до статей 129 та 189. Однак страх не є са­моціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на по­терпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких ті­лесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винно­го вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189.

Про зміст расової, національної або релігійної нетерпимості див. коментар до ст. 161.

Поняття замовлення у складі цього злочину є аналогічним поняттю замовлення у складі умисного вбивства (див. коментар до ст. 115).

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до на­стання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через не­обережність.

На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілес­ного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для від­межування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслі­док якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокре­ма, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпіло­го, ставлення до настання смерті характеризується необережністю.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту на­несення ушкоджень до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбив­ства значення не має.

Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності. Затверджений постановою КМ№ 221 від 4 квітня 1994 р.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затвер­джені наказом МОЗ N2 б від 17 січня 1995 р.

Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ N? 6 від 17 січня 1995 р.

Критерії встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках, особливостей працевлаштування хворих та інвалідів. Затверджені наказом МОЗ N2 238 від 5 серпня 1998 р.

Інструкція про встановлення груп інвалідності. Затверджена наказом МОЗ N2 183 від 7 квітня 2004 р.

Постанова ПВС N2 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров'я особи» (пункти 22, 26, 27).

Постанова ПВС N2 15 від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» (п. 11).

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкоджен­ня, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбаче­них у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здо­ров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину,-

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій або з мотивів расової, національної або релігійної не­терпимості,-

караються позбавленням волі від трьох до п’яти років.

(Стаття 122 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1707-VI від

2009. р.)

1. Об’єктом злочину є здоров’я особи.

2. Об’єктивну його сторону характеризують: 1) діяння (дія або бездіяльність);

2. наслідки у виді середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причиновий зв’язок між зазначеними діянням та наслідками.

Як випливає з ч. 1 ст. 122 .умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, яке: 1) не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121, але при цьому 2) є таким, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Тривалим слід вважати розлад здоров’я строком понад 3 тижні (більш як 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину розуміється втрата загальної працездатності від 10% до 33% включно. Стійка втрата працездатності на одну третину працездатності або більше є ознакою тяжкого тілесного ушкодження і її спричинення в результаті умисного тілесного ушкодження слід кваліфікувати за ст. 121. Втрата загальної працездатності до 10% визнається незначною стійкою втратою працездатності і є ознакою умисного легкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке встановлено ч. 2 ст. 125. Відсоток втрати працездатності визначається судово- медичною експертизою з урахуванням нормативно визначених МОЗ критеріїв встанов­лення ступеня стійкої втрати професійної працездатності.

Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних у ч. 1 ст. 122 наслідків.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому психічне ставлення винного до умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчиненого з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій, виражається лише у прямому умислі.

Найчастіше при вчиненні цього злочину умисел має неконкретизований характер. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а результатом його дій стало заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчине­не слід визнавати замахом на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати за відповідними частинами статей 15 і 121.

Мотив цього діяння не має значення для його кваліфікації. Мета умисного запо­діяння середньої тяжкості тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію діяння у двох випадках - коли нею є: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) їх примус до певних дій (ч. 2 ст. 121). Водночас установлення мотиву і мети при вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є обов’язковим, оскільки у ряді випадків на­явність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК (наприклад, за наявності відповідного мотиву такі тілесні ушкодження підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 350, ч. 2 ст. 377, ч. 2 ст. 398). Кваліфіку­вати дії винних у таких випадках ще й за ч. 1 ст. 122 непотрібно.

5. Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення його з метою: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) їх при­мусу до певних дій або 3) з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості.

Залякування у складі цього злочину за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого тілесного ушкодження, передбаченого ч. 2 ст. 121 (про його поняття див. коментар до ст. 121).

Особливістю цієї ознаки при заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є те, що залякування спрямовується, крім потерпілого, лише на його роди­чів, тоді як при вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження воно спрямовується проти будь-яких інших осіб. Крім того, особливістю залякування при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 122, є те, що воно не охоплює собою дій, які утворюють примус потерпілого чи його родичів до певних дій. Ця ознака як кваліфікуюча умисне серед­ньої тяжкості тілесних ушкоджень виділена окремо у ч. 2 ст. 122, тоді як у ч. 2 ст. 121 вона не передбачена.

У складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 122, примус означає домагання від потер­пілого або його родичів вчинення або утримання від вчинення певних дій шляхом за­подіяння потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. Якщо в ре­зультаті примусу потерпілим або його родичем було вчинено діяння, яке містить озна­ки злочину, його слід оцінювати з урахуванням положень ст. 40.

Такий примус, якщо він поєднаний з вимогою щодо потерпілого або його родичів - передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру; припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю; виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зо­бов’язання - слід кваліфікувати, відповідно, за ч. З ст. 189, ч. З ст. 206, ч. З ст. 355.

Під родичами у цій статті слід розуміти не лише близьких родичів (поняття яких розкрито в коментарі до ст. 115), ай інших родичів потерпілого (двоюрідних братів та сестер, тітку, дядька, племінників, прабабу та прадіда, внуків, правнуків та інших роди­чів за походженням).

Про зміст расової, національної або релігійної нетерпимості див. коментар до ст. 161.

СК(ст. 2).

Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності. Затверджений постановою КМ N9 221 від 4 квітня 1994 р.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затвер­джені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995 р.

Постанова ПВС N9 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров \я особи» (п. 26).

Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані силь­ного душевного хвилювання

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого,-

карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот со­рока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Об’єктом злочину є здоров’я особи.

2. Потерпілим від цього злочину може бути лише особа, яка своїми діями (проти­законним насильством чи тяжкою образою) викликала у винного стан сильного душев­ного хвилювання. Умисне заподіяння за зазначених у ст. 123 обставин тяжких тілесних ушкоджень іншим особам не може кваліфікуватися за цією статтею і підлягає правовій оцінці на загальних підставах, а специфічний емоційний стан винного може бути ви­знано обставиною, що пом’якшує покарання (п. 7 ч. 1 ст. 66).

3. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями (шляхом бездіяльності у зазначеному у ст. 123 стані його вчинити неможливо); 2) наслідками у виді тяжких тілесних ушкоджень; 3) причиновим зв’язком між зазначеними діями та наслідком, а також 4) часом і певною обстановкою вчинення злочину.

Кваліфікація умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 123 можлива лише за умови, що: 1) воно заподіяне у стані сильного душевного хвилювання; 2) такий стан виник раптово; 3) це сталося внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Таким чином, привілейований еклад умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, який передбачено цією статтею, обумовлений двома моментами:

а) відповідною віктимною (неправомірною, аморальною) поведінкою потерпілого і

б) викликаним нею певним емоційним станом винного.

Про поняття тяжких тілесних ушкоджень див. ст. 121 та коментар до неї, стану сильного душевного хвилювання - коментар до статей 66 та 116.

Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, про­цес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурх­ливістю, швидкоплинністю. Такий стан може бути обумовлений як одним із вказаних у ст. 124 факторів, так і обома одразу (протизаконним насильством та тяжкою образою). Причому вони можуть стосуватися не лише винного, а й інших близьких осіб (пере­важно близьких родичів). Про поняття протизаконного насильства і тяжкої образи див. коментар до ст. 116.

Виникнення стану сильного душевного хвилювання внаслідок застосування до осо­би насильства на законних підставах (наприклад, при затриманні її працівниками мі­ліції у разі вчинення нею злочину чи іншого правопорушення) або ж не в результаті тяжкої образи виключає відповідальність особи, яка в такому стані умисно заподіяла тяжкі тілесні ушкодження, за ст. 123. Кримінальна відповідальність за заподіяння шко­ди здоров’ю іншої особи (не лише тяжких, а й іншої тяжкості тілесних ушкоджень) у таких випадках настає на загальних підставах.

Якщо умисне тяжке тілесне ушкодження заподіяно після того, коли стан сильного ду­шевного хвилювання пройшов, дії винного слід кваліфікувати за ст. 121. Протиправна по­ведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, яка пом’якшує покарання.

Стаття 123 передбачає відповідальність лише за умисне заподіяння у стані сильного душевного хвилювання тяжкого тілесного ушкодження. Умисне заподіяння за таких обставин середньої тяжкості та легкого тілесного ушкодження злочином не визнається. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, утворює склад злочину, передбаченого ст. 116. Особливістю умисного вбивства за зазначених обста­вин є те, що закон як окрему причину виникнення стану сильного душевного хвилю­вання винного передбачає систематичне знущання над ним. Таке діяння не виділяється окремо у складі злочину, передбаченого ст. 123, однак, якщо воно супроводжувалось протизаконним насильством або завдало винному чи іншій особі тяжкої образи, його також слід визнавати причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання і при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження.

Якщо особа умисно заподіяла тяжкі тілесні ушкодження, перебуваючи при цьому у стані сильного душевного хвилювання, що виникло внаслідок зазначених у ст. 123 обста­вин, і одночасно діючи в стані необхідної оборони, перевищуючи її межі, вчинене слід ква­ліфікувати за ст. 124, оскільки ця стаття передбачає більш м’яке покарання, ніж ст. 123.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є час його вчинення. Цей зло­чин може бути вчинений лише в той час, коли винний перебуває у стані сильного ду­шевного хвилювання. Найчастіше такий стан є короткочасним і триває всього декілька хвилин. Крім того, характерною ознакою об’єктивної сторони цього злочину є обста­новка його вчинення —- умисному тяжкому тілесному ушкодженню має передувати протизаконне насильство або тяжка образа з боку потерпілого.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого.

5. Суб’єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Пси­хічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості:

1. умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим; 2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров \я особи» (п. 23).

Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі переви­щення заходів, необхідних для затримання злочинця

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі переви­щення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця,-

карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Об’єктом злочину є здоров’я особи.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями; 2) наслідками у виді тяжких тілесних ушкоджень; 3) причиновим зв’язком між зазначеними діями та наслід­ками, а також 4) певною обстановкою.

Стаття 124 містить склад привілейованого умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (про їх поняття див. ст. 121 та коментар до неї) - умисного заподіяння тяж­ких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі пере­вищення заходів, необхідних для затримання злочинця, відповідальність за яке настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності пося­гання чи обстановці, яка склалася. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень під­лягає кваліфікації за цією статтею у трьох випадках, а саме, у разі його вчинення при перевищенні:

1. меж необхідної оборони. У цьому випадку діяння характеризується заподіянням шкоди у виді тяжких тілесних ушкоджень тому, хто посягає, при захисті від суспільно небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту. Про умови правомірності необхідної оборони та поняття перевищення такої оборони див. ст. 36 та коментар до неї;

2. меж захисту в обстановці уявної оборони. Тяжкі тілесні ушкодження заподію­ються за обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання з боку потерпіло­го не було і винна особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково при­пускала наявність такого посягання. Про умови правомірності уявної оборони та по­няття перевищення такої оборони див. ст. 37 та коментар до неї, а також коментар до ст. 118;

3. заходів, необхідних для затримання злочинця. Діяння полягає у заподіянні тяж­кої шкоди у виді тяжких тілесних ушкоджень особі, яка вчинила злочин, при її затри­манні, але з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці затри­мання злочинця. Про умови правомірності затримання особи, яка вчинила злочин, та поняття перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, див. ст. 38 та коментар до неї.

Обов’язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушко­дження за ст. 124 є відповідна обстановка вчинення злочину - перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 121.

щ

ти]

тщ

щ

йог

злої

ків]

ло\

тяд

лег

ВІДЛ

дже І

особ 5с

Якщо при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затри­мання злочинця, потерпілому умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, від якого настала смерть, за відсутності умислу на позбавлення життя дії винного слід кваліфіку­вати заст. 124.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння потерпілому тяжкого тілесно­го ушкодження.

3. Ознаки, що стосуються потерпілого, а також суб’єкта і суб’єктивної сторони цього злочину, повністю збігаються з аналогічними ознаками злочину, передбаченого ст. 118.

4. Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної, уявної оборони або перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, через необереж­ність не є злочином, а тому воно не може бути кваліфіковано ні за ст. 124, ні за ст. 128.

За заподіяння (умисно або через необережність) середньої тяжкості чи легкого тілес­ного ушкодження, викликаного неправомірною поведінкою потерпілого, або в разі перевищення меж необхідної оборони чи перевищення заходів, необхідних для затри­мання злочинця, кримінальної відповідальності чинним КК не встановлено.

Постанова ПВС N9 1 від 26 квітня 2002 р. «Про. судову практику у справах про необхідну оборону» (п. 4).

Постанова ПВС N9 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров 'я особи» (пункти 24, 25).

Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження

1. Умисне легке тілесне ушкодження -

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправ­ними роботами на строк до одного року.

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний роз­лад здоров’я або незначну втрату працездатності,-

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двох­сот сорока годин, або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. І \

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ 1

7-ме видання, перероблене та доповнене 1

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ 3

СПИСОК ОСНОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 6

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 9

Розділ І 9

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 9

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України 9

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності 11

ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 15

Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі 21

Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території' України 29

Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України 41

Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадян­ства за межами України 43

Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України 45

Стаття 10. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину 47

Розділ III ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДІЇ 51

Стаття 12. Класифікація злочинів 57

Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини 61

Стаття 14. Готування до злочину 64

Стаття 15. Замах на злочин 67

Стаття 16. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин 69

Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині 70

ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (СУБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ) 73

Стаття 18. Суб’єкт злочину 73

Стаття 19. Осудність 75

Стаття 20. Обмежена осудність 77

Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засо­бів або інших одурманюючих речовин 78

Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність 80

Розділ V ВИНА ТА її ФОРМИ 82

Стаття 24. Умисел і його види 83

Стаття 25. Необережність та її види 85

Розділ VI СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ 89

Стаття 28. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за поперед­ньою змовою, організованою групою або злочинною орга­нізацією 99

Стаття 29. Кримінальна відповідальність співучасників 104

Стаття З0. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації 106

Стаття 31. Добровільна відмова співучасників 107

ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ 109

Стаття 33. Сукупність злочинів 111

ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ 113

Стаття 37. Уявна оборона 116

Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин 117

Стаття 40. Фізичний або психічний примус 122

Стаття 42. Діяння, пов’язане з ризиком 124

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 128

Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності 128

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям 130

Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим 132

Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки 135

Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки 137

Розділ X ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ 142

Стаття 50. Поняття покарання та його мета 142

Стаття 52. Основні та додаткові покарання 145

Стаття 54. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу 148

Стаття 56. Громадські роботи 151

Стаття 59. Конфіскація майна 154

Стаття 60. Арешт 156

Стаття 61. Обмеження волі 157

Стаття 63. Позбавлення волі на певний строк 158

Стаття 64. Довічне позбавлення волі 159

ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ 160

Стаття 65. Загальні засади призначення покарання 160

Стаття 66. Обставини, які пом’якшують покарання 163

Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин та за зло­чин, вчинений у співучасті 170

Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів 173

Стаття 72. Правила складання покарань та зарахування строку попе­реднього ув’язнення 177

Стаття 73. Обчислення строків покарання 179

Розділ XII ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ 179

Загальні положення до розділу 179

Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування 181

Стаття 76. Обов’язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбу­вання покарання з випробуванням 184

Стаття 81. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання 193

Стаття 82. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким 195

Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою 199

Стаття 85. Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування 202

Стаття 86. Амністія 202

Стаття 87. Помилування 204

СУДИМІСТЬ 206

Стаття 88. Правові наслідки судимості 206

Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості 212

Стаття 91. Зняття судимості 214

ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ 216

Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру 216

Стаття 96. Примусове лікування 221

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ Загальні положення до розділу 224

Стаття 98. Види покарань 230

Стаття 99. Штраф 231

Стаття 100. Громадськіта виправні роботи 231

Стаття 101. Арешт 232

Стаття 103. Призначення покарання 234

Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру 237

Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбуван­ня покарання у зв’язку із закінченням строків давності 240

Стаття 108. Погашення та зняття судимості 243

Розділ І ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 244

Дій,- 244

Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України 248

Стаття 113. Диверсія 261

Стаття 114. Шпигунство 264

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ 269

Стаття 11 в. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання 280

Стаття 117. Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини 282

Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затри­мання злочинця 283

Стаття 119. Вбивство через необережність 285

Стаття 120. Доведення до самогубства 285

Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження 287

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження 293

Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані силь­ного душевного хвилювання 295

Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі переви­щення заходів, необхідних для затримання злочинця 296

Стаття 126. Побої і мордування 313

Стаття 127. Катування 314

Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушко­дження 320

Стаття 129. Погроза вбивством 320

Стаття 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої не­виліковної інфекційної хвороби 321

Стаття 133. Зараження венеричною хворобою 328

Стаття 134. Незаконне проведення аборту 331

Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником 344

Стаття 141. Порушення прав пацієнта 349

Стаття 142. Незаконне проведення дослідів над людиною 350

Стаття 143. Порушення встановленого законом порядку транспланта­ції органів або тканин людини 352

Стаття 144. Насильницьке донорство 356

Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці 357

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини 359

Стаття 147. Захоплення заручників 363

Стаття 148. Підміна дитини 365

Стаття 150. Експлуатація дітей 374

Стаття 151. Незаконне поміщення в психіатричний заклад 381

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ 383

Стаття 152. Зґвалтування 383

Стаття 153. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприрод­ним способом 391

Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв’язок 393

Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості 396

Стаття 156. Розбещення неповнолітніх 400

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА 402

Стаття 158-1. Голосування виборцем на виборчій дільниці більше ніж один раз 423

Стаття 159. Порушення таємниці голосування 429

Стаття 160. Порушення законодавства про референдум 436

Стаття 161. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расо­вої, національної належності або релігійних переконань 438

Стаття 162. Порушення недоторканності житла 442

Стаття 163. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються за­собами зв’язку або через комп’ютер 445

Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей 447

Стаття 165. Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків 449

Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклу­вання 451

Стаття 168. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) 454

Стаття 169. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) 456

Стаття 170. Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій 459

Стаття 171. Перешкоджання законній професійній діяльності журна­лістів 462

Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю 465

Стаття 173. Грубе порушення угоди про працю 469

Стаття 174. Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку 470

Стаття 175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат 472

Стаття 178. Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків 484

Стаття 179. Незаконне утримування, осквернення або знищення релі­гійних святинь 485

Стаття 180. Перешкоджання здійсненню релігійного обряду 486

Стаття 181. Посягання на здоров’я людей під приводом проповідуван­ня релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів 488

Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя 489

Стаття 183. Порушення права на отримання освіти 492

Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу 495

Стаття 187. Розбій 516

Стаття 188-1. Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання 519

Стаття 190. Шахрайство 530

Стаття 192. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловжи­вання довірою 537

Стаття 193. Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї 539

Стаття 194. Умисне знищення або пошкодження майна 542

Стаття 194-1. Умисне пошкодження об’єктів електроенергетики 546

Стаття 195. Погроза знищення майна 548

Стаття 196. Необережне знищення або пошкодження майна 549

Стаття 197. Порушення обов’язків щодо охорони майна 550

Стаття 197-1. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво 552

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 564

Стаття 200. Незаконні дії з документами на переказ, платіжними карт­ками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення 569

Стаття 201. Контрабанда 572

Стаття 203-1. Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва 598

Стаття 209. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом 627

Стаття 214. Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорого­цінного каміння 674

Стаття 218. Фіктивне банкрутство 685

Стаття 219. Доведення до банкрутства 687

Стаття 220. Приховування стійкої фінансової неспроможності 689

Стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства 690

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами 692

Стаття 223-1. Підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів 706

Стаття 226. Фальсифікація засобів вимірювання 717

Стаття 228. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій 721

Стаття 232. Розголошення комерційної або банківської таємниці 734

Стаття 232-1. Незаконне використання інсайдерської інформації 735

Стаття 232-2. Приховування інформації про діяльність емітента 736

Стаття 233. Незаконна приватизація державного, комунального майна 740

Стаття 234. Незаконні дії щодо приватизаційних паперів 747

Стаття 235. Недотримання особою обов’язкових умов щодо привати­зації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання 749

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ 752

Стаття 236. Порушення правил екологічної безпеки 752

Стаття 237. Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення 756

Стаття 238. Приховування або перекручення відомостей про екологіч­ний стан або захворюваність населення 758

Стаття 239-2. Незаконне заволодіння землями водного фонду в особ­ливо великих розмірах 766

Стаття 240. Порушення правил охорони або використання надр 768

Стаття 241. Забруднення атмосферного повітря 773

Стаття 242. Порушення правил охорони вод 775

Стаття 245. Знищення або пошкодження об’єктів рослинного світу 785

Стаття 246. Незаконна порубка лісу 788

Стаття 249. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом 799

Стаття 250. Проведення вибухових робіт з порушенням правил охоро­ни рибних запасів 803

Стаття 251. Порушення ветеринарних правил 804

Стаття 255. Створення злочинної організації 814

Стаття 256. Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності 817

Стаття 258. Терористичний акт 820

Стаття 258-1. Втягнення у вчинення терористичного акту 822

Стаття 258-2. Публічні заклики до вчинення терористичного акту 824

Стаття 258-3. Створення терористичної групи чи терористичної орга- нізації 825

Стаття 259. Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності 827

Стаття 260. Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань 827

Стаття 261. Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять під­вищену небезпеку для оточення 830

Стаття 264. Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів 835

Стаття 265. Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами 836

Стаття 265-1. Незаконне виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію 839

Стаття 266. Погроза вчинити викрадання або використати радіоактив­ні матеріали 840

Стаття 267. Порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймис­тими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами 841

Стаття 268. Незаконне ввезення на територію України відходів і вто­ринної сировини 844

Стаття 269. Незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин 845

Стаття 270. Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки 846

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЦТВА 847

Стаття 271. Порушення вимог законодавства про охорону праці 847

Стаття 272. Порушення правил безпеки під час виконання робіт з під­вищеною небезпекою 849

Стаття 273. Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підпри­ємствах або у вибухонебезпечних цехах 852

Стаття 274. Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки 854

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ 857

Стаття 277. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів 861

Стаття 278. Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повіт­ряного, морського чи річкового судна 863

Стаття 279. Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства 864

Стаття 280. Примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов’язків 865

Стаття 281. Порушення правил повітряних польотів 867

Стаття 282. Порушення правил використання повітряного простору 868

Стаття 283. Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда 869

Стаття 284. Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха 870

Стаття 288. Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху 876

Стаття 289. Незаконне заволодіння транспортним засобом 878

Стаття 290. Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу 882

Стаття 291. Порушення чинних на транспорті правил 883

Стаття 292. Пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо-та нафто- продуктопроводів 884

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА МОРАЛЬНОСТІ 886

Стаття 293. Групове порушення громадського порядку 886

Стаття 294. Масові заворушення 888

Стаття 295. Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку 889

Стаття 297. Наруга над могилою, іншим місцем поховання або над ті­лом померлого 891

Стаття 298. Знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єк­тів культурної спадщини та самовільне проведення пошу­кових робіт на археологічній пам’ятці 894

Стаття 298-1. Знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду 896

Стаття 299. Жорстоке поводження з тваринами 898

Стаття 300. Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, націо­нальну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію 899

Стаття 301. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порно­графічних предметів 901

Стаття 302. Створення або утримання місць розпусти і звідництво 904

Стаття 303. Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією 905

Стаття 304. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність 907

Стаття 310. Посів або вирощування снотворного маку чи конопель 933

Стаття 312. Викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем 937

Стаття 315. Схиляння до вживання наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів 943

Стаття 318. Незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів 947

Стаття 319. Незаконна видача рецепта на право придбання наркотич­них засобів або психотропних речовин 948

Стаття 322. Незаконна організація або утримання місць для вживання одурманюючих засобів 956

Стаття 323. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу 956

Стаття 324. Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів 959

Стаття 325. Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням 959

Стаття 326. Порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами 962

Стаття 327. Заготівля, перероблення або збут радіоактивно забрудне­них продуктів харчування чи іншої продукції 964

Стаття 328. Розголошення державної таємниці 966

Стаття 329. Втрата документів, що містять державну таємницю 970

Стаття 330. Передача або збирання відомостей, що становлять конфі­денційну інформацію, яка є власністю держави 972

Стаття 334. Порушення правил міжнародних польотів 989

Стаття 335. Ухилення від призову на строкову військову службу 993

Стаття 337. Ухилення від військового обліку або спеціальних зборів 998

Стаття 338. Наруга над державними символами 1000

Стаття 341. Захоплення державних або громадських будівель чи споруд 1006

Стаття 344. Втручання у діяльність державного діяча 1011

Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громад­ського діяча 1014

Стаття 347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу 1015

Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця 1017

Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника право­охоронного органу як заручника 1019

Стаття 350. Погроза або насильство щодо службової особи чи грома­дянина, який виконує громадський обов’язок 1020

Стаття 351. Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради 1022

Стаття 352. Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок 1024

Стаття 355. Примушування до виконання чи невиконання цивільно- правових зобов’язань 1028

Стаття 357. Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зло­вживання службовим становищем або їх пошкодження 1033

Стаття 360. Умисне пошкодження ліній зв’язку 1044

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН (КОМП’ЮТЕРІВ), СИСТЕМ ТА КОМП’ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ І МЕРЕЖ ЕЛЕКТРОЗВ’ЯЗКУ 1046

Стаття 361-1. Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут 1048

Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем 1062

Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень 1065

Стаття 366. Службове підроблення 1069

Стаття 367. Службова недбалість 1071

Стаття 368. Одержання хабара 1073

Стаття 369. Давання хабара 1078

Стаття 370. Провокація хабара 1080

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ 1081

Стаття 372. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відпові­дальності 1083

Стаття 373. Примушування давати показання 1084

Стаття 374. Порушення права на захист 1086

Стаття 375. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудно­го вироку, рішення, ухвали або постанови 1087

Стаття 376. Втручання в діяльність судових органів 1088

Стаття 376-1. Незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду 1089

Стаття 377. Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного 1095

Стаття 378. Умисне знищення або пошкодження майна судді, народно­го засідателя чи присяжного 1097

Стаття 381. Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист 1101

Стаття 382. Невиконання судового рішення 1102

Стаття 383. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину 1106

Стаття 387. Розголошення даних досудового слідства або дізнання 1111

Стаття 388. Незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації 1112

Стаття 389. Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі 1118

Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі 1119

Стаття 391. Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань 1121

Стаття 392. Дії, що дезорганізують роботу установ виконання пока­рань 1122

Стаття 393. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти 1123

Стаття 396. Приховування злочину 1126

Стаття 397. Втручання в діяльність захисника чи представника особи 1127

Стаття 398. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи 1129

Стаття 399. Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи 1130

Стаття 400. Посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги 1132

Стаття 401. Поняття військового злочину 1132

Стаття 402. Непокора 1144

Стаття 403. Невиконання наказу 1148

Стаття 404. Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків 1149

Стаття 405. Погроза або насильство щодо начальника 1154

Стаття 406. Порушення статутних правил взаємовідносин між військо­вослужбовцями за відсутності відносин підлеглості 1156

Стаття 407. Самовільне залишення військової частини або місця служби 1158

Стаття 408. Дезертирство 1165

Стаття 409. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом 1167

Стаття 411. Умисне знищення або пошкодження військового майна 1175

Стаття 412. Необережне знищення або пошкодження військового майна 1178

Стаття 414. Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речо­винами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення 1181

Стаття 415. Порушення правил водіння або експлуатації машин 1183

Стаття 417. Порушення правил кораблеводіння 1189

Стаття 418. Порушення статутних правил вартової служби чи патру­лювання 1190

Стаття 419. Порушення правил несення прикордонної служби 1195

Стаття 421. Порушення статутних правил внутрішньої служби 1198

Стаття 422. Розголошення відомостей військового характеру, що ста­новлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості 1200

Стаття 423. Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем 1201

Стаття 424. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень 1207

Стаття 425. Недбале ставлення до військової служби 1211

Стаття 426. Бездіяльність військової влади 1212

Стаття 427. Здача або залишення ворогові засобів ведення війни 1214

Стаття 428. Залишення гинучого військового корабля 1215

Стаття 429. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю 1217

Стаття 432. Мародерство 1220

Стаття 433. Насильство над населенням у районі воєнних дій 1220

Стаття 434. Погане поводження з військовополоненими 1222

Стаття 435. Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловжи­вання ними 1223

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ 1225

Стаття 436. Пропаганда війни 1225

Стаття 437. Планування, підготовка, розв’язування та ведення агре­сивної війни 1226

Стаття 438. Порушення законів та звичаїв війни 1227

Стаття 439. Застосування зброї масового знищення 1231

Стаття 440. Розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення 1233

Стаття 441. Екоцид 1234

Стаття 442. Геноцид 1236

Стаття 443. Посягання на життя представника іноземної держави 1239

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ 1249

Розділ І 1249

Розділ II 1250

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р. 1253

ПЕРЕЛІК МАЙНА, ЩО НЕ ПІДЛЯГАЄ КОНФІСКАЦІЇ ЗА СУДОВИМ ВИРОКОМ 1254

АЛФАВІТНО-ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК 1255

д 1259

к 1263

ц 1282

ш 1283

щ 1283

ПЕРЕЛІК ПРАВОВИХ АКТІВ, ЗГІДНО з якими ВНОСИЛИСЬ ЗМІНИ ДО КК 2001 р. 1284

ЗМІСТ 1289

Науково-практичне видання 1315

7-ме видання, перероблене та доповнене За редакцією 1315

доктора юридичних наук, професора Мельника Миколи Івановича, доктора юридичних наук, доцента Хавронюка Миколи Івановича 1315

працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10%. Відсоток втра­ти працездатності визначається судово-медичною експертизою з урахуванням норма­тивно визначених МОЗ критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках.

Якщо умисне легке тілесне ушкодження КК передбачено як ознаку іншого злочину, його заподіяння слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, ч. 2 ст. 377, ч. 2 ст. 398).

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння фізичної шкоди у виді наслід­ків, зазначених у частинах 1 або 2 ст. 125.

1. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

2. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умис­лом. Якщо умисел винного було спрямовано на заподіяння тяжких тілесних чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а в результаті його дій потерпілому було заподіяно лише легкі тілесні ушкодження, вчинене слід кваліфікувати за спрямованістю умислу - за відповідними частинами статей 15 і 121 або 122.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затвер­джені наказом МОЗ N2 6 від 17 січня 1995 р.

Критерії встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках, особливостей працевлаштування хворих та інвалідів. Затверджені наказом МОЗ N2 238 від 5 серпня 1998 р.

Стаття 126. Побої і мордування

1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень,-

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправ­ними роботами на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, або з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості,-

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

(Стаття 126 із змінами, внесеними згідно із Законом N21707АЛ від 05.11.2009р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я особи. Додатковим факуль­тативним його об’єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у:

1. завданні удару, побоїв або

2. вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Під ударом слід розуміти одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю.

Побої - це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не спричинило тілесних ушкоджень.

Інші насильницькі дії - це інші, крім удару та побоїв, насильницькі дії, які можуть полягати, зокрема, у: щипанні, викручуванні кінцівок, защемленні тієї чи іншої частини тіла за допомогою будь-яких пристроїв, здушуванні шиї, вириванні волосся, дії на тіло термічними факторами тощо.

Завдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій утворюють склад зло­чину, передбаченого ст. 126, за двох умов, а саме тоді, коли вони: а) завдали потерпі­лому фізичного болю; б) не спричинили тілесних ушкоджень.

Під фізичним болем розуміється такий психічний стан особи, який характеризуєть­ся стражданнями, спричиненими фізичним впливом на його тіло.

Удари, побої та інші насильницькі дії не становлять особливого виду ушкоджень, тому неспричинення тілесних ушкоджень є другою умовою їх кваліфікації за ст. 126. Якщо ж після них на тілі потерпілого залишились ушкодження, зафіксовані в установ­леному законом порядку, їх слід оцінювати за ступенем тяжкості, виходячи із звичай­них ознак, і залежно від ступеня тяжкості кваліфікувати, відповідно, за статтями 121, 122, 125. Додатково кваліфікувати завдання удару, побоїв чи вчинення інших насиль­ницьких дій за ст. 126 непотрібно.

Якщо удар, побої або інші насильницькі дії не завдали потерпілому фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, вони не визнаються злочином.

У разі, коли побої або інші насильницькі дії є ознакою об’єктивної сторони іншого злочину, їх вчинення слід кваліфікувати за статтею (частиною статті), яка передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, частиною другою статей 345, 346, 350, 377, 405, ч. 1 ст. 406).

Закінченим злочин вважається з моменту завдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона характеризується умислом. При завданні удару, побоїв або вчиненні інших насильницьких дій, що мають характер мордування або вчиняються з метою залякування потерпілого чи його близьких, умисел може бути лише прямим.

Мотив і мета не мають значення для кваліфікації вчиненого за ч. 1 ст. 126. Однак завдання удару, побоїв тощо, які завдали фізичного болю, з метою примусити потерпіло­го чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, або з метою залякування чи дискримінації його чи інших осіб, за наявно­сті інших необхідних ознак утворює склад катування і потребує кваліфікації за ст. 127. Нанесення побоїв працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам з помсти за його службову діяльність слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 345.

5. Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 126) є вчинення описаних у ч. 1 цієї статті діянь: 1) що мають характер мордування; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого чи його близьких; 4) з мотивів расової, національної або релігійної нетер­пимості.

Характеру мордування удари, побої або інші насильницькі дії набувають тоді, ко­ли вони полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю (щипання, шма­гання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії). Вирішення питання про те, чи мали зазначені дії характер мордування, входить до компетенції органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, оскільки це стосується з’ясування змісту певної ознаки об’єктивної сторони злочину - встановлення відповідного способу вчинення злочину. Судово-медичний експерт повинен у таких випадках встановити наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особли­вості ушкоджуючих предметів, механізм їхньої дії. Висновки судово-медичних експер­тиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися зазначеними вище компетентними органами.

Про поняття групи осіб див. ст. 28 та коментар до неї. Залякування у складі цього злочину за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого та се­редньої тяжкості тілесного ушкодження, передбаченого частиною другою статей 121 і 122 (про його поняття див. коментар до цих статей). Єдиною його особливістю у ч. 2 ст. 126 є те, що, крім потерпілого, воно спрямовується проти його близьких, тоді як у складі зазначених злочинів залякування, крім потерпілого, спрямовується проти інших осіб (ч. 2 ст. 121) та його близьких родичів (ч. 2 ст. 122).

Про зміст расової, національної або релігійної нетерпимості див. коментар до ст 161.

Правша судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затвер­джені наказом МОЗ N2 6 від 17 січня 1995 р.

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров'я особи» (п. 26).

Стаття 127. Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб -

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

(Стаття 127 в редакції Закону № 270Л/І від 15.04.2008 р., із змінами, вне­сеними згідно із Законом N2 1707-V! від 05.11.2009 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом катування є здоров’я, а додатковим обов’яз­ковим - воля, честь і гідність особи.

2.3 об’єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діями- нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями; 2) наслідками у виді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання; 3) причиновим зв’язком між вказаними діями і наслідками.

Про поняття побої див. коментар до ст. 126. Мучення (або заподіяння мук) - це дії, пов’язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, утриманням її в шкідливих для здоров’я умовах тощо. До інших насильницьких дій можуть бути віднесені: умисне легке та середньої тяжкості тілесне ушкодження, різні посягання на статеву недотор­канність особи, дії, характерні для мордування (про поняття мордування див. коментар до ст. 126), та інші, крім побоїв і мучення, форми насильства. Заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передба­чених частинами 1 чи 2 ст. 127 і частинами 1 чи 2 ст. 121. Якщо насильницькі дії були поєднані з позбавленням людини волі, зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то вчинене підлягає кваліфікації за сукуп­ністю злочинів, передбачених статтями 127 і, відповідно, 146, 152, 153. Завдання по­боїв і мордування під час катування повністю охоплюється ст. 127.

Загалом поняття «інші насильницькі дії» повинно тлумачитися якомога більш ши­роко з тим, щоб охопити собою усі можливі причини заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання. Такий підхід випливає із обов’язкових для України актів міжнародного законодавства, які визнають катування одним з видів жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання.

Так, у ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, вказується, що термін «катування» означає «будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються силь­ний біль або страждання, фізичне чи моральне», і в цей термін не включаються тільки «біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково». При цьому підкреслено, що «ця стат­тя не завдає шкоди будь-якому міжнародному договору чи будь-якому національному законодавству, в яких є або можуть бути положення про більш широке застосування».

Згідно з приміткою до принципу 6 Зводу принципів захисту всіх осіб, що підляга­ють затриманню або ув’язненню в будь-якій формі термін жорстокі, нелюдські чи такі, що принижують гідність, види поводження або покарання повинен тлумачитися таким чином, щоби забезпечити, по можливості, найбільш широкий захист проти зловживань фізичного чи психологічного характеру, включаючи утримання затриманої чи ув’язне­ної особи в умовах, які позбавляють її, тимчасово або постійно, будь-якого із її природ­них почуттів: зору, слуху, просторової або часової орієнтації, та які можуть викликати стрес, почуття жаху чи неспокою, здатні принизити чи образити її, зломити її фізичний чи моральний опір.

В окремих актах Європейського суду зазначається, що до актів катування та іншого жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження треба відносити такі, як позбавлення сну, харчування і води, багатогодинне стояння біля стіни, одягання капюшонів, утримання в приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де особа ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів, розлучення матері з немовлям, по­міщення здорової людини до психічно хворих тощо; надзвичайно жорстокою визнається затримка тривалістю в кілька років між винесенням та виконанням смертного вироку, коли держава не дотримується розумного строку для оскарження вироку і прийняття рі­шення про помилування; принижуючими гідність людини визнаються такі дії, як оголін­ня голови, виставлення оголеної людини на очі інших людей, примушування одягатися так, щоби це викликало насмішки, примушування їсти неїстівні речовини тощо.

Оцінка акту як жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження залежить від сукупності таких обставин, як тривалість та інтенсивність відповідного пово­дження, його наслідки для здоров’я людини, стать, вік, попередній стан здоров’я та інші індивідуальні особливості потерпілого. Наприклад, у справі «Хохліч проти України» Євро­пейський суд з прав людини встановив, що в одиночній камері, де кілька місяців перебував заявник, яскрава лампа була увімкнена 24 години на добу, але, оскільки постійне світло не турбувало заявника, це не було розцінене як катування чи інше жорстоке поводження.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях не визнав актами катування (не­людського або такого, що принижує гідність, поводження), зокрема: кількарічне неви­конання судового рішення, винесеного на користь заявника; адміністративний арешт строком на сім діб з наступним утриманням заявника в камері, який був застосований на законних підставах.

Водночас, Європейський суд з прав людини визнав порушенням ст. З («Заборона катування») Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: застосування фізичної сили до особи, позбавленої волі, яке не було вкрай необхідним через її власну поведінку і яке спричинило завдання кількох синців на тілі потерпілого; дев’ятимісячне утримання потерпілого у камері, насиченій тарганами, клопами і вошами, де на особу припадало від 1,3 до 2,5 м², через перевищення норм утримання потерпілий мусив роз­діляти ліжко з іншим затриманим і було відсутнє достатнє світло; тривале утримання потерпілого під вартою в погано провітрюваній одиночній камері без доступу природ­ного світла, де він був позбавлений контактів з іншими в’язнями та газет, іноді з позба­вленням його необхідного лікування та їжі або з видачею їжі, непридатної для спожи­вання; утримання в одиночній камері, де не вистачало світла і не було можливостей дотримуватися гігієни (за відсутності туалету ув’язнений вимушений був користувати­ся відром), до того ж перед поміщенням до камери потерпілому примусово поголили голову; утримання засудженого до смертної кари (згодом - до довічного ув’язнення) у тісній камері, природне освітлення до якої не потрапляло, майже за відсутності прогу­лянок, можливості зайнятися якоюсь діяльністю і контактувати з іншими людьми.

У міжнародному праві під катуванням розуміється завдання сильного болю чи страждань як фізичних, так і психічних, але катуванням не вважаються біль або стра­ждання, які виникають лише в результаті законних санкцій, невіддільні від цих санк­цій або викликаються ними випадково.

Визначення наявності ознак катування є компетенцією суду.

3. Суб’єкт катування загальний. Як правило, це особа, яка здійснює контроль над потерпілим, а останній перебуває від неї у певній залежності. Так, тією чи іншою мірою можуть залежати: неповнолітні від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників та вихователів, хворі - від медичного персоналу та від інших осіб, які турбуються про них, підлеглі - від начальників, підозрювані та обвинувачені - від працівників органів дізнання і слідчих тощо. У частині визначення суб’єкта цього злочину ст. 127 не зовсім узгоджена з положеннями Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюд­ських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, згідно з ч. 1 ст. 1 якої суб’єктом катування можуть бути тільки державні посадові особи чи інші особи, які виступають як офіційні.

За злочин, передбачений ст. 127, не можуть нести відповідальність особи, яким до вчинення злочину не виповнилось 16 років. Вчинення особою віком від 14 до 16 років насильницьких дій з метою, визначеною у ч. 1 ст. 127, за наявності підстав може тягну­ти відповідальність за статтями 121, 122 чи іншою статтею Особливої частини КК, з урахуванням положень ч. 2 ст. 22.

4. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 127, характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою з чотирьох, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 127: 1) примусити потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у т. ч. отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання; 2) покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним чи іншою особою або у скоєнні яких він чи інша особа підозрюється; 3) залякати його чи інших осіб; 4) дискримінувати його чи інших осіб.

Про поняття примушування див. коментар до статей 27, 40, 120, 122, 154, 173, 174, 180,228, 280, 300, 303, 373, 386, 404, а про поняття залякування - коментар до ст. 122.

Під терміном «покарати», який слід тлумачити широко, у ст. 127 розуміється за­стосування до особи будь-яких заходів, які нагадують одне з існуючих або таких, що існували в історичному минулому кримінальних покарань або адміністративних чи дисциплінарних стягнень, у т. ч. так званих тілесних покарань.

Дискримінація - це обмеження прав людини чи групи людей за певною ознакою (ознакою раси, кольору шкіри, національності, рідної мови, політичних чи релігійних переконань, соціального походження, майнового стану, роду занять, місця народження чи проживання, статі, сексуальної орієнтації, віку, інвалідності, стану здоров’я тощо) або переслідування їх через наявність зазначених ознак. Якщо катування вчинюється з метою дискримінації у виді обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, то його треба ква­ліфікувати як за ч. 1 ст. 127, так і за ч. 2 ст. 161.

Відповідно до ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюд­ських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, метою кату­вання може бути, серед іншого, покарати потерпілого за дії, які вчинив він або третя особа чи у вчиненні яких вони підозрюються. Логіко-граматичне тлумачення конструк­ції норми ч. 1 ст. 127 дає підстави для висновку, що цілі катування - примусити вчинити дії проти своєї волі, отримати відомості або визнання, залякати, дискримінувати,- мо­жуть бути досягнуті шляхом впливу на потерпілого і через іншу особу.

Мета отримати від потерпілого або іншої особи відомості чи визнання конкрети­зується законодавцем тому, що така мета є найбільш поширеною. Що ж до інших дій, що суперечать волі потерпілого або іншої особи, примушування до яких є метою цьо­го злочину, то ними можуть бути будь-які дії, до яких особу спонукають. При цьому слід мати на увазі, що насильницькі дії, які вчиняються з метою: примусити людину до проведення небезпечних для її життя чи здоров’я дослідів над нею кваліфікуються за ч. 2 ст. 142; примусити людину до вилучення у неї органів чи тканин - за частина­ми 2 чи З ст. 143; примусити до вступу у статевий зв’язок, залежно від конкретних обставин,- за статтями 152, 153 чи 154; примусити священнослужителя до проведен­ня релігійного обряду - за ч. 2 ст. 180; отримати чуже майно чи право на майно – за ст. 189; протидіяти законній господарській діяльності - за ст. 206; примусити до анти- конкурентних узгоджених дій - за ст. 228; примусити неповнолітніх до участі у ство­ренні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості,- за ч. З ст. 300; приму­сити неповнолітніх до участі у створенні порнографічних предметів — за ч. З ст. 301; примусити до зайняття проституцією - за ст. 303; примусити представника влади, працівника правоохоронного органу, члена відповідного громадського формування до виконання явно незаконних дій - за ч. З ст. 342; примусити до виконання чи неви­конання цивільно-правових зобов’язань - за ст. 355; примусити до відмови до даван­ня показань чи висновку або до давання завідомо неправдивих показань - за ст. 386; примусити начальника чи іншу особу, яка виконує обов’язки з військової служби, до порушення її обов’язків - за ст. 404.

Катування, вчинене з метою доведення особи до самогубства, треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 120 і частинами 1 чи 2 ст. 127.

Саме за наявністю мети цей злочин слід відмежовувати від мордування (ч. 2 ст. 126). Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (ч. 2 ст. 122), а так само умисне завдання побоїв або інші насильницькі дії, вчинені з метою заляку­вання потерпілого чи його близьких (ч. 2 ст. 126), слід відмежовувати від побоїв, му­чення або інших насильницьких дій, вчинених з метою залякування потерпілого або інших осіб (ст. 127) за ознаками, що характеризують коло осіб, які залякуються, і озна­ками об’єктивної сторони. Так, у ч. 2 ст. 122 йдеться, крім потерпілого, лише про його родичів, у ч. 2 ст. 126, крім потерпілого,- лише про близьких йому осіб, а у ст. 127 — про будь-яких осіб; наслідками відповідних дій відповідно до ст. 126 є завдання фізич­ного болю, а відповідно до ст. 127 - сильного фізичного болю або фізичного чи мораль­ного страждання.

Крім того, при кваліфікації злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126 і ст. 127 за ознакою мети залякування слід враховувати, що у деяких випадках усі ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторони цих злочинів можуть збігатися (напри­клад, коли умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що заподіяло сильного фізичного болю і фізичного та морального страждання, було вчинене з метою залякати потерпілого). У цьому зв’язку слід вказати на те, що відповідні положення цих статей конкурують і така ситуація вимагає законодавчого їх узгодження.

5. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) з мотивів расової, національної чи релігійної не­терпимості. Про поняття повторності і попередньої змови групи осіб див. статті 32 і 28 та коментар до них, а про поняття расової, національної чи релігійної нетерпимос­ті - коментар до ст. 161.

6. Умисне заподіяння смерті внаслідок катування потребує додаткової кваліфікації за ст. 115 (чи іншою статтею, що передбачає відповідальність за умисне вбивство).

Згідно із Законом № 270-VI від 15 квітня 2008 р. абзац перший частини другої статей 365 і 373 доповнено словами «за відсутності ознак катування». Це означає, що побої, мучення або інші насильницькі дії, вчинені:

1. під час перевищення влади або службових повноважень службовою особою;

2. при допиті особою, яка проводить дізнання або досудове слідство,-

не можуть кваліфікуватися за статтями 365 і 373, Ці дії кваліфікуються за ч. 1 ст. 127 в усіх випадках, коли вони вчинені з метою: примусити потерпілого або іншу особу вчи­нити дії, що суперечать їх волі, у т. ч. отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання; покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним чи іншою особою або у ско­єнні яких він чи інша особа підозрюється; залякати його чи інших осіб; дискримінувати його чи інших осіб.

Навіть якщо особою, яка проводить дізнання чи досудове слідство, насильницькі дії щодо потерпілого вчинені з метою отримати від нього відомості чи визнання (показання), вони не можуть кваліфікуватися за ч. 2 ст. 373. Кваліфікація за цією нормою виклю­чається також у разі, коли примушування давати показання (відомості чи визнання) при допиті зазначена особа поєднує зі знущанням над потерпілим, адже знущання, яке є різновидом мучення, що завдає моральних страждань, також підпадає під ознаки катування.

Так само з часу набрання чинності Законом № 270-VI від 15 квітня 2008 р. практично не може виникнути ситуація, за якої перевищення службовою особою влади чи служ­бових повноважень, яке супроводжується насильством, застосуванням зброї або боліс­ними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, могло б кваліфіку­ватися за ч. 2 ст. 365.

Разом з тим, застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або пере­вищення дисциплінарної влади, якщо ці дії були вчинені шляхом мучення і заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглого, вчинені з метою: примусити потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у т. ч. отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання; покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним чи іншою особою або у скоєнні яких він чи інша особа підозрюється; заля­кати його чи інших осіб; дискримінувати його чи інших осіб,- треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 127 і ч. 2 ст. 424 (адже у диспозиції ч. 2 ст. 424 немає слів «за відсутності ознак катування»).

Конституція України (ст. 28).

Статут Організації Об'єднаних Націй (статті 55, 62, 73).

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966р. (статті 7 і 10). Ратифікований СРСР 18 вересня 1973 р.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Рати­фікована Україною 17 липня 1997 р. (ст. 3).

Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що прини­жують гідність, видів поводження і покарання, від 10 грудня 1984 р. Ратифікована УРСР 26 січня 1987р.

Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що прини­жує гідність, поводженню чи покаранню, від 28 листопада 1987р. Ратифікована Україною 24 січня 1997 р.

Римський статут Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р. (ст. 7).

Звід принципів захисту всіх осіб, що підлягають затриманню або ув 'язненню в будь-якій формі. Резолюція 43/173 ГА ООН від 9 грудня 1988 р.

Принципи медичної етики, що відносяться до ролі працівників охорони здоров ’я, особливо лікарів, у захисті ув 'язнених або затриманих осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 18 грудня 1982 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Булинко проти України» від