- •1.Багатство й різноманітність змісту та художніх форм
- •2.Бароко в українській літературі
- •4.Види рим і принципи їх аналізу. Способи римування
- •IV. Способи римування
- •5.Використання здобутків культурно-історичної школи, порівняльно-історичного та психологічного методів літературознавства у творчій практиці і.Франка
- •6.Вчення про прекрасне в художньому творі
- •7.Дискурс у літературі і мистецтві
- •8.Драматургія. Основні прикмети творів драматичного роду
- •9.Епос. Структура творів епічного роду
- •10.Естетичні категорії
- •11. Естетичні категорії та їх втілення у художній літературі
- •13.Естопсихологія е.Еннекена
- •14.Жанри лірики
- •15.Закони сценічного часу і сценічної дії в драматургії
- •17. Зв'язок тематики з системою образів
- •Зміст і форма у літературному творі
- •Зміст як філософська категорія. Значення терміну „зміст" у літературознавстві
- •20.І.Франко про індивідуальний стиль
- •21.Іван Франко - теоретик літератури
- •2S22.Індивідуалізація образів. Єдність типізації та індивідуалізації зображення
- •23.Індивідуальний стиль і стиль епохи
- •24. Індивідуальний стиль письменника. Ознаки індивідуального стилю
- •Історична конкретність реалістичних образів. Історичний колорит твору
- •27.Категорія стилю в мовознавстві і л-рі
- •28.Класицизм як літературний напрям
- •Культурно-історична школа у літературознавстві
- •Культурно-історичні епохи. Класицизм
- •31.Літературознавство серед інших гуманітарних наук
- •32. Малі та великі епічні форми
- •33 Місце о.Потебні у формуванні психологічного напрямку у літературознавстві
- •34.Модернізм у літературі і мистецтві
- •35.Основні системи віршування
- •36.Основні творчі принципи романтизму
- •Побудова епічних та ліричних творів
- •38. Поема. Сучасні жанрові різновиди поем
- •Поняття про зміст твору. Основні компоненти змісту твору
- •Поняття про методи вивчення літератури. Міфологічна школа
- •Постмодернізм
- •43.Проблема прекрасного. Прекрасне в житті і літературі
- •42. Принципи художньої правди в реалістичній літературі
- •44.Проблема специфіки літератури (г.-е.Лессінг, і.Франко)
- •45. Проблеми специфіки художньої літератури. Художня література і наука. (?)
- •4 7.Проблем и новаторства у літературі та мистецтв і.На ксероксах
- •Проблеми образної специфіки у художньому творі
- •49.Проблеми романтизму. Виникнення й розвиток романтизму
- •50.Проблеми тенденційності літератури й мистецтва. І.Франко про тенденційність літератури
- •51.Проблеми теорії літератури у трактаті і.Франка „Із секретів поетичної творчості"
- •Проблеми успадкування в літературі і мистецтві
- •Процес розвитку і диференціації жанрів
- •54.Психоаналітичний метод у літературознавстві. Вчення к.Юнга Фройдизм
- •55.Психологічна школа у літературознавстві (в.Вундт, о.Потебня)
- •57.Рима. Роль рими у поезії
- •IV. Способи римування
- •58.Риторичні фігури і їх значення у поетичній мові
- •2. Фігури зіставлення: ампліфікація, градація, парономазія.
- •59.Різноелементні жанрові структури
- •60.Розвиток естетичної думки в античну епоху. Концепція мистецтва Платона і Аристотеля. Погляди на мистецтво в епоху середньовіччя
- •61. Розвиток теорії літератури в працях викладачів Києво-Могилянської Академії
- •62.Роман і повість і їх жанрові різновиди
- •64.Сентименталізм як творчий напрям
- •65.Система образів у літературному творі
- •66.Специфічні особливості літератури як виду мистецтва
- •68.Суть формалізму в літературі й мистецтві
- •70.Сучасні дискусії з питань реалізму
- •71.Сучасні нерївноскладові та вільні вірші
- •72.Сюжет в епічному творі. Різноманітність форм і способів сюжетоскладання у творах епічного роду.
- •73.Типове як соціальна, психологічна і естетична категорія
- •74.Філологічний метод у літературознавстві
- •75.Формальний метод у літературознавстві
- •76.Художня правда в літературі і мистецтві
70.Сучасні дискусії з питань реалізму
Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. Першим теоретиком реалізму вважається художник Ж.-Д.-Г. Курбе, який у передмові до каталогу виставки своїх творів під назвою «Реалізм» (1855), обґрунтував програмові засади напряму. Розробку теоретичної бази продовжили письменники Шанфлорі та Л.-Е.-Е. Дюранті, які виступили з деклараціями на сторінках журналу «Реалізм» (1856—1857). Визначальні риси реалізму: - раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди; - вільна побудова творів; - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей. XIX ст. дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак (Франція); Ч. Діккенс, У. Теккерей, Т. Гарді, Ш. Бронте (Англія); Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Чехов (Росія). Серед українських реалістів — Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко.
Дискусійною в літературознавстві є проблема часових меж реалізму. Згідно з однією точкою зору, реалізм народжується за часів Ренесансу. Цей «гуманістичний реалізм» існує у творчості Шекспіра, Сервантеса, Рабле. М. Бахтін, що встановив генетичні зв'язки роману Ф. Рабле «Ґаргантюа і Пантаґрюель» з народною сміховою культурою середньовіччя й Ренесансу, пропонував іменувати весь реалізм Відродження «гротескним реалізмом». За іншою думкою, реалізм розпочинає своє існування з XVIII століття («просвітницький реалізм») та знаходить своє вираження у творах Д. Дефо, Дж. Свіфта, Г. Філдінга, Вольтера, Д. Дідро, Г. Лессінга, Бомарше. Деякі дослідники вели розмову і про «реалізм античності», і навіть про реалізм наскельних малюнків первісної людини. Однак подібні теорії реалізму як напряму, що існував майже протягом усієї історії літератури, поділяли навіть у радянському літературознавстві далеко не всі вчені. Приміром, такі авторитетні дослідники, як В. Жирмунський, Д. Благой, М. Конрад, вважали теорії «античного», «гуманістичного», «просвітительського» реалізму помилковими й неправомірними. Так, В. Жирмунський зазначав, що Шекспіра, Рабле, Сервантеса можна називати реалістами лише в широкому смислі слова, тобто письменниками, які більш або менш правдиво відтворювали дійсність. «...Вони реалісти в смислі „правдивості", а не в смислі Бальзака або Льва Толстого, реалізм їх — це реалізм у широкому смислі, якісно відмінний від класичного реалізму XIX ст., тобто реалізму у власному смислі» [52, ІЗ]. Отже, реалізм виникає лише в XIX столітті, коли, за словами Д. Благого, з'явилися найбільші класичні зразки реалістичного мистецтва, склалась естетична теорія реалізму; нарешті, виник і сам термін «реалізм» [52, 73].
Дійсно, виникнення реалістичного напряму в літературі слід означити 30-ми роками XIX століття, коли «принцип життєво-правдивого зображення світу затверджується з найбільшою повнотою, в найбільш розвинутих формах» (О. Анікст). А проста правдивість ще не є реалізмом, до того ж, виходячи лише з окремих та поодиноких явищ у літературі Відродження чи Просвітництва, неможливо говорити про панівний реалістичний літературний напрям. Та й немає необхідності зводити всю історію світової літератури до історії розвитку реалізму. До того ж треба сьогодні усвідомлювати, що реалізм не є найвищою та безумовною формою відтворення дійсності, а лише однією з можливих її форм. Спроби розглядати реалістичну літературу як «найкращу», а всі попередні літературні напрями — як сходинки до неї, завдають шкоди лише самому реалізмові. Адже всілякі уніфікації та монополізації літературних явищ, як свідчить досвід, є хибними і шкідливими для самої літератури й літературознавства. Вони звужують і знебарвлюють живу творчість.