31.Літературознавство серед інших гуманітарних наук

Наука про літературу належить до гуманітарної сфери пізнання дійсності. На початках свого виникнення вона входила як складова до філософії, історіографії, відігравала певну роль у релігійних віруваннях як компонент осмислення священного тексту. З часом літературознавство виділилося з-поміж інших гуманітарних наук і стало самостійною галуззю з чітко окресленим об’єктом вивчення, своєю проблематикою і тематикою досліджень.

Оскільки література є одним із видів мистецтва, літературознавство невіддільне від естетики — науки про загальні закони краси, прекрасне, естетичне світовідчуття. Тому літературознавство перебуває в постійному зв’язку з іншими науками, об’єктом дослідження яких є мистецтво: мистецтвознавством, театрознавством, музикознавством, кінознавством. Кожна з них розглядає образне відтворення дійсності, враховуючи конкретні засоби творення образу, властиві конкретному виду мистецтва. З літературознавством їх об’єднує також вивчення основних категорій естетики, які виявляються і в літературі: прекрасне і потворне, піднесене і низьке, трагічне і комічне, героїчне, красиве і корисне тощо. Спільною проблемою для літературознавства й естетики є осмислення функцій мистецтва, яке побутує в соціумі і відіграє різноманітні ролі в суспільному житті та індивідуальному бутті людини.

Літературознавство має тісний зв’язок з лінгвістикою (мовознавством) — наукою, що вивчає словесну діяльність людей, походження, закономірності розвитку і функціонування мовиСферою взаємодії літературознавства та лінгвістики є класична філологія, яка вивчає мови європейської античності — латинську і грецьку. Ними були створені художньо довершені твори давньогрецької та давньоримської літератур. В українському письменстві таку роль відіграли старослов’янська та давньоукраїнська мови, якими написано «Повість минулих літ», «Слово про Ігорів похід», полемічні трактати Івана Вишенського, вірші Климентія Зиновіїва та Григорія Сковороди.

Літературознавство часто користується надбаннями історичної науки, оскільки не може не брати до уваги тривкої сув’язі художньої творчості з історичним життям суспільства. Твори словесного мистецтва завжди виражають самобутність часу, в якому були написані (навіть якщо вони — на історичну тематику). Знання історії допомагає конкретизувати такі літературознавчі поняття, як «літературний процес», «літературне життя», «біографія письменника».

З літературознавством пов’язана і фольклористика — наука, об’єктом вивчення якої є усне, не зафіксоване на письмі слово. Усна творчість, яка зародилася задовго до писемного слова, згодом стала словесно-культурним контекстом літератури, тісно із нею взаємодіяла на рівні впливів, запозичень, ремінісценцій і певних взірців. Тому чимало творів не вдається глибоко вивчити без фольклорного підтексту (міфи, традиційні мотиви, образи, художні засоби). Літературознавство за необхідності звертається і до релігієзнавства, Українська література від найдавніших часів і до сьогодення перебувала під значним впливом Біблії, без знання якої неможливе пізнання багатьох явищ, розшифрування художніх кодів конкретних творів.

Не обійтися літературознавцю і без знань із філософії — здебільшого у філософії складалася певна форма Не збагнути без них і літературних феноменів сьогодення.

Літературознавство постійно послуговується надбаннями логіки як «граматики мислення» — філософської дисципліни, яка аналізує і впорядковує інформацію, допомагає знайти зв’язок між окремими елементами явища, систематизувати та узагальнити пізнане, спрогнозувати розвиток подій, відновити й реаплікувати факти минулого у причиново-наслідковому зв’язку.

Оскільки об’єктом зображення в літературі є людина, літературознавство тісно пов’язане з психологією. Більше того, літературна творчість — передусім психічний процес. І. Франко стверджував, що літературознавець (критик) передусім має бути психологом, мати психологічні знання, щоб збагнути таємниці художньої творчості. Він зображує поетичну творчість як специфічну психологічну напругу: «Поет для доконання сугестії мусить розворушити цілу свою духову істоту, зворушити своє чуття, напружити свою уяву, одним словом, мусить сам не тільки в дійсності, але ще й другий раз репродуктивно, в своїй душі пережити все те, що хоче вилити в поетичнім творі, пережити якнайповніше і найінтенсивніше, щоби пережите могло вилитися в слова, якнайбільш відповідні дійсному переживанню…» («Із секретів поетичної творчості»). Такі знання допомагають літературознавцю опанувати специфіку творчого процесу, ґрунтовно проаналізувати біографію письменника, проблематику твору, конфлікти і різноманітні ситуації, образи персонажів у конкретному творі.

Література є частиною, особливим словесним виявом культури, тому літературознавство певним чином пов’язане з культурологією, яка займається складними і різноманітними феноменами людського буття, матеріальною і духовною культурою людства.