7.Дискурс у літературі і мистецтві

Дискурс (лат. discursus — міркування, фр. discours — промова, виступ) — сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, Одиницями Д. є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект, інтеракції між партнерами, що витворюють даний тип.

Категорія Д. набула ширшого теоретичного значення у 60-х XX ст. у Франції, звідки поширилася в інші країни.

Теорія Д. визначає різні його типи: Д. політичний, правничий, філософський, художньо-літературний, поточний та ін. В межах окремих Д. інколи вирізняють т.зв. архетексти

Таким архетекстом у сфері теологічних і катехічних Д. для християн є Біблія, філософів — діалоги Платона, п українській літературі — твори Т.Шевченка та І.Франка.

Іншими значеннями терміна Д. є: 1) міркування задля встановлення істини; 2) ораторська промова.

Зокрема, поняття дискурсу асоціюється з усіма виявами комунікації в суспільстві (комунікативний дискурс, мовний, вербальний, невербальний, сучасні дискурсивні практики, дискурс мовчання), комунікацією у межах окремих каналів (візуальний, слуховий, тактильний), виявом правил спілкування, способів викладу та втілення прагматичної мети мовців (етикетний, лайливий, дидактичний).

Однією з найповніших класифікацій дискурсів є класифікація Г. Почепцова. Він виокремлює теле- і радіодискурси, газетний, театральний, кінодискурс, літературний дискурс, дискурс у сфері паблік рілейшнз (ПР), рекламний дискурс, політичний, релігійний (фідеїстичний) дискурси.

Літературний дискурс. Є одним із найстаріших. У літературній комунікації форма має важливіше значення, ніж зміст, а тому в його межах істотну роль відіграють засоби полегшення сприйняття: ритм, рима.

8.Драматургія. Основні прикмети творів драматичного роду

Драматургі́я (від грец. dramaturgein складати драму) —мистецтво створення емоційного переживання у літературних, театральних, музичних, кінематографічних або телевізійних творах та постановках.

Драматургія — теорія і мистецтво побудови драматичного твору, а також сюжетно-образна концепція такого твору. Драматургією називають також сукупність драматичних творів окремого письменника, країни або народу, епохи

Зміні в драматургії відповідає зміна долі, радісна в комедії і сумна в трагедії. Проміжок часу може охоплювати декілька годин, як у французькій класичній драмі, або багато років, як у Шекспіра.

Завдання драматургійної роботи були вперше сформульовані у XVIII ст. німецьким літературним критиком та поетом Йоганном Шлеґелем (Johann Elias Schlegel). Першим[Джерело?] драматургом став Ґотгольд Лессінґ, написавши ряд театральних критик, котрі склали збірку «Гамбурзька драматургія» (1767).

Текст драматичного твору розпадається на двох частин - мови героїв і ремарки, що вказують режисеру на декорації і дії персонажів. Твір, написаний у формі мови персонажів і ремарок, і є добутком "драматичної форми".

Драма (грец. drama — дія) — п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно звичайні люди.

Першими теоретиками драми стали Дідро Дені, Г.-Е. Лессінг, які обґрунтували її специфіку та значення для розвитку літератури і театру

Частина літературознавців вважає, що драма як окремий жанр виникла лише у 18 століття.

Українська класична драматургія пройшла великий і складний шлях розвитку. її виникнення і становлення припадає на першу половину XIX ст в 1819 р. на сцені Полтавського театру з’явилася «Наталка Полтавка». Цій п’єсі судилося стати початком нового, вищого, якісно відмінного етапу в історії української драматургії.

В кінці 30-х — на початку 40-х років з’являються історичні драми М. Костомарова «Сава Чалий», і «Переяславська ніч»

Драма є специфічним видом мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру. Лише у колективній творчості письменника, режисера, художника, композитора й акторів вона може стати помітним явищем літературно-мистецького життя. Відповідно до змісту та форми, характеру конфлікту драматичні твори поділяються на окремі види і жанри (драма, трагедія, комедія, фарс, водевіль, мелодрама, трагікомедія). У минулому побутували містерії, міраклі, мораліте, шкільні драми, інтермедії та інші.