Що таке психокорекція
Психокорекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поведінки людини з допомогою спеціальних заходів психологічного впливу. - Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особистість. - Орієнтується на здорові сторони особистості незалежно від ступеня їх порушень. - В психокорекції орієнтуються на теперішнє і майбутнє клієнтів: - Психокорекція орієнтується на середньо термінову допомогу (короткотермінова 15 зустрічей при консультуванні. Довготермінова – до кількох років при психотерапії) - Психокорекцій ні впливи спрямовані на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта. Психокорекція відрізняється від психологічного розвитку тим, що психокорекція має справу з вже сформованими якостями особистості чи видами поведінки і спрямована на їх переробку, в той час як основна задача розвитку полягає в тому, щоб при недостатньому при недостатньому розвитку сформувати в людини психологічні якості. Сьогодні психологічна корекція широко використовується в системі психологічної допомоги дітям і підліткам. Незважаючи на широкий спектр застосування поняття психологічної корекції, існують розбіжності відносно її використання. Наприклад, деякі автори розглядають психологічну корекцію як спосіб профілактики нервово-психічних порушень в дітей (А.С.Співаковська, 1988). Інші розуміють її як метод психологічного впливу, спрямований на створення оптимальних можливостей і умов розвитку особистісного та інтелектуального потенціалу дитини (Г.В.Бурменска, О.А.Караванова, А.Г.Лидерс, 1990, чи як сукупність прийомів, які використовує психолог для виправлення психіки чи поведінки психічно здорової людини (Р.С.Немов, 1993). Види психокорекції. Психокорекційні заходи можна класифікувати 1. По характеру спрямованості - симптоматичну - каузальну Симптоматична корекція передбачає короткотривалий вплив з метою зняття гострих симтомів відхилень у розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу. Каузальна (причинна) корекція спрямована на джерела і причини відхилень. Цей тип корекції більш тривалий у часі, вимагає значних зусиль, але є більш ефективним. 2. По змісту розрізняють корекцію: - пізнавальної сфери; - особистості; - афективно-вольової сфери; - поведінкових аспектів; - між особистісних відносин; - внутрішньо групових взаємовідносин (сімейних, подружніх, колективних); - дитячо-батьківських відносин. В практиці психологічної допомоги дітям і підліткам з проблемами у розвитку розрізняють наступні блоки психологічної корекції: - Корекція емоційного розвитку дитини. - Корекція сенсорно-перцептивної та інтелектуальної діяльності. - Психологічна корекція поведінки дітей і підлітків. - Корекція розвитку особистості 3. По формі роботи з клієнтом розрізняють корекцію: - індивідуальну; - групову; - у закритій природній групі (сім’я, клас) - у відкритій групі клієнтів зі схожими проблемами; - індивідуальногрупову ( змішана група) 4. По наявності програм: - програмовану; - імпровізовану. 5. По характеру керування коригуючими впливами: - директивну; - недирективну 6. По тривалості: - надкоротку (хвилини, часи, вирішення актуальних ізольованих проблем, конфліктів); - коротку, або швидку (декілька годин, днів – запускає процес виміру, який продовжується після завершення зустрічі) - тривалу (місяці, в центрі уваги – особистісний зміст проблеми); - довготривалу (продовжується роки, зачіпає сфери свідомого і несвідомого. Багато часу приділяється досягненню розуміння суті переживань. Ефект розвивається поступово, носить тривалий характер. 7. По маштабу вирішувальних задач розрізняють корекцію: - загальну, - спеціальну. Загальна передбачає заходи загальнокорекційного порядку, що нормалізують спеціальне мікросередовище клієнта, які регулюютьпсихофізичне, емоційне навантаження у відповідності з віковими та індивідуальними можливостями. Спеціальна – комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом чи групою клієнтів, які є найбільш ефективними для досягнення конкретних задач формування особистості, окремих її властивостей чи психічних функцій, щопроявляються у девіантній поведінці і ускладненій адаптації (невпевненість, агресивність, тривожність, аутичність, схильність до стереотипів, конфліктність). Спеціальна корекція справляє наслідки неправильного виховання, що порушило гармонійний розвиток, соціалізацію особистості. Клієнт – це нормальна, фізично і психічно здорова людина, в якої в житті виникли проблеми психологічного чи поведінкового характеру. Психокорекційна ситуація включає 5 основних елементів: 1. Людина, яка потребує психокорекційної допомоги (клієнт); 2. Людина, яка допомагає (психолог); 3. Теорія, яка використовується для пояснення проблем клієнта. 4. Набір процедур (технік, методів), що використовуються для вирішення проблем клієнта. 5. Спеціальні соціальні відносини між клієнтом і психологом. З розвитком практичної практичної психології поняття “корекція” стало все ширше використовуватися у віковій психології і психологічній допомозі не тільки дітям з проблемами у розвитку, але і з нормальним психічним розвитком. Розширення сфери використання психологічної корекції в роботі із здоровими дітьми обумовлене наступними причинами: Активним впровадженням в систему навчання нових освітніх програм, успішне засвоєння яких вимагає максимального розвитку творчого та інтелектуального потенціалу дитини. Гуманізацією процесу освіти, яка неможлива без диференційного підходу до навчання дитини і вимагає врахування індивідуально-психологічних особливостей кожного учня і, у відповідності із цим, різноманітних способів психолого-педагогічної корекції. У зв’язку з цим відбулися принципові зміни характеру задач і напрямків корекційних впливів – від виправлення дефектів при порушеному розвитку до створення оптимальних можливостей і умов для психічного розвитку здорової дитини 3. Вимоги до психолога, що здійснює психокорекцій ні заходи. Проведення колекційної роботи вимагає від спеціаліста, що її проводить певної підготовки. Основні компоненти професійної готовності до колекційного впливу. Теоретичний компонент: знання теоретичних основ; - Знання загальних закономірностей психічного розвитку в онтогенезі; - Періодизації психічного розвитку; - Знання проблеми співвідношення навчання і розвитку; - Уявлення про основні теорії, моделі і типи особистості; - Знання про соціально-психологічні особливості групи; - Знання умов, що забезпечує особистісне зростання і творчий розвиток. В професійній підготовці можливі три основні підходи: - Притримування одного підходу; - Еклектизм (знає вибірково з різних теорій і практик); - Загальний континуальний підхід. Практичний компонент підготовки – оволодіння конкретними методами і методиками корекції. Особистісна готовність передбачає наявність в дорослого потреби іти не від себе, а від клієнта і його проблем. Професійна деформація особистості. Синдром професійного згорання.
Відмінності психокорекція і психотерапія
Психотерапі́я (ψυχή - душа, θεραπεία "зцілення, медичне лікування") — метод впливу лікаря (психіатра) та медичного персоналу словом на психіку хворого з лікувальною метою.
Визначення
Психотерапі́я — спасіння душі, лікування душі і завдяки цьому лікування людини в цілому, лікувальна дія душі щодо організму, досягнута завдяки психологічному впливу лікаря (наприклад, гіпнотерапія). Однак таке розуміння домінує в XIX ст.
На сьогодні існують два суттєво відмінні визначення П. Згідно з першим:
Психотерапі́я — область медицини, яка широко застосовує психологічні знання для діагностики та лікування різного роду захворювань. Таке визначення побутувало в СРСР, досьогодні державні вищі заклади РФ готують лікарів-психотерапевтів з числа тих, хто отримав медичну освіту за спеціальністю психіатрія.
Згідно з іншим, поширеним в Европі та США:
Психотерапія — це науково обґрунтований та емпірично перевірений вид діяльності, що спрямований на допомогу людям, які потерпають від психічних, психосоматичних, соціальних проблем або страждання, та використовує психологічні інструменти[1].
Тут П. має більш значимий зв'язок з психологією. Тому психотерапевтами, після додаткової підготовки, стають спеціалісти-психологи.
Традиційно як П. розглядають практику психоаналізу, який був зосереджений на суб'єктивних переживаннях і в цілому не торкався тілесних захворювань. Таким чином саме психоаналіз сформував уявлення про П. в сучасному "західному" розумінні.
[Ред.]Методика
Психотерапія проходить у формі індивідуальної консультації або групової роботи. Вона може застосовуватися самостійно (для лікування неврозів) або у поєднанні з іншими методами лікування.
Існує декілька методів психотерапії:
лікування навіюванням у свідомому або гіпнотичному стані
раціональна або роз'яснювальна психотерапія
аутогенне тренування
колективна психотерапія
аналітична психотерапія
каузальна психотерапія
Психотерапію проводять у психіатричній лікарні, денному стаціонарі та амбулаторії. Її завдання - досягнення дезактуалізації хворобливих переживань у хворого, зміна його неправильних суджень, стереотипів реагування та установок, полегшення адаптації до умов зовнішнього світу.
Принципи психокорекційної роботи
У своїй роботі психолог керується такими принципами і правилами:
1. Принцип ненасення шкоди випробуваному. Організація роботи психолога повинна бути такою, щоб ні її процес, ні її результати не завдавали шкоди його здоров'ю, стану чи соціальним станом.
2. Принцип компетентності психолога. Психолог має право братися за вирішення тільки тих питань, по яких він професійно обізнаний і наділений відповідними правами і повноваженнями виконання психокорекційних або інших впливів.
3. Принцип неупередженості психолога. Неприпустимо упереджене ставлення до випробуваного, яке б суб'єктивне враження він не робив своїм виглядом, юридичним та соціальним станом.
4. Принцип конфіденційності. Матеріал, отриманий психологом в процесі його роботи з випробуваним на основі довірчих відносин, не підлягає свідомому чи випадковому розголошенню і повинен бути представлений таким чином, щоб він не міг скомпрометувати ні випробуваного, ні замовника, ні психолога, ні психологічну науку .
5. Принцип обізнаної згоди. Необхідно сповіщати випробуваногму про етичні принципи і правила психологічної діяльності.
6. Правило взаємоповаги психолога і досліджуваного. Психолог виходить з поваги особистої гідності, прав і свобод, проголошених і гарантованих Конституцією України. Робота допускається тільки після отримання згоди випробуваного в ній брати участь.
7. Правило безпеки застосовуваних методик. Психолог застосовує тільки такі методики дослідження, які не є небезпечними для здоров'я випробуваного.
8. Правило попередження неправильних дій замовника. Психолог інформує випробуваного про характер переданої замовнику інформації та робить це лише після отримання згоди випробуваного.
9. Правило співпраці психолога і замовника. Психолог зобов'язаний повідомити замовника про реальні можливості сучасної психологічної науки в галузі поставлених замовником питань, про межі своєї компетентності і межах своїх можливостей.
10. Правило професійного спілкування психолога і випробуваного. Психолог повинен володіти методами психодіагностичної бесіди, спостереження, психологічного впливу на такому рівні, який дозволяв би, з одного боку, ефективно вирішувати поставлену задачу, а з іншого - підтримувати у випробуваного почуття задоволення від спілкування з психологом . Виконувати психотерапевтичну роботу з хворим дозволяється тільки при наявності спеціалізації з медичної психології, отриманої в ЛДУ, МДУ, НДІ ім. В. М. Бехтерєва, ГИДУВ.
11. Правило обгрунтованості результатів досліджень психолога. Психолог формулює результати дослідження, у термінах і поняттях, прийнятих у психологічній науці.
12. Правило адекватності методик. Застосовувані методики повинні бути адекватні цілям дослідження, віком, статтю, освітою, станом випробуваного, умовами експерименту.
13. Правило науковості результатів дослідження. У результатах дослідження має бути тільки те, що неодмінно отримає будь-який інший дослідник такий же спеціалізації та кваліфікації, якщо він повторно проведе інтерпретацію первинних даних, які пред'являє психолог.
14. Правило виваженості відомостей психологічного характеру. Психолог передає замовнику результати досліджень в термінах і поняттях, відомих замовнику, у формі конкретних рекомендацій. Він не передає жодних відомостей, які могли б погіршити становище випробуваного, замовника.
15. Правило кодування відомостей. На всіх матеріалах психологічного характеру вказуються не прізвище, ім'я, по батькові випробовуваних, а присвоєний їм код, відомий тільки психологу.
16. Правило контрольованого зберігання відомостей психологічного характеру. Психолог повинен попередньо узгодити з замовником список осіб, які мають доступ до матеріалів, що характеризує випробуваного, а також місце і умови їх зберігання, мету використання і терміни знищення.
17. Правило коректного використання відомостей психологічного характеру. Відомості психологічного характеру про досліджуваного ні в якому разі не повинні підлягати відкритому обговоренні, передачу чи повідомленням комусь поза форм і цілей, рекомендованих психологом.
18. Не оцінюй! Оскільки взагалі без оцінок (в тому числі, і позитивних) працювати немислимо, іноді цей принцип уточнюють: ненавішувати ярликів! Але можна було б сказати ще простіше: не вимовляй негативних оцінок вголос!
19. Приймай людину такою, якою вона є. Цей принцип потребує особливих коментарів. Л. А. Петровська, аналізуючи підходи К. Роджерса, пише: «Коли у Роджерса мова йде про таке установці терапевта, як« безумовне позитивне прийняття », слід мати на увазі що вона ставиться до почуттів .«Клієнта» і аж ніяк не передбачає схвалення всього його поведінки. Мається на увазі визнання права на будь-яку гаму власних почуттів без ризику втратити повагу психолога, терапевта »(Петровская, 1982, с. 36).
20. Поважай своїх колег по роботі, їх право на професійну творчість і самостійний вибір методів роботи. Критика і дискусії повинні проводитися аргументовано і тактовно. Неприпустимим є з'ясування стосунків між колегами і співробітниками у присутності клієнта.
21. Дотримуйся міру взаємного одкровення з клієнтом, не дозволяй йому розповідати про себе найпотаємніші свої таємниці (у кожної людини завжди повинен залишатися хоч невеликий потайничок душі, недоступний нікому), а також сам зберігай деяку дистанцію з клієнтом, інакше можна втратити його повагу і довіру.
22. Не віднімай у клієнта права самому відповідати за свої права і вчинки.
23. Не роби свої знання напоказ, прямуй допомагати клієнту спочатку самостійно формулювати ті або інші положення і висновки. Конкретно цей принцип може проявлятися хоча б у тому, що психолог повинен миттєво замовкати кожного разу, коли клієнт захоче щось сказати, навіть тоді, коли сам психолог «ще не договорив» і тоді, коли клієнт хоче сказати «якусь дурість »...
24. Поважай себе як людину і як фахівця! Часто можна почути такі красиві слова: «Головним засобом роботи психолога - це його власна особистість ». Але особистість є найвищою цінністю і тому вона не повинна виступати як «кошти». Як засіб досягнення будь-яких цілей і людина, і його особистість виступають лише у перекрученому розумінні ринкових відносин, коли все, що завгодно (і особистість, і любов,і дружба) може бути товаром, засобом для збагачення або для отримання якихось благ.
Як ми бачимо, етика роботи практичного психолога грунтується на загальнолюдських моральних цінностях, на положеннях Конституції України, що захищають права людини. Передумови вільного і всебічного розвитку особистості та її поваги, зближення людей, створення гуманного суспільства є визначальними для діяльності психолога. Етичні принципи роботи психолога формують умови, за яких зберігаються і усталюються його професіоналізм, гуманність його дій, повагу людей, з якими він працює.
Вимоги до професійної готовності психолога