68. Фіктивне банкрутство. Стаття 218. Фіктивне банкрутство

Завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника (учасника) або службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина - підприємця про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, -

караються штрафом від семисот п'ятдесяти до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

П р и м і т к а. У статтях 218-222 цього Кодексу матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб’єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов’язань.

Об’єктивну сторону характеризують:

1. діяння у вигляді неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом;

2. наслідок – велика матеріальна шкода кредиторам або державі;

3. причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Офіційною заявою є подання боржником у письмовій формі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду. Така заява робиться відповідно до законодавства про банкрутство, зокрема, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” у редакції від 30.06.99. У заяві стверджується неправдивий факт про ніби існуючу фінансову неспроможність виконати зобов’язання перед кредиторами чи державою. Для кваліфікації цього злочину не є обов’язковим порушення господарським судом справи про банкрутство та визнання суб’єкта господарської діяльності банкрутом.

Фінансова неспроможність – це такий фінансовий стан суб’єкта господарської діяльності, який згідно із законодавством про банкрутство визнається підставою для порушення господарським судом справи про банкрутство.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків – великої матеріальної шкоди кредиторам або державі (п’ятсот чи більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Така шкода може бути завдана одному кредитору чи державі або бути сумарною.

Суб’єктивна сторона злочину – умисел. Завідомість означає усвідомлення особою неправдивості інформації про фінансову неспроможність суб’єкта господарювання, яка передається нею. Мотив і мета можуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але можуть враховуватися при призначені покарання.

69. Приховування стійкої фінансової неспроможності. Стаття 220. Приховування стійкої фінансової неспроможності

Умисне приховування громадянином - засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові, -

карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб’єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов’язань.

Об’єктивну сторону характеризують:

1. діяння у вигляді приховування стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності;

2. спосіб дії – подання недостовірних відомостей;

3. наслідок – велика матеріальна шкода кредиторові;

4. причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Стаття 220 КК України передбачає відповідальність за прховування стійкої фінансової неспроможності тільки шляхом дій. Тобто особа шляхом подання недостовірних відомостей вводить дійсного або потенційного кредитора в оману щодо свого фінансового становища. Це можуть бути дії, якими породжується помилкове уявлення кредитора щодо фінансової спроможності суб’єкта господарської діяльності (супротивної сторони), або таке уявлення закріплюється чи продовжується у часі.

Стійка фінансова неспроможність означає, що суб’єкт господарської діяльності насправді не може виконати грошові зобов’язання в певному розмірі протягом визначеного законом періоду часу, що потребує застосування передбаченої законом процедури відновлення його платоспроможності.

Причому фінансова неспроможність існує насправді – на відміну від фіктивного банкрутства (ст.218 КК), в якому суб’єкт господарювання фактично фінансово спроможний.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредиторові.

Суб’єктивна сторона злочину – умисел, який характеризується усвідомленням особою неправдивості інформації про фінансову спроможність суб’єкта господарювання, що передається нею. Мотив і мета можуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але можуть враховуватися при призначенні покарання.