32. Поняття службової особи.

Суб’єктом службових злочинів, крім давання хабара (ст.369 КК) може бути тільки службова особа. Отже, особа, яка вчиняє такий злочин, є спеціальним суб’єктом.

Згідно з п.1 примітки до ст.364 КК до числа службових закон відносить 4 категорії осіб, які постійно чи тимчасово:

1. здійснюють функції представників влади;

2. обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків;

3. обіймають у тих же організаціях посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських обов’язків;

4. виконують зазначені обов’язки за спеціальним повноваженням.

Крім того, згідно з п.2 примітки до ст.364 КК службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов’язки, зазначені у п.1 цієї примітки.

Представники влади наділяються владними повноваженнями. Це народні депутати України, депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі тощо.

Закон пов’язує визнання особи представником влади не з посадою, яку вона обіймає, а з наявністю в нього владних повноважень.

П.1 постанови Пленуму ВСУ №5 від 26.04.02 “Про судову практику у справах про хабарництво”:

Під організаційно-розпорядчими обов’язками слід розуміти функції щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників. Це керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів. Характерною ознакою виконання особою організаційно-розпорядчих обов’язків є наявність у нього у підлеглості інших осіб та здійснення керівництва їх виробничою, професійною та іншою діяльністю.

Адміністративно-господарські обов’язки включають у себе функції з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном, що виявляється у встановленні порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпеченні контролю за цими операціями тощо. Такі повноваження у тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів та служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо. Необхідно встановити, що винний був наділений певними повноваженнями з управління чи розпорядження цим майном або здійснював контроль за виконанням цих операцій іншими особами.

Особа визнається службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи певні обов’язки постійно, але й тоді, коли вона виконує їх тимчасово чи за спеціальним повноваженням (дорученням), однак лише за умови, якщо зазначені функції чи обов’язки покладені на неї правомочним органом чи службовою особою у встановленому законом порядку. Тому обіймання особою певної посади або доручення тимчасово виконувати службові обов’язки повинне бути належним чином оформлено відповідним (усним чи письмовим) рішенням: постановою, розпорядженням, наказом, протоколом, довіреністю тощо.

Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник, тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки.