30. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

Ст.130 УК Украины.

Ч.1 – сознательное поставление другого лица в опасность заражения вирусом иммунодефицита человека либо иной неизлечимой инфекционной болезни, опасной для жизни человека.

Ч.2 – заражение другого лица вирусом иммунодефицита человека либо иной неизлечимой инфекционной болезни лицом, которое знало о том, что оно является носителем этого вируса.

Ч.3 – действия, совершенные частью второй, совершенные в отношении двух либо более лиц или несовершеннолетнего.

Ч.4 – умышленное заражение другого лица вирусом иммунодефицита человека либо иной неизлечимой инфекционной болезни, опасной для жизни человека.

Преамбула Закону України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” від 12.12.91 в редакції ЗУ від 03.03.98 (із змінами та доповненнями):

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.

Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення.

Законодавство України в галузі охорони здоров’я не містить поняття “невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини”.

Міністерством охорони здоров’я встановлено перелік особливо небезпечних інфекційних хвороб (38 найменувань), до складу яких, зокрема, належать чума, холера, натуральна віспа, жовта гарячка, СНІД тощо (“Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб”, затверджений наказом МОЗ від 19.07.95 №133.

Субъект преступления – вменяемое лицо, которому исполнилось 16 лет, страдающее неизлечимым инфекционным заболеванием, в том числе ВИЧ-инфицированное, и знающее об этом.

Преступление, предусмотренное ч.1 ст.130 УК Украины, относится к формальным составам и признается оконченным с момента совершения действий, представляющих реальную опасность заражения другого лица вирусом … Субъективная сторона ч.1 ст.130 УК – косвенный умысел или преступная самоуверенность.

Для субъективной стороны преступления, предусмотренного ч.2 ст.130 УК Украины характерна неосторожность в виде преступной самоуверенности.

Ч.4 ст.130 УК – прямой или косвенный умысел.

31. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності.

Розділ 17 (ст.ст. 364-370) Особливої частини КК України – “Злочини у сфері службової діяльності”.

У розділі 17 Особливої частини КК України “Злочини у сфері службової діяльності” встановлена кримінальна відповідальність за діяння, суспільна небезпечність яких полягає у заподіянні шкоди відносинам, що забезпечують нормальну діяльність державного та громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій.

Це загальні види злочинів, вчинюваних у сфері службової діяльності.

У той же час у КК України досить багато норм, що встановлюють відповідальність за так звані спеціальні види службових злочинів, вчинення яких також обумовлене службовим становищем суб’єкта, однак при їх здійсненні основним безпосереднім об’єктом є інші суспільні відносини. (наприклад, ч.3 ст.109, ст.132, ч.2 ст.149, ст.159, ч.2 ст.161, ч.2 ст.162, ч.1 ст.173, ч.2 ст.191, ч.3 ст.206, ст.210, ст.227 КК України тощо).

Об’єктивна сторона службових злочинів характеризується такими ознаками: зловживання владою або службовим становищем (ст.364 КК) та службова недбалість (ст.367 КК) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності. Інші злочини (статті 365, 366, 368, 369 та 370 КК) вчиняються тільки шляхом активної поведінки – дії.

При цьому діяння, що утворює об’єктивну сторону будь-якого службового злочину, вчиняється всупереч інтересам служби.

Обумовленість діяння службовим становищем суб’єкта та вчинення його всупереч інтересам служби є обов’язковою ознакою, що характеризує об’єктивну сторону злочину, вчинюваного у сфері службової діяльності.

Службове підроблення (ч.1 ст.366 КК), одержання (ст.368 КК), давання (ст.369 КК) та провокація (ст.370 КК) хабара відносяться до злочинів з формальним складом, об’єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільно небезпечного діяння. Інші діяння, передбачені у розділі 17, є злочинами з матеріальним складом, об’єктивна сторона яких включає в себе не тільки суспільно небезпечне діяння, але й певні наслідки.

Заподіяння істотної шкоди служить одним із критеріїв відмежування службових злочинів від дисциплінарних (службових) проступків.

Суб’єктивна сторона службових злочинів може виявлятися як в умисній, так і в необережній формах вини. Вина у таких злочинах із формальним складом (ст.ст. 366 ч.1, 368, 369, 370 КК України) можлива тільки у формі прямого умислу.

При вчиненні недбалості (ст.367 КК) діяння може бути як умисним (наприклад, коли винний свідомо не виконує покладені на нього службові обов’язки), так і необережним (наприклад, коли винний неналежним чином виконує службові обов’язки внаслідок невірної оцінки тієї ситуації, що склалася). Психічне ставлення службової особи до наслідків вчиненого нею службового злочину може характеризуватися як умисною, так і необережною формами вини.

Суб’єктом службових злочинів, крім давання хабара (ст.369 КК) може бути тільки службова особа. Отже, особа, яка вчиняє такий злочин, є спеціальним суб’єктом.