37. Розкрійте поняття «аксіологія». Що таке «цінність» як філософська категорія? Як будуються соціальні та індивідуальні системи цінностей?

Аксіологія (від грецького axios – коштовний) – це область філософії, яка досліджує людські цінності, їхню природу й співвідношення, а також місце, яке вони займають у системі соціального й особистого життя. Серед людських цінностей називають життя, свободу, матеріальне благополуччя, істину, добро, красу та ін.

Цінності, як матеріальні, так і духовні, можливо розглядати в двох аспектах. По-перше, з погляду соціальної онтології – як систему пануючих, часто неусвідомлюваних, нормативних регулятивів даного суспільства. Звичайно класифікацію цих регулятивов будують по предметних областях – як етичні, естетичні, політичні, економічні, релігійні, філософські, наукові та інші цінності. По-друге, цінності розглядаються з позицій філософської антропології – у вигляді інтенцій, переважних для людини, у її відношеннях до природи, суспільства й продуктів власної діяльності, а також до окремих людей.

З тих пір як Сократ (470-399 р. до н.е.) вперше прямо порушив питання: "Що є благо?", пошуки відповіді на питання про природу цінностей йшли в різних напрямках – залежно від того, чому саме філософи приписували цінність як властивість. Одні з них уважали, що цінність мають самі предмети об'єктивної дійсності – незалежно від того, природні ці об'єкти або продукти культури (серед філософів ХХ ст. це А. Мейнонг, Дж. Дьюї та ін.). Інші вважали, що цінність характеризує не предмети як такі, а тільки відношення людини до цих предметів (у ХХ ст. – В. Виндельбанд, Г. Риккерт, М. Шелер). А деякі (наприклад, Н. Гартман) взагалі не зв'язували цінності з тими або іншими предметами, а просто виділяли їх в особливу (поза- і над- людську) сферу.

Культурно-історичний аналіз показує, що «справжніх» і «вічних» цінностей не існує, усі вони змінюються разом зі зміною суспільства. Виключення, можуть становити такі цінності, як саме життя й фактори його збереження на Землі, а також те, що люди називають свободою (хоча зміст цього поняття не залишається незмінним). Але завжди існували маргінальні (тобто побічні, прикордонні) концепції, які навіть ці цінності ставили під сумнів – це, наприклад, секта орфіків у Давній Греції, у якій було прийнято оплакувати народження дитини й радіти смерті близьких, а в сучасному світі – фундаменталістська секта ваххабитів в ісламі. У цілому ж, для кожного історичного етапу й для кожної з Культур характерна своя система цінностей.

Оскільки цінності не існують поодинці й завжди організуються в системи, то в кожній із цих систем є свої концепт, структура та елементи. Як концепт виступає якийсь один тип цінностей – зокрема, економічний, духовний або політичний, він приймається як сенс буття й основна ознака специфіки даного соціуму. Як структура приймається відношення імплікації «ціль  засіб»: «якщо є певна цінність як мета, то засобами для неї є інші цінності». Структура цієї системи – це «рецепт» досягнення концептуальних цінностей. Інші цінності розглядаються як допоміжні й виступають цими самими засобами-елементами.

Наведемо приклади. В ідеальній державі Платона концептом виступало досягнення блага держави на основі справедливості (пропорційної рівності в кожному із класів даної держави), здійснити яке могли тільки філософи. Допоміжною же цінністю виступали вшанування (на цю цінність орієнтовані воїни, небайдужі до слави), які, у свою чергу вимагали економічного забезпечення (гроші й товари, виробництвом яких зайняті ремісники). Або інший приклад. Часто обговорюваний сучасний тип громадського життя, що називають «суспільством споживання», центральною проблемою ставить економічний добробут (концепт), а він не може мати стійкої динаміки поза рамками демократичної держави (політична цінність). Демократична ж держава, у свою чергу, вимагає реалізації ліберальних цінностей в ідеології та, у цілому, у духовному житті.

Коли ми звертаємося до філолофсько-антропологічної проблематики, то зауважуємо, що аналогічним образом будуються системи індивідуальних цінностей. Одну людину (за його концептуальні цінності) можна назвати економічною, іншу – змагальною (честолюбні задуми властиві не тільки військовим і спортсменам), третю – духовною (духовні інтереси ставлять в основу не тільки люди глибоко віруючі в Бога, але й багато вчених або діячів культури). Ці системи індивідуальних цінностей можуть характеризувати людину протягом усього життя, але можуть, усупереч думці Платона, змінюватися – під впливом соціальних обставин або умов особистого життя. У всякому разі, вони не є простим відображенням тієї системи цінностей, яка домінує в конкретному суспільстві.