Відповіді орієнтовні відповіді на питання відкритого тестування

1-го МОДУЛЯ

1. Коли й чому виникла філософія? Яку роль вона грає в суспільстві?

У формі узагальнених концепцій – як відповідь на потребу розуміння людьми свого місця у світі – філософія виникла 3000 років тому в Індії, але там вона не відділялася від релігії (тому її ще називають протофілософією). Сучасна західна філософія корениться в старогрецькій філософії, яка починалася з натурфілософських шкіл (Мілетськая школа, атомісти та ін.). Спочатку вона була сукупністю всіх знань про світ у цілому й про те, яке місце займає в цьому світі чоловік. Світ (по-грецьки – «Космос») передбачався впорядкованим. З цієї філософії поступово виникали різні науки – математика (особливо після відкриттів школи Піфагора – VI ст до н.е.), фізика та ін. У старогрецькій філософії з'явилися перші фундаментальні праці з логіці (Аристотель – IV ст до н.е.), перші спроби чітко поставити питання про методи пізнання (Геракліт, Піфагор, Сократ, Платон, Аристотель), а також перші концепції етики і естетики.

У Новий час філософія остаточно втратила значення інтегрального зводу абсолютно всіх знань. У сучасній духовній культурі вона займає проміжне (і в цьому сенсі – службове) місце між усіма формами знання й суспільної свідомості. Основні функції філософії такі:

– Світоглядна функція. Філософія створює різні несуперечливі картини світу в цілому й визначає місце в них Людини.

– Функція розуміння. На основі різних концепцій Людини філософія досліджує способи розуміння світу в цілому, окремих предметів і самої людини.

– Гносеологічна й методологічна функція. Філософія досліджує: а) підстави й границі того, що можливе назвати знанням (на відміну від думки); б) значимі для всіх областей пізнання методи досягнення знання й форми його розвитку; в) філософські поняття (категорії), які використовуються у всіх областях пізнання як базові, але без спеціального визначення, – причину й дію, зміст і форму, необхідність і випадковість, річ, властивість і відношення, та ін.

– Діалогічна функція. Завдяки своєї проміжній (службової) функції філософія забезпечує внутрішньо- і міжкультурний діалог, а також виступає як область пошуку нових концептів (і концепцій) культурної творчості й інженерної терапії при рішенні глобальних проблем людства. Без звертання до філософії не обходиться жоден соціальний поворот, наприклад, "помаранчева" революція в Україні.

– Особистісна функція. Філософія виступає базою постановки й рішення питань особистісного буття, насамперед, вихідного питання про сенс життя.

У всіх цих функціях є щось загальне: філософія завжди відіграє роль передумовного знання. Не існує жодної дисципліни й жодної області культури взагалі, у якої не було б філософських передумов. Якщо філософію позначити знаком Ф, одне й інше знання знаками З₁ і З₂, а стрілкою – процедуру обґрунтування (“якщо є одне, тобто є й інше”), тоді схему передумовного характеру філософського знання можна виразити простою схемою: Ф→(З₁→З₂). Саме філософське знання будується за такою ж схемою, з тією лише відмінністю, що передумовою філософського міркування є знову ж таки філософські положення, прийняті на віру: Ф₀→(Ф₁→Ф₂). Філософія в цьому змісті автологічна.

2. Які типи філософського знання вам відомі? Чи всі вони сумісні один з одним?

Типи філософського знання визначені способом постановки ключового філософського питання про співвідношення Людини й Світу. На даній підставі можна виділити такі типи:

(а) Метафізика – це область побудови цілісних картин Світу (системне розуміння Світу), у яких людина займає те або інше місце – поряд з іншими предметами всесвіту. Такі, наприклад, метафізичні картини Платона, Аристотеля, Лейбниця, Гегеля, Енгельса, неотомізму й ін. Усяка метафізика будується на підставі прийнятих на віру принципів, а потім стурбована несуперечливим наслідуванням цим принципам і тим, щоб побудована картина світу в цілому відповідала доступним тепер спостереженням. Онтологія – область метафізики, у якій ставляться питання про структуру буття, що випливає із прийнятих принципів побудови картин світу, а також про природу й зміну речей. Найчастіше онтологія, як і наука, що вийшла з неї, будується за принципом об'єктивності. Якщо онтологія, навпроти, будується за зразком уже існуючої науки (у змісті обґрунтування своїх положень і використання методів), то вона приймає форму сцієнтизму (від англ. science).

(б) Філософська антропологія – це сукупність філософських концепцій, які відбивають таке розуміння світу Людиною, коли уявлення про світ у цілому становлять лише фрагмент людського "життєвого світу". Антропологія (як і пов'язане з нею за духом мистецтво) будується на основі принципу інтенціональності, суб'єктивного відношення людини до предметів. Часто вона приймає форму антисцієнтизму.

(в) Гносеологія й методологія – це область відповідей на питання про те, як людина одержує знання про світ взагалі або про окремі речі, а також про те, як вона їх розуміє. Тут досліджуються не тільки підстави й методи одержання знання, але й засоби досягнення кращого розуміння, а також форми розвитку знання.

В якості побічних (але теж важливих!) продуктів розвитку філософії існують також:

(г) Філософія іронії – область критики й "терапії" власне філософського знання (кініки в Древній Греції, Ф. Ніцше в Новий час);

(д) Вербальна філософія – область перетворення вже створеного філософського знання у форму, придатну для діалогу всередині даної культури або між культурами.

Виглядають взаємовиключними (але в іншому відношенні й взаємно припускають один одного) тільки типи (а) і (б). Вони співіснують на основі принципу додатковості, обґрунтування кожного з них можливо тільки через своє доповнення. Людина завжди живе мов би відразу у двох іпостасях: знає, що живе не в центрі світобудови, але розуміє себе саме як центр свого життєвого світу.

3. Чи є філософія наукою (схожої на фізику, географію або математику), мистецтвом або релігією? Яке призначення філософії в культурі?

Філософія займає проміжне положення між наукою, мистецтвом, релігією й іншими формами духовної культури. Вона не є наукою – на зразок природничих наук, тобто тих, що в англійській мові позначають як science, тому що не має конкретної області дослідження, власних (філософських) засобів обґрунтування знання, специфічних "філософських законів". Однак окремі області філософії (деякі онтологічні, гносеологічні, соціологічні концепції), цілком можуть носити риси науковості, коли використовують емпіричну базу відповідних наук і засоби підвищення правдоподібності своїх тверджень, включаючи загальнонаукові методологічні засоби. Більш того, філософія виконує функцію апроксимації – наближення своїх тверджень до строго наукових положень. Коли це вдається, філософське знання стає надбанням тієї або іншої науки. Цю функцію філософії можна назвати функцією породження наукового знання.

Не є філософія також мистецтвом – на зразок поезії, музики або художньої творчості, оскільки вона є продуктом не емоційного, а раціонального відношення до світу. Філософія виражає себе не стільки в образах, скільки в поняттях, завжди стурбована обґрунтуванням своїх висновків, чого немає в мистецтві, прагне не до створення штучного (віртуального) світу, а до розуміння дійсності. У філософії прагнуть представити загальнозначуще (а не особистісно-значиме, як у мистецтві) розуміння світу: навіть антропологічні філософські концепції будуються на основі опису типових людських інтенцій.

Філософія не є й релігією. Хоча філософські принципи приймаються гіпотетично, на віру, але при цьому передбачається, що висновки будь-якого філософа можливо оспорити, у тому числі також шляхом висування інших принципів. Однак у двох випадках філософія зближається з релігією: 1) на зорі розвитку філософії (зокрема, у Древній Індії) філософія й релігія функціонували в якості однієї нерозривної (синкретичної) форми культури; 2) коли філософію перетворюють у державну ідеологію (так було з філософією марксизму) і вона оголошується єдино можливою на все часи.

Таким чином, філософія є областю знання, заснованого на своїх власних принципах (тобто автологічна). У силу свого проміжного положення в Культурі вона виконує об'єднуючу функцію, забезпечує внутрішньо культурний і міжкультурний діалог і, тим самим, визначає тип даної культури. А для кожної з окремих областей культури вона відіграє роль методологічного обґрунтування, оскільки забезпечує аналіз вихідних понять, застосування загальнозначущих методів дослідження й розуміння.