35. Як співвідносяться поняття історичної свободи й історичної необхідності? Чи можлива свобода волі? Що ви знаєте про проблему «приречення»?

Коли питання про співвідношення історичної необхідності й людської свободи ставиться в плані соціальної онтології, то, із цієї (наукової) крапки зору люди тим вільніше, чим повніше й глибше їх знання про навколишній світ, у першу чергу, знання законів природи й суспільства. Саме до такої відповіді приходили Б. Спіноза (XVII ст.) і Г. Гегель (XIX ст.). Їм належить широко відома раціоналістична максима: «Свобода є усвідомлена необхідність». К. Маркс до цього додав лише те, що самі по собі знання ще не роблять людей вільними, а цілеспрямована діяльність на основі цих знань.

Коли ж питання про свободу ставиться в особистому плані – у плані філософської антропології, то воно набуває форми питання про свободу волі: чи може індивід по своєму бажанню приймати рішення, яке цікавить його. Відповіді на це питання даються відносно незалежно від відповідей на питання про співвідношення історичної свободи й необхідності й концепції детермінізму, яка приймається.

Здавалося б, найбільшу свободу волі обіцяє онтологічна концепція індетермінізму. Адже якщо всі події у світі лише випадкові, то людина може приймати рішення виключно за своїм бажанням, не зважаючи більш ні на що. Але спроби обґрунтувати абсолютну свободу волі стикаються із труднощами. Кажучи, що все у світі випадкове, ми повинні були б визнати, що й вирішення людини теж чисто випадкові. Про які ж провину, відповідальність, заслуги людини можна говорити, якщо його «воля» нічим не детермінована й, отже, принципово непередбачувана навіть для нього самого? Це підриває основи існування суспільства. Послідовний індетермінізм і визнання свободи волі виявляються несумісними.

Якщо просто перенести онтологічну точку зору жорсткого (так званого «лапласовського») детермінізму в область філософської антропології, ми знову-таки побачимо, що втрачають сенс поняття провини, відповідальності, заслуги й взагалі всі моральні цінності. Якщо заперечують випадковість і вважають усі події однозначно зумовленими, жодних об'єктивних підстав для свободи волі немає. Згідно Б. Спінозі (XVII ст.) у цьому випадку свободи немає хоч би тому, що всяке людське рішення обумовлене якоюсь причиною, яка, у свою чергу, обумовлена іншою причиною й так далі.

Ось чому жорсткий детермінізм, як правило, давав різні рішення для постановки питання про свободу в онтологічному й в антропологічному аспектах. Демокрит (V-IV в.. до н.е.), стоїки (з III ст. до н.е.), майже усе більш пізні фаталісти, аж до наших днів, все ж залишали можливість індивідуальної свободи, хоча виключно в області людських інтенцій: події в природі і суспільстві не залежать від людини, але від людини залежить те, як до них відноситися. Оптимізм Демокрита, наприклад, виражений у думці: «Мужність робить нікчемними удари долі». І взагалі, фаталізм зовсім не обов'язково наводить до пасивності й бездіяльності. Ж. Кальвін (XVI ст.) з'явився засновником протестантського вчення (кальвінізм, пуританство), згідно якому доля людини однозначно зумовлена ледве чи ще не до створення світу й змінити її неможливо. А, проте, на зорі формування капіталізму протестанти були найактивнішими підприємцями. Вони вважали: хоча долю не можна змінити, про неї все ж можна взнати. За їхньою думкою, успіхи в справах і є сигнал зверху – ознака вибраної, а значить, майбутнього порятунку душі.

Помірний детермінізм виходить із того, що в реальному житті ми ніколи не знаємо абсолютно всіх обставин, що викликали подію (повної причини). Приймається, що подія за відношенням до одного набору обставин (умов) необхідна, а за відношенням до іншого – випадкова, майбутнє однозначним чином не зумовлене, а лише більш менш імовірнісне. Людина завжди приймає рішення при неповному знанні всіх обставин справи. Значить, суб'єктивний чинник ніколи не зникає, і свобода волі можлива. Таким чином, свобода волі означає: 1) об'єктивну наявність можливості вибору різних, у тому числі альтернативних, варіантів поведінки; 2) суб'єктивну готовність цей вибір робити. Ясно, що, принаймні в політичному сенсі, перша умова краще забезпечується відкритим суспільством, а не закритим.