32. Що вам відомо про нелінійні концепції історії? Як створюються моделі соціуму з погляду еволюції культур? Що таке «культура» і «цивілізація»?

Крім лінійних моделей еволюції історії, існують ще й циклічні (у буддизмі, у Платона, Аристотеля та ін.). Вони виходять із того, що громадське життя рухається по колу, завжди вертається до своїх джерел, щоб потім знову пройти всі ті ж цикли. Такі моделі будувалися за аналогією з уявленнями про цикли, які мають місце в природі: зміна сезонів, біологічні ритми, круговорот речовини й т.п. Лише в XVIII ст. взяли гору ідеї лінійного історичного прогресу.

З XIX ст. циклічні моделі відносять, головним чином, до пояснення еволюції окремих культур. М. Я. Данилевський (у роботі «Росія і Європа» – 1869) розрізняв усього 13 «культурно-історичних» типів («цивілізацій») – головним чином, за етнічною ознакою. Усі вони проходять стадії зародження, змужніння, старіння й загибелі. У кожній цивілізації пізнання, прагнення до соціальності, творчий імпульс, залежали, на його думку, від етнічних біологічних передумов. Цивілізації проявляють себе в чотирьох видах діяльності – релігійній, культурній (наукова й художня творчість), політичній та соціально-економічній. Якийсь із видів діяльності – основний, а інші виступають засобами. Лише «слов'янський тип» у майбутньому рівномірно розів'є всі чотири види діяльності, вважав автор.

Концепція еволюції культури О. Шпенглера (робота "Занепад Європи" – 1917) припускала існування 8 рівноцінних культур: єгипетської, індійської, вавилонської, китайської, греко-римської (він назвав її «аполлонівською»), західноєвропейської («фаустовської»), культури майя та сибірська культура (вона передбачалася в майбутньому). Культура за О. Шпенглером – це живий організм. Вона відрізняється цілісністю (завершеністю й когерентністю) форм мислення, стилю економіки, політики, релігії, художнього життя. Пріоритет віддавався «ліричному началу». Коли гуманітарний порив слабшає, коли настає період наслідування й стандартизації, панування техніки, культура втрачає «душу» і перетворюється в цивілізацію. Ця доля передвіщена О. Шпенглером і фаустовській культурі. Від народження до загибелі культура може існувати близько 1000 років.

Крім концепцій Данилевського та Шпенглера, широку популярність отримала також концепція А. Дж. Тойнбі (12-томна праця «Дослідження історії» – 1934-1971 рр.), у якої цивілізації (їх налічується біля двох десятків) розрізняються за системами цінностей і специфічними географічними умовами. Цивілізації еволюціонують завдяки «життєвому пориву» за схемою: виникнення → ріст → надлам → занепад → розпад, причому не кожна із цивілізацій устигає пройти весь цикл повністю. Цивілізації підкоряються закону «виклику й відповіді» – здатності або нездатності еліти («творчої меншості») адекватно реагувати на природні та соціальні потрясіння. Творча меншість у період розквіту цивілізації має моральний авторитет, але потім перетворюється в касту, яка авторитет втрачає. Цій еліті приходять на зміну люди, які спираються вже на силу – силу грошей або зброї. Це переломний момент цивілізації. Творчі люди звертаються до пошуків іншої правди (у релігії, філософії, містиці й т.п.). Тим часом «внутрішній пролетаріат» (люди, яки нездатні до праці, але завжди готові до збурювання, коли їхні бажання ущемляються) і «зовнішній пролетаріат» (народи, яки ще не ступили на шлях цивілізації) забезпечують новий виклик. Як правило, на новий виклик еліта дає стару (тепер уже неадекватну!) відповідь. Оскільки в кожній цивілізації духовна (концептуальна) єдність забезпечується, насамперед, завдяки релігії, вихід для сучасної західноєвропейської цивілізації Тойнбі вбачав у глобалістському переході до світових релігій – тому, що здатне протистояти замкнутості цивілізацій, а потім і до єдиної світової цивілізації.