10. Що таке «свідомість», чим воно відрізняється від понять «психіки» і «знання»?

Тим, що називають "психікою", наділені не тільки люди, але й вищі тварини. Усі конкретні психічні явища, наприклад, уявлення, образи, відрізняються від матеріальних речей, принаймні, тим, що вони непротяжні (ми не вимірюємо їх у метричних величинах), і тим, що вони інтенціональні (тобто завжди спрямовані на щось інше, у тому числі, і на інші психічні явища). А поняття свідомості відносять до тих психічних феноменів, які припускають ще й момент рефлексії, самовідбиття. Як і людина, собака має відчуття, сприйняття, уявлення й навіть деякі "поняття": адже він відрізняє людину (взагалі) від кішки (взагалі). Але чи варто сподіватися на те, що в собаки є поняття "бакалавр" або «спортсмен», не говорячи вже про такі поняття, як "енергія", "культура", "щастя"? Усі ці людські поняття надбудовуються над іншими поняттями, іноді в декілька "поверхів", і вимагають здатності до рефлексії. Немає ніяких свідчень, що собака не тільки щось "знає", але ще й знає про те, що він знає. Крім свідомості, психіка людини, містить у собі ще й "несвідоме" – те, що не включено в область рефлексії й тому не контролюється людиною. Що важливіше для людського життя, у тому числі й соціального, − свідоме або несвідоме − є предметом дискусії. Свідомість не могла б виникнути без наявності мови, вона й служить "дзеркалом", що дозволяє людині рефлексувати, "бачити" і "чути" свої й чужі думки.

Поняття "знання" багатозначно. У самому широкому сенсі про знання говорять як про всякий зміст свідомості або навіть про несвідомі вміння ("Я знаю, як треба плавати"). Але наукове пізнання користується більше строгим поняттям знання й відрізняє його від віри (думки), переконання, розуміння. Тоді до знання пред'являються вимоги бути вираженим у знаковій формі, загальнозначущим (прийматися, принаймні, науковим співтовариством), мати інтерпретацію, бути обґрунтованим, доступним оцінці на істинність або хибність, рефлексивним (вчений завжди знає, що він знає). Будь-яке наукове знання ще й системно – або саме пред'явлене в системному виді, або включено в деяку систему як її складова частина.

11. Що таке знакова система? Чим мова відрізняється від інших знакових систем?

Як у людському суспільстві, так і в популяціях тварин має місце спілкування, комунікація. Для цього використовуються різні знакові системи, у тому числі й такі, які називають мовами. На початку ХХ ст. математик і логік Г. Фреге запропонував структурувати всяку знакову систему у вигляді «трикутника»: знак – денотат – сенс. Знак – це будь-який предмет, який служить засобом вказівки на інший предмет (виступає його «представником»). Зазвичай розрізняють знаки іконічні («ікона» – це образ, зображення, передбачає схожість з оригіналом) і символічні (умовне позначення предмету). Денотат (або «значення», «десигнат») – предмет, на який указує знак. Сенс – образи або поняття, які користувачі знаків приписують цим знакам. Не лише денотат, але й знак можуть бути будь-якої природи – матеріальними або ідеальними (сон, як і буква, або слово, теж розглядають як знак чогось), а ось сенс може бути лише ідеальним. У семантичному трикутнику Фреге виявляються різні проблеми відповідності: один знак може вказувати на різні денотаті, один денотат може бути представлений різними знаками, а різні користувачі знакової системи можуть «навантажувати» неоднаковим сенсом одні й ті ж знаки. Взаєморозуміння здійснюється в процесі «мовних ігор» – шляхом прояснення того, як знаки вживаються людьми в процесі спілкування. Таким чином, у використанні знакових систем розрізняють синтаксичний (функції знаків відносно один до одного), семантичний (смислове навантаження знаків) і прагматичний (сенси, обумовлені використанням знаків) аспекти.

Будь-яка знакова система служить засобом придбання, зберігання, переробки й передачі інформації. Однак мова, на відміну від інших знакових систем, має ще й оперативну й конструктивну функції: вона містить операції одержання одних знаків з інших і дозволяє не тільки відображати існуючі об'єкти, але й конструювати нові. Володіючи мовою, можна написати небувалі вірші або одержати нову математичну формулу, що дозволить виявити раніше невідомий денотат. Таким чином, "мови" тварин – це не мови, оскільки не дозволяють вирішувати такого роду творчі завдання. Система знаків дорожнього руху – також не мова, оскільки допускає тільки підсумовування інформації, а не створення нової. А от математика – це ціла безліч мов, які створені штучно. Штучні мови створюються із практичних потреб із метою боротьби з полісемією ("багатозмістністю" у вживанні знаків) або для спрощення спілкування (мова есперанто та ін.). Однак, звернете увагу, невизначеність у спілкуванні потрібна людям нітрохи не менш визначеності й однозначності.

Мова має ще й ту особливість для людини, що вона неминуче накладає відбиток на весь процес сприйняття світу ("лінгвістична відносність"). Це й розходження в поняттях, які ховаються за словами різних мов, що начебто мають однаковий денотат, і неоднакові структури світорозуміння, що передбачувані граматикою різних мов. Питання про те, чи можемо ми структурувати світ тільки так, як це дозволяє наша мова, або самі структури мови лише відображають дійсні структури світу, залишається відкритим – як і інші фундаментальні філософські питання про первинність.