8. Укажіть різницю між об'єктивним і суб'єктивним ідеалізмом. Хто був представниками цих філософських шкіл?

Об'єктивний і суб'єктивний ідеалізм – це філософські концепції, які відносяться до сфери онтології (точніше, натуральної онтології, тієї, котра стосується природи речей). Загальне між цими концепціями полягає в тому, що вони приймають принцип ідеалізму. Це значить, що вони будуються на основі припущення, що видимий світ є втіленням (і функцією) первинного світу ідеальних сутностей (як би виступають у ролі аргументу).

Розходження ж між цими концепціями полягає в трактуванні саме природи того, що вони вважають первинним, тобто ідеального. Для об'єктивного ідеалізму первинні ідеї, які вічно існують незалежно від їхніх конкретних втілень і від їхнього носія – тобто самі по собі, об'єктивно. У Платона (V-IV ст. до н.е.) ці ідеї − «ейдоси» − поміщені в деякому Розумі, а проекти їх втілення – в Світовій душі. Людина може лише долучатися до Світової душі, коли від особистих думок поступово переходить до загального знання, наприклад, у вигляді строгих математичних суджень або у вигляді послідовних узагальнень і визначень найбільш загальних понять. Аналогом об'єктивного ідеалізму може служить звичайна діяльність людини, коли вона на основі тієї або іншої ідеї (концепту) підбирає структуру («рецептуру»), а потім матеріал для майбутнього будинку, для побудови конкретного механізму, для випічки хліба, написання книги й т.п. Таким чином, втілені в матеріалі речі виявляються тільки копіями ідеальних прообразів.

В іншого об'єктивного ідеаліста Г. Гегеля (XIX ст.) Світова душа (у нього вона виступає як «Абсолютний дух») не дана споконвічно у вигляді сукупності всіх ейдосів відразу, а розгортається поступово («діалектично») – з ідеї Ніщо в Щось, а потім у Якість, і т.д. Коли Абсолютний дух стає досить розвиненим, він втілюється в Природі, що, у свою чергу, породжує Людину з її Суб'єктивним духом. Кінцева мета розгортання Абсолютного духу – його самопізнання. Людське пізнання – це і є, за Гегелем, самопізнання Абсолютного духу.

Суб'єктивний ідеалізм (його найбільш типовий представник – англійський філософ початку XVIII ст. Д. Берклі) не припускає об'єктивності Духу, а виходить із наступного. Усяке знання спочатку добувається з відчуттів, із чуттєвого досвіду (це засади концепції емпіризму). Ці сприйняття відчуттів потім комбінуються нами у вигляді комплексів відчуттів. Таким чином, усяка річ, по Берклі, є комплекс, певний набір відчуттів. Саме суб'єктивні відчуття первинні щодо того, що ми називаємо речами. Виходило, що існують тільки ті речі, які сприймані людиною (або, у крайньому випадку, самим Богом). Тут є логічна помилка, помічена філософом Б. Расселом (XX ст.): із судження «Якщо річ сприймана, то вона існує» ніяк не випливає, що «Якщо річ не сприймана, то вона не існує». Але в Берклі трикутник, намальований на дошці, існує, а от «трикутник взагалі», як і «матерія взагалі», і всі інші абстракції, − не існують, оскільки немає органа почуттів, який би їх сприймав.

9. Які поняття передбачаються філософським терміном «матерія»? Покажіть на прикладах, що один і той же об'єкт може виявитися або матеріальним, або ні – залежно від того, як трактується поняття «матерія».

Термін «матерія» (або інші терміни, близькі йому за значенням) різними мислителями – не тільки філософами, але також ученими, зокрема, фізиками, – навантажувався різними змістами. Часто сенс терміна виявляється лише в контексті їхніх міркувань. Історично першим було поняття матерії як «головної» речі – першооснови (по-грецьки “архе” – начальник), першопричини всіх інших речей. У Фалеса Мілетського (VI ст. до н.е.) це була вода, в Анаксімена – повітря. В Емпедокла – вогонь, вода, земля й повітря стали розглядатися як зміст і будівельний матеріал – у різних пропорціях – взагалі всіх речей. Зрештою, таке поняття матерії склалося в Демокрита (V-IV ст. до н.е.) у вигляді уявлення про невидимі, але вихідні й далі неподільні «цеглинки» – атоми – матеріал (будматеріал), з якого побудовані всі речі, включаючи людські думки й навіть самих богів.

Друге поняття матерії не було пов'язане з описом того, із чого складаються речі, а вказувало на будь-яку невід'ємну властивість («атрибут») усіх матеріальних предметів. У Р. Декарта (XVII ст.) світ складався з тіл і душі, а як атрибут усього тілесного (матеріального) виступала протяжність – властивість, яку можна виміряти циркулем і лінійкою.

Третє поняття матерії пов'язане із вказівкою певного вихідного відношення, що виконується саме на матеріальних речах. Ще піфагорійці (VI-IV ст. до н.е.) вважали, що «усім править число», яке трактувалося просторово – як геометричне відношення. Б. Спіноза (XVII ст.) указував на те, що природа підкоряється принципу causa sui − причина себе самої, а про людські ідеї цього не скажеш. Деякі сучасні філософи як першопричину всіх речей у Всесвіті вказують на наявність інформації. Вона в них первинна й існує сама по собі.

Якщо всі ці три поняття матеріального носять внутрішній (натурально-онтологічний) характер, тобто не посилаються ні на що, крім того, що можна було б виявити в самій природі, то четверте поняття припускає посилання на гносеологічне відношення «Суб'єкт – Об'єкт». Д. Дідро (XVIII ст.), Ф. Енгельс (XIX ст.), В. Ленін (XX ст.) розділяли світ на об'єктивну реальність і суб'єктивну реальність. Матерії приписувалася ознака об'єктивної реальності – властивість існувати поза людською свідомістю й незалежно від нього.

Деякі предмети легко визначаються як матеріальні за всіма чотирма поняттями (наприклад, стіл, Сонце або промінь світла), інші – тільки за деякими. Важко сказати, «із чого складаються» такі речі, як тінь або виробничі відносини, але тіні мають довжину в сенсі, зазначеним Декартом, і існують об'єктивно, а виробничі відносини, хоча й не мають ні довжини, і не складаються з якогось матеріалу, − є об'єктивною реальністю, тому що існують незалежно від того, знаємо ми про них чи ні. У ряді випадків потрібні уточнення, зокрема, щодо часу. Б. Хмельницький, очевидно, існував матеріально у всіх чотирьох змістах, але сьогодні він – ідеальна річ, знання про цю історичну особистість зберігаються тільки у свідомості людей.