4. Як ви розрізняєте світогляд і світорозуміння? Яка філософська проблема стоїть за цим розрізненням? Чи можливі світогляд і світорозуміння одне без одного?

Світогляд – це система уявлень людини про світ у цілому й про те, яке місце в ньому займає людина. Світогляд людей класифікують за різними підставами. Якщо вирішується питання про природу речей, то частіше розрізняють світогляд матеріалістичний (коли основою духовних феноменів, у тому числі й духовній культурі в цілому, уважають матеріальні речі, включаючи економічні фактори) і ідеалістичний (коли, навпроти, усе матеріальне виводиться з тих або інших проявів людського духу). Наприклад, часті суперечки про те, що потрібно створити спочатку – економіку нового типу суспільства (в Україні й інших пострадянських державах) або, навпаки, спочатку виховати нову людину, а вже потім вирішувати проблеми матеріального характеру. Це є проявом даних типів світогляду. На інших підставах можна розрізняти світогляд реїстичний, атрибутивний, реляційний (це – структурні підстави), науковий і релігійний (культурологічні підстави), та ін.

Світорозуміння – це система уявлень людини про себе й про те, яке місце в цих уявленнях займають її знання про світ у цілому. У цьому сенсі світорозуміння зближається з тим, що називають художньою картиною світу. Однак філософське світорозуміння, на відміну від мистецтва, претендує на загальну значимість. Кожна людина наділена як світоглядом, так і світорозумінням. Більше того, ці два способи будувати картини світу не тільки виключають, але й припускають один одного, перебувають у відношенні додатковості. За цими способами стоїть ключова філософська проблема про співвідношення Людини й Світу та два способи підходу до неї: шукати місце людини у Світі, або шукати місце знань про світ у життєвому просторі Людини.

5. Що таке філософська методологія? Чи існує специфіка методології гуманітарних наук відносно методології природознавства?

Онтологічна постановка питання про буття людини у світі спрямована на з'ясування того, що є світ (і людина в ньому), антропологічна – на з'ясування того, хто є людина, яка пізнає цей світ. Методологія ж вимагає прояснення того, як ми одержуємо знання про світ, як відрізняємо знання від думки, як установлюємо границі знання і якими засобами користуємося для його обґрунтування, а також як досягаємо розуміння об'єкта своїх інтересів. Методологія досліджує також форми розвитку знання – від опису фактів і постановки проблеми до формування концепції й становлення наукової теорії.

Без прояснення методологічних питань не обходиться жодна дисципліна. Найважливішими (і застосовуваними в будь-якій спеціальності) методологічними засобами є: спостереження, порівняння, експеримент, аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, ідеалізація. У природознавстві більше, а гуманітарних областях менше, використається також формалізація – від формального опису об'єкта пізнання до подання суджень про нього в аксіоматичному виді. Жодна область пізнання не обходиться без того або іншого розуміння своїх об'єктів, а для їхнього розуміння використовується системне уявлення. Надалі системний метод дозволяє досліджувати ці предмети як системи й одержувати їхні некількісні характеристики.

Специфіка гуманітарного знання щодо природознавства складається, насамперед, у тому, що воно переважно орієнтовано на одержання інтенціональних пояснень (через наміри й цілі людини), а не номологічних (через підведення опису подій під об'єктивно заданий закон). Крім того, гуманітарне знання тісніше прив'язане до аналізу текстів і до їхньої інтерпретації, частіше звертається до засобів герменевтики (способам інтерпретації текстів і інших продуктів діяльності людини в їхньому культурному контексті) і аксіології (філософського вчення про людські цінності). Але в цілому філософська методологія єдина для всіх видів пізнання