29. Правозаступництво в судах у перші роки радянської влади (1917-1922 роки)

4 січня 1918 р. Народний Секретаріат прийняв постанову «Про введення народного суду». Цим документом було скасовано присяжну та приватну адвокатуру. Встановлювалося, що громадяни, які досягли 18 років, можуть бути захисниками.

Однак згодом, у лютому 1918 р., Центральна Рада поновила присяжну і приватну адвокатуру, яку через рік знову ліквідували.

14 лютого 1919 р. Тимчасовим положенням про народні суди і революційні трибунали УРСР при них було створено колегії правозаступників. Їх члени обиралися у повітах виконкомами з числа громадян, які відповідали умовам, що були встановлені для виборців, а в містах — міськими радами. Члени колегії правозаступників обов’язково залучалися як захисники обвинувачених у кримінальних справах, котрі розглядалися з участю шести народних засідателів. Захисниками й представниками сторін виступали також близькі родичі, працівники державних установ, члени громадських організацій (Положення про народний суд УРСР від 26 жовтня 1920 р.). Правозаступники зараховувалися на державну службу та отримували заробітну плату.

30. Перше радянське положення про адвокатуру 1922 року

2 жовтня 1922 р. було прийнято Положення про адвокатуру Української РСР. 14 листопада 1922 р. НКЮ УРСР затвердив Інструкцію про організацію губернських колегій оборонців у кримінальних та цивільних справах, які створювалися при губернських радах народних суддів.

Положення про адвокатуру визначало, хто міг стати членом колегії: це були особи, які мали практичний стаж роботи не менше двох років в органах юстиції або теоретичну і практичну підготовку, ступінь і порядок визнання якої встановлювався інструкцією НКЮ.

Положенням було встановлено такий порядок оплати праці членів колегії:

-підсудні в справах, у яких участь оборонців була обов’язковою, і особи, визначені спеціальною постановою суду незаможними, звільнялися від плати в кримінальних і цивільних справах;

-робітники державних і приватних підприємств, члени комнезамів, червоноармійці та військовослужбовці, службовці радянських установ і підприємств оплачували послуги оборонців за таксою, встановленою НКЮ;

-в інших випадках винагорода оборонців визначалася за взаємною згодою із заінтересованою стороною.

31. Перехід від індивідуальної практики до колективних форм адвокатської діяльності у 20-х на поч. 30-х хх сторіччя. Правовий статус колегій захисників.

12 вересня 1928 р. колегія НКЮ республіки прийняла постанову «Про реорганізацію колегій захисників», у якій йшлося про добровільний перехід захисників на колективні форми організації праці і ліквідацію приватних кабінетів. Передбачалося також щорічне визначення контингенту членів окружної колегії захисників, який належало встановлювати судом і затверджувати Нарком’юстом. Встановлювався порядок оплати праці захисників. Кошти вносилися до юридичних консультацій, а суми, що сплачувалися, визначалися президією й затверджувалися пленумом окружного суду. За порушення такси передбачалася кримінальна відповідальність.

Збори Київської колегії захисників прийняли постанову про відмову від приватної практики з 1 липня 1929 р.

20 жовтня 1929 р. НКЮ затвердив Положення про колективні форми роботи колегій захисників. Цим документом приватна практика скасовувалася, встановлювався єдиний колектив захисників всіх членів колегії округу. Юридична допомога надавалася тільки через консультації, котрі могли відмовити в наданні юридичної допомоги, якщо визнавали, що її захисту домагається антисоціальний клієнт.