14. Адвокатура України часів Гетьманщини

В часи гетьманщини (1648 рік — кінець ХVІІІ ст.) на території українських земель продовжували діяти Литовські статути та Магдебурзьке право. Однак через свою чужорідність вони не могли заповнити правове поле, й тому в першій половині ХVІІІ ст. розпочалася кодифікація українського права. Слід пам’ятати, що в Кодексі українського права 1743 року вперше вжито слово «адвокат» у значенні «захисник прав сторони». Адвокатами могли бути повнолітні, християнської віри, розумово й фізично повноцінні, світського стану чоловіки. Повноваження в суді адвокат підтверджував документом, виданим клієнтом. Праця адвоката була платною, але були випадки, коли адвокат виконував свої обов’язки безоплатно. За порушення обов’язків до адвоката застосовувалися санкції.

15. Правове регулювання діяльності адвокатури відповідно до Прав за якими судиться малоросійський народ

У першій половині XVIII ст. почалася кодифікація українського права, яка закінчилася в 1743 р. В результаті цього був зроблений проект кодексу українського права під назвою: «Права, за якими судиться малоросійський народ». Слід зауважити, що хоча цей законопроект і не був прийнятий царським урядом, проте застосовувався на практиці. У цьому кодексі українського права вперше, як уже зазначалося, вживається термін «адвокат» або «повірений». Окрім професійних адвокатів «Права» до судового захисту в окремих випадках допускали непрофесійних захисників (батьків, опікунів, визначених судом, обраних за бажанням сторін).

До адвокатам пред'являлися великі вимоги. Нехристияни могли захищати тільки своїх одновірців, а духовні - лише духовних, церкви, монастирі. Адвокатською діяльністю не могли займатися судові службовці у своїх округах. Хоча робота адвоката оплачувалася, передбачалися випадки, коли адвокат повинен був здійснювати захист безкоштовно. Звільнялися від оплати вдови, сироти, малозабезпечені.Особливо наголошувалось на необхідності сумлінного виконання обов'язків адвоката з цих категорій справ.

Якщо адвокат піднімав свої обов'язки, які послужили причиною шкоди підзахисному, то на нього покладався обов'язок відшкодування її в подвійному розмірі. Крім того, суд у цьому випадку зобов'язаний був позбавити захисника права займатися адвокатською практикою, заарештувати його або піддати тілесним покаранням. У винятково важливих справах за умисне порушення адвокатом своїх обов'язків передбачалося навіть відрізання мови (Литовський статут, як уже зазначалося, узаконював за це смертну кару). За ненавмисні порушення, тобто недбале виконання адвокатом своїх обов'язків, який завдає клієнтові шкоди, «Права» вимагають відшкодувати її в повному обсязі. Крім того, суд міг покарати цього захисника тюремним строком на чотири тижні.

16. Підготовка та передумови проведення судової реформи 1864

Кримська війна 1853-1856 р., що закінчилася поразкою Росії, показала економічну, політичну і військову неспроможність царату, виявивши пороки і виразки соціально-економічної системи. Без судової реформи неможливо забезпечити недоторканість особи і власності. Гарантувати безперешкодне володіння, користування і розпорядження землею селянству міг тільки суд. Він же забезпечував у цьому випадку й інтереси поміщика, що розраховував на винагороду. Необхідність нагальної судової реформи диктувалася економікою країни, що знаходилася в застої. Без її не можна було розраховувати на допомогу іноземного капіталу. Таким чином, судова реформа ставала очевидною для урядових кіл. Проте вони заперечили в той же час інститути, відомі країнам Заходу, що гарантували недоторканість особи, власності, режим законності. Суттєвий вплив на проекти судової реформи робило підготовка скасування кріпосного права. Губернські дворянські комітети, організовані для з'ясовування побажань дворянства про скасування фортечної залежності, у 1858 р. подали свої пропозиції.