14. Складення, джерела і структура Кодексу 1743 року

Причини кодифікації законодавства Гетьманщини:а)об’єктивні- соц-економічний розвиток суспільних відносин 2 пол.17-1пол.18ст,що потребували правового врегулювання.б)суб’єктивні-чинність різних правових норм,які мали різне походження і суперечили одна одній. 28.08.1728 царський указ про скликання кодифікаційної комісії. До складу комісії, очолюваної генеральним суддею І. Борозною (після його смерті — генеральним обозним Я. Лизогубом), спочатку увійшло 12, а пізніше 18 членів. Робота над складанням проекту кодексу тривала протягом 15 років і завершилася лише в 1743за правління Єлизавети Петрівни.08.07.1743 у м.Глухів проект був підписаний під назвою «Права,за якими судиться малоросійський народ»(регламентував норми державного і адміністративного права)До сенату на остаточне затвердження Кодекс потрапив лише через рік.Тоді він був повернутий на внесення змін,а тоді вже він був відкинутий верхівкою Гетьманщини,так як Литовські статути давали їм більше прав.Відомо 10 списків «Прав».Основним джерелом Кодексу є три ЛС.Поширені артикули статутів ВКЛ розбивались на частини в різні глави Кодексу. Фактично це був перший кодекс українського права. При його складанні були використані римські і німецькі правові джерела, статути Великого Князівства Литовського, польське законодавство, Магдебурзьке і Холмське право, саксонське право, звичаєве право України і судова практика. Кодекс мав чітку структуру: він складався з 30 розділів, які ділилися на 531 артикул (статтю) і 1 716 пунктів. До нього були додані «Інструкція кодифікаційній комісії» та «Степенний малоросійського військового звання порядок після гетьмана», тобто перелік службових військових і цивільних чинів Гетьманщини. У кодексі містилися пояснення цитат, наведених у тексті, алфавітний реєстр — покажчик, а також заголовки із зазначенням розділів і поданням короткого змісту артикулів. За формою та внутрішньою структурою ця пам'ятка права відрізнялася від усіх інших джерел, якими користувалася комісія та які діяли тоді на теренах Російської імперії. Обробка різних за походженням, змістом, мовою й характером збірників, тлумачення й формулювання основних юридичних понять свідчать про добру правову підготовку членів кодифікаційної комісії, їхню ерудицію та загальний високий рівень розвитку юриспруденції в Україні.Кодекс містить норми адмін.,цив.,торгового,крим.,процес. права.Була зроблена перша справа зрівняти і затвердити становий статус старшини і шляхти,духівництва,закріплено статус залежних селян.Кодекс має важливу істор.цінність,у ньому відокремлено рівень розвитку соц..-екон.відносин у 2пол.17-1пол.18 ст. та правової к-ри укр..народу.Водночас, ця пам’ятка закріплювала соц..нерівність,

15. Характеристика права власності за Кодексом 1743 року.

Речові права. Правова дійсність того часу з речових прав знала інститути власності, володіння й сервітутне право.Основним речовим правом було право власності. У Гетьман­щині мирно співіснували гри форми власності: загальнодержавна (загальновійськова), індивідуальна (приватна) і громадська (колек­тивна). Право власності розумілось як володіння, користування й розпорядження об'єктом власності. Розрізняли право власності па рухоме, спадкове й набуте майно.Найвагомішим у цивільно-правовому житті було право власності на землю. Воно обумовлювалося військовою чи якоюсь іншою службою державі. Найважливішою повинністю в гетьманській державі вважалася військова служба. В основі повинності військо­вої служби лежало право володіння нерухомим майном землями, даними під умову відбування військової служби; згодом цю повин­ність було поширено на всі землі - як спадкові, так і набуті іншими способами.Існували земельні володіння на правах повної власності «зупольні» (вотчинні). Гаку земельну власність, на відміну від тимчасової (рангової), можна було купити, продати, успадкувати, поміняти тощо. Тимчасові володіння надавались особам на строк дер­жавної або військової служби. Земельну власність можна було на­бути у спосіб заволодіння чи займанщини вільних земель або через надання, що фіксувалось у державних актах (царських жалуваних грамотах, гетьманських універсалах тощо), судових декретах, дого­ворах. Право власності припинялося через відмову власника від речі, передання права іншим суб'єктам на підставі договору, кон­фіскацію, знищення речі або втрату її за давністю.Найголовнішим елементом права власності було володіння. Воно трактувалось як самостійний правовий інститут і як одне з повноважень власника. Залежно від способу набуття розрізнялося декілька видів володіння. За способом набуття володіння поділяли також на законні й незаконні. Права на чужі речі {сервітути) поширювалися на мисливські, рибальські та інші угіддя і виникали в той час, коли ще ліси чи луки нікому не належали за правом власності. Згодом, коли, внаслідок розподілу громадської власності (надання актами верховної влади або й захоплення), ліси й землі перейшли у приватну власність, такі угіддя стали складовою частиною приватної власності чи без­посереднім об'єктом такої власності. Для їх господарської експлу­атації необхідно було мати право вільного проходу і проїзду через чужі землі й ліси, а також право користування чужим лісом для потреб мисливства та інших промислів. Тому найпоширенішими серед сервітутів в Україні були сервітути проходу й проїзду в чужі ліси й землі та користування чужими лісами для потреб рибаль­ського, мисливського та бджолярського господарства.Значного поширення у Гетьманщині набули норми сусідського права, що розглядалося як одна з форм обмеження права власності і лежало в основі багатьох міських сервітутів. Було унор­мовано такі міські сервітути: світла й вигляду на чужий двір, стоку води, користування спільною стіною або стіною сусіда тощо. Де­тально також урегульовувалися питання взаємовідносин сусідів з приводу садів, межових дерев, будівель, небезпечних у санітарному або пожежному аспекті, спільної межі, огорожі суміжних ґрунтів тощо.