12. Польсько – литовське законодавство як джерело права Гетьманщини за Березневими статтями 1654 року

Березневі статті 1654 року не передбачали поширення на територію Гетьманщини московського права. На українських землях під російським пануванням залишалися чинними так звані попередні права, тобто звичаєве право, польсько-литовське законодавство та магдебурзьке право. Ці правові норми часто суперечили одна одній і давали судовим органам України можливість в одних і тих самих справах ухвалювати різні рішення залежно від того, яким джерелом у суді керувалися, що призводило до різних зловживань.В українській державі діли ті польсько-литовські законодавчі акти, які закріплювали виключні права шляхти, старшини, козаків та міщан, найчастіше – 3 Литовський статут який залишався найавторитетнішим джерелом права. Припинили чинність тільки ті розділи та артикули, які визначали порядок створення і діяльності шляхетських станових судів. Українська адміністрація і навіть Сенат вважали Статут «малоросійським правом».I Литовський статут - 1529 р. II Литовський статут - 1566 р. III Литовський статут - 1588 р.

III Литовський статут - Статут великого князівства Литовського від найсвітлішого господаря короля його милості Жикгимонта Третього на коронації в Кракові виданий року 1588. III Литовський статут поширюється на справи минулі від того часу, з якого затверджено нашою волею господарською цей Статут. Цей статут був перекладаний Комісією створеною гетьманом Іваном Скоропадським для виконання наказу Петра I. Практичним коментарем до Литовського статуту був текст зводу права за яким судяться малоросійський народ. III Литовський статут має чотирнадцять розділів: Розділ перший - про нашу особу панську; Розділ другий - про оборону земську; Розділ четвертий - про суддів і підсудків; Розділ сьомий - про записи і продажу; Розділ восьмий - про заповіти; Розділ дев`ятий - про підкомірних в повітах і про права на землю, про розмежування і межі; Розділ десятий - про пущу, про ловлю, про дерево бортне, про озера і сінокоси. Розділ одинадцятий - про злочин, бійку і головщину шляхетську; Розділ дванадцятий - про головщину і навізки людей простих і про таких людей і челядь, які від панів своїх відходять, а також про слуг приказних. Розділ тринадцятий - про гарбунок і про відшкодування. Розділ чотирнадцятий - про злодійство усякого стану. Литовський статут зберігав чинність аж до 1840 р.

13. Збірники магдебурзького права як джерело права Гетьманщини

Значне місце серед чинних джерел посідали збірники магдебурзького права, під якими розуміють усі нормативні акти, які надходили з Німеччини, а не лише ті, які стосувалися самоврядування міст. Воно у Гетьманщині діяло як основа самоврядування міст. Міста поділялись на магістрацькі і ратушні. У Гетьманщині відомо декілька збірників магдебурзького права. Найдавніший з них – «Зерцало саксонів» М. Яскера (латинською мовою), опублікований 1536р. у Кракові. У 17 ст. поширеними стали збірники «Порядок прав цивільних магдебурзьких», укладений 1559р. В. Гроїцьким (польською мовою), «Право цивільне хелмінське» 1584р. (німецькою мовою) та «Артикули права магдебурзького», укладені латинською мовою Я. Кірштейном у 1557р. Після приєднання Гетьманщини до Московської держави з’явились нові збірники магдебурзького права українською мовою (наприклад, короткий покажчик до книги «Порядок»).В історико-правовій літературі існували різні думки стосовно значення магдебурзького права у Гетьманщині. Зокрема, В. Антонович вважав, що магдебурзьке право залишалося в українських містах «мертвою буквою». З цією думкою не погоджувався О. Кістяківський, зазначаючи, що магдебурзьке право було діючим. Фактично застосування магдебурзького права у Гетьманщині припинилось після поширення на неї «Установлення про губернії» 1775р. і створення загальноросійської судової системи. Указом 1831р. Микола І сказував магдебурзьке право у всій Гетьманщині, крім Києва, де воно було чинним до 1835р.