8. Формування збройних сил Козацько – Гетьманської держави ( Гетьманщини)

9. Поступове обмеження та ліквідація царизмом автономного устрою Гетьманщини

Україна за «Березневими статтями» увійшла до складу Росії як автономне державне утворення. Обмеження її суверенітету виявлялось у тому, що вона визнавала над собою верховенство царської влади: статус України визначала Російська держава, гетьман і старшина перебували на службі у царя. Збереглась самостійність України у внутрішньому управлінні - вона мала свою казну. Спершу управління в Україні здійснював генеральний уряд – гетьман і генеральний старшина. Полковників і сотників спершу гетьман обирав 1-ого з 2-3 кандидатів, пізніше – обирав цар та уряд Росії.Після Андрусівського перемир’я 1667р. і «Вічного миру» з Річчю Посполитою 1686р., Константинопольського мирного договору з Туреччиною 1710р. Лівобережна Україна і Київ з околицями були затверджені у складі Росії остаточно. Російсько-турецька війна, розпочата 1768р., завершилась Кючук-Кайнаджирським мирним договором 1774р., за яким землі між Дніпром і Бугом, м. Керч звільнені з-під влади Туреччини. Крим оголошувався незалежним, з 1783р. – приєднали до Росії. Внаслідок нової війни з Туреччиною за Яським мирним договором 1791 р. до складу Росії відійшли землі між Південним Бугом і Дністром. Так більша частина степової України ввійшла до складу Російської держави з основними українськими землями.

Отже, царський уряд систематично порушував умови Березневих статей, за якими він зобов»язувався зберігати «права і вольності Війська Запорозького». Вінцем цієї політики стала серія територіальних поділів України, здійснених за активної участі царської влади.За гетьманування одного з найвідоміших державних діячів України І.Мазепи (1687-1709рр) наступ на автономні права Гетьманщини з боку московського царя Петра 1 посилився. З особливою гостротою звуження своїх прав українці відчули під час російсько-шведської Північної війни (1700-1721рр). Петро 1 на свій розсуд використовував козацьке військо, змушуючи його до невластивої діяльності –будівництва фортець на Неві, риття каналів, під керівництвом російських воєначальників направив козацькі полки до Прусії; цивільне населення працювало на спорудженні військових укріплень та утримувало московські війська в Україні.Крім того, таємним проектом облаштування України, Петро 1 передбачав ліквідувати Гетьманщину, колонізувати українські землі росіянами та німцями, завести губернатора на чолі з російськими вельможами.Це викликало пасивний спротив І. Мазепи. Його таємні переговори з ворожою щодо Росії Швецією та перехід із тритисячним загоном на бік останньої. Щоправда, через це рішення у травні 1709р. війська Петра 1 зруйнували Січ, спалили гетьманську столицю Батурин, а цар видав безстроковий наказ страчувати на місці кожного спійманого запорожця. Завершальною фазою протистояння І.Мазепи і Петра 1 стала Полтавська битва 27 червня 1709р. , що завершилася поразкою об»єднаної українсько-шведської коаліції.З 1686р. Київська митрополія відійшла під Московський патріархат, а з 1721р. – Синод – вищий орган церковного правління, замість патріаршества (з 1728р. – політичне обмеження прав церкви).Водночас в Україні гетьманом було обрано Івана Скоропадського, по смерті якого 1722 р. Петро 1 узагалі заборонив демократичну процедуру виборів. До 1722р. в Україні діяла Перша Малоросійська колегія, яка здійснювала управління Військом Запорозьким. Управління Україною в Москві здійснював урядовий сенат, а не колегія закордонних справ. З 1723р. колегії отримують право віддавати безпосередні накази полковникам. Лише смерть Петра 1 та загроза війни з у 1727р. обрати гетьманом Данила Апостола, після його смерті царський уряд вдруге заборонив вибори. Для управління справами України московський уряд створив нову адміністрацію під назвою Правління гетьманського уряду. Російська влада розпочала кампанію, спрямовану на звуження автономних прав Гетьманщини та ліквідацію української національної самобутності. Правління гетьманського уряду проіснувало до 1750р, коли імператриця Єлизавета Петрівна погодилася відновити посаду гетьмана. Ним було обрано Кирила Розумовського, брата фаворита цариці – Олексія Розумовського.Останній український гетьман зумів дещо розширити межі української автономії. Завідування справами і зносини з нею було передано із сенату до колегії закордонних справ. Запорозька Січ і Київ повернуті йому в підпорядкування. Здійснено перетворення у війську та системі судочинства.Зі вступом на російський престол у 1762р. Катерини 2 процес ліквідації автономних прав українського народу добіг кінця.На прохання імператриці К.Розумовський «добровільно» зрікся гетьманської булави. 10 листопада 1764р. вийшов «Маніфест до малоросійського народу», в якому йшлося про складення Розумовським своїх повноважень. Вибори нового гетьмана маніфестом не передбачалися.Оплотом національного духу залишалася Запорозька Січ. Однак 4 червня 1775 р. російськими військами під командуванням генерала П. Текелі її було ліквідовано. Кошового отамана П. Калнишевського заслали до Соловецького монастиря, де живцем поховали в мурах монастирської в»язниці. Чільних представників генеральної старшини вислали до Тобольська, конфіскувавши їхнє майно та відібравши землі. Близько половини земельзапорожців московська влада передала своїм боярам, а решту поділила між сербськими та німецькими колоністами.Так Українська гетьманська держава до кінця 18ст. втратила рештки свого суверенітету, остаточно перетворившись на одну з багатьох національних провінцій Російської імперії.