5. Царські жалувані грамоти від 27 березня 1654 та від 12 квітня 1654 року: зміст і оцінка.

Одночасно з «Березневими статтями» посольству був виданий ще один документ – «Жалувана грамота гетману и Войску Запорожскому», де повторювався зміст договору. Статті: ► Підтвердження давніх прав і вольностей Війська Запорізького – фактично прав і вольностей усієї України, оскільки формула «Гетьман і Військо Запорізьке» репрезентувало в офіційних і дипломатичних документах того часу Українську Гетьманську державу, що утворилась в роки визвольної війни (Стаття 1) (Повністю)►Встановлення 60-тисячного козацького реєстру (Стаття 2) (Повністю);►Підтвердження прав та вольностей української шляхти (Стаття 3) (Повністю);►Збір податків з населення для царя (Стаття 4) (Повністю);►Надання Чигиринського староства під особисту владу гетьмана (Стаття 5) (Повністю);►Про право Війська Запорізького обирати гетьмана і старшину (Стаття 6)(Повністю);►Недоторканність козацьких земель і маєтків та їх спадкування козацькими вдовами та дітьми (Стаття 7) (Повністю);►Виплата грошей на утримання гетьманської адміністрації та війська (Статті 8-12) (Частково);►Непорушність прав, наданих князями та королями духовним та мирським людям (Стаття 13) (Повністю);►Право гетьмана І ВС вести переговори з іншими держевами (Стаття 14) (Відхилено);►Виплата цареві щорічної данини та способи збирання для цього податків (Статті 15-16) (Частково);►Право народу України гарантують царські укази (Стаття 17) (Повністю);►Про Київського митрополита (Стаття 18) (Відхилено);►Про термінову відправку царського війська під Смоленськ (Стаття 19)(Відхилено);►Про утримання військової залоги на кордонах України (Стаття 20) (Відхилено);►Встановлення розміри платні козацькій старшині і рядовим козакам (Стаття 21) (Відхилено);►Про спільні дії проти нападів татар (Стаття 22) (Відхилено);►Про утримання фортеці Кодак та її залоги для охорони південного кордону України (Стаття 23) (Відхилено).

Московський договір був нечітко і неясно сформульований. Можливо тому, що сторони вкладали у нього різний зміст, різну мету. Це неясність згодом призвела до тяжких наслідків для державності України. Але цей договір відповідав інтересам обох держав.Для України від засвідчив її повну незалежність від Польщі. На її території було збережено власну законодавчу, адміністративну та судову владу, власне військо, право. Україна зберегла свій міжнародний статус.

6. Формування вищих органів влади та управління і адміністративно-територіальний поділ Гетьманщини

З перших днів національно-визвольної війни фактична влада перейшла до запорізького війська. Генеральний уряд на чолі з гетьманом , який виконував функції кабінету міністрів, зайнявся організацією держави; уся територія була поділена на сотні і полки. Військові старшини виконували також функції цивільної влади. Судова система набула козацького характеру. Всі податки і данини направлялись до військової скарбниці. Уряд України розгорнув широку дипломатичну діяльність з іноземними державами. З початку формування національної держави ознаками прояву державної влади в Україні були : органи публічної влади, територіальний поділ, введення своєї податкової системи; населення вільної України визнавало нову владу. При формуванні української державності за умови бойових дій використовувався досвід військово-адміністративної влади у формі військової полково-сотенної організації визволеної території України, створений в Запорізькій Січі, що зумовлювався потребою в екстремальних умовах максимально об’єднати і мобілізувати на боротьбу усі сили народу. Саме ця організація стала не лише загальною для усіх для усіх повстанських сил, а й єдиною політично-адміністративною, військовою і судовою владою в Україні. Система органів публічної влади мала 3 уряди : генеральний, полкові і сотенні, які поділялись на курені, в яких було по 20-30 козаків. Формально вищим органом влади була Військова Рада, але це був не постійний орган. Він скликався періодично для вирішення найважливіших питань таких, як ведення війни, обрання генерального уряду, поступово його замінила старшинська рада, в яку входили переважно генеральні старшини і полковники. Фактично вища влада належала Генеральному Уряду, який складався з гетьмана і його помічників, які утворювали Раду Генеральної старшини при гетьманові. Главою України був гетьман. Він обирався Військовою Радою за участю представників від усього народу і наділявся широкими державно владними повноваженнями у політичній, військовій, фінансовій і судовій галузях. Він видавав загальнообов’язкові нормативні акти – універсали, скликав ради, був вищою судовою інстанцією, верховним головнокомандувачем, роздавав землі, збирав податки; жалування він не отримував, а мав дохід з маєтків. Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старшини, які очолювали окремі галузі управління – генеральні обозний, осавул і хорунжий керували військовими справами, відповідали за боєздатність збройних сил і їх матеріальне забезпечення, притому генеральний обозний, який завідував усією артилерією і обозами, вважався першою посадовою особою після гетьмана. Між іншими генеральними старшинами обов’язки розподілялись, як і в Запорізькій Січі, - генеральний бунчужний був головним охоронцем знаків гідності гетьманської влади і військових з’єднань та виконував окремі доручення гетьмана; генеральний писар керував зовнішніми відносинами і очолював генеральну канцелярію; генеральний суддя очолював вищий судовий орган – Генеральний суд – апеляційну інстанцію для полкових і сотенних судів; генеральний підскарбій відав справами казни – завідував генеральною скарбницею і скарбовою канцелярією; генеральний гарматний отаман був начальником усіх пушкарів. Генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим і судовим органом Української держави.