20. Основні риси кримінального права Гетьманщини: мета і система покарань.

Головна мета покарання полягала у залякуванні, для чого воно здійснювалось прилюдно, а також у запобіганні, у відплаті – заподіянням злочинцю страждань, в ізоляції злочинця, у використанні примусової праці злочинця, у відшкодуванні злочинцем заподіяної злочинними діями шкоди.Система покарань була доволі складною - у більшості кримінально-правових норм вказувався вид покарання, але не визначались його межі; допускалась множинність покарань, тобто застосування кількох видів покарань за один злочин; покарання поділялись на основні і додаткові. Здебільшого, вид і розмір покарання залежали від соціального становища злочинця і потерпілого; так, за вбивство селянина-втікача винний карався грошовим штрафом; козацька старшина, українська шляхта і дворянство за вчинений ними злочин підлягали значно легшому покаранню.Виняткова міра покарання – страта поділялась на просту – відсікання голови, повішання, розстріл, іноді утоплення, та кваліфіковану– четвертування, колесування, посадження на кіл (палю), підвішування за ребро на гак, спалення, закопування живцем у землю (це покарання застосовувалось до матерів-дітовбивць, а також до запорожців за вбивство товариша, разом з яким закопували живцем убивцю). Оскільки кримінальне право виходило з реальності покарання, то вироки виконувались навіть за відсутності злочинця-втікача – так, за наказом царя у Глухові було повішано опудало гетьмана І.Мазепи.Тілесні покарання поділялись на калічницькі – відсікання носа, вух, кінцівок, та болючі – побиття батогом, різками, киями-палицями, що часто призводило до смерті битого – так, у Запорізькій Січі найпоширенішим видом страти було забивання біля ганебного стовпа, що застосовувалось за крадіжки, гайдамацтво, дезертирство тощо; причому, побиття було публічним і будь-хто міг власноруч нанести удар битому.З другої половини 17 ст. поширився новий вид покарання – заслання, замість стародавньої форми вигнання (виволання) за межі села чи міста або певної території на деякий час або без права повернення. Воно спершу затосовувалось, головно, за злочини проти релігії, а згодом за наказом царя до Сибіру стали висилатись й опальні високопоставлені чиновники української адміністрації, становище яких, щоправда, відрізнялось від умов звичайних засланців. Із встановленням у Росії абсолютної монархії заслання набуло широкого застосування і навіть було закріплено в українському збірнику “Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р. Існувало тимчасове і довічне заслання.На Запорізькій Січі продовжувало існувати вигнання – відлучення від козацької громади на певний строк чи безстроково без права надання вигнанцю на території “вольностей запорізьких” (у межах кордонів земель Запорізької Січі) притулку і захисту.З другої половини 17 ст. поширився новий вид покарання – заслання на каторгу довічно або на певний строк. Як покарання застосовувалось і позбавлення волі на строк від 4 тижнів до 1 р., однак часто він не встановлювався, а вказувалось, що “до покірності”. Притому в`язниць майже не було, і засуджених тримали у сараях, хатах при військових урядах, пушкарнях, у камерах при ратушах. З утвердженням російського абсолютизму поширилось тюремне ув`язнення за злочини проти влади, порядку управління, проти честі, за душогубство тощо.Значно поширились ганьблячі покарання, зокрема прив`язування злочинця під час ярмарку на майдані до стовпа, коли кат, а також кожен бажаючий піддавали його тілесному покаранню. Щодо української шляхти як суворе ганьбляче покарання застосовувались особливі форми позбавлення честі і прав.Майнові покарання полягали у накладенні штрафу, відрахуванні з платні, конфіскації усього чи частини майна злочинця. Штрафи поділялись на “вину рядову”, “вину панську”, “до шкатули військової”, “вину злодійську”. Передбачалось відшкодування за “моральну кривду” – нав`язка, яка з середини 18 ст. стала “шляхетською”, оскільки присуджувалась на користь козацької старшини, яка прирівнювалась до шляхти. Як покарання застосовувались також шельмування, догана.Найтяжчі покарання встановлювались за державні злочини – так, зрадник засуджувався до смертної кари з відсіченням голови або четвертуванням, а члени його сім`ї підлягали вічному прокляттю і виселенню до Сибіру, і усе їх майно конфісковувалось. Посадові злочини карались тілесними покараннями, конфіскацією майна чи грошовим штрафом. Вбивця засуджувався до смертної кари, а за інші злочини проти особи встановлювались тілесні покарання і грошові штрафи. Майнові злочини карались смертною карою або тілесними покараннями, биттям палицями, вигнанням, грошовими штрафами.Внаслідок застосування норм звичаєвого права деякі покарання мали архаїчний характер – так, обвинувачення у чаклунстві каралось штрафом на користь церкви, накладенням церковної епітімії, відшкодуванням матеріальних збитків.Від покарання могли звільнятись або воно могло бути значно полегшене розумово відсталим особам, людям із фізичними вадами та особам похилого віку. Страта не застосовувалась до вагітних жінок, дітей до 16 р., літніх людей. На остаточне рішення суду могло вплинути прохання потерпілого чи громади про пом`якшення покарання, зокрема на суворі вироки щодо людей доброї слави.