79. Стан та перспективи розвитку економічних відносин України з країнами снд.

Співдружність Незалежних Держав — організація до заснування якої в 1991 р. причетна і Україна. Її членами є Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменія, Україна, Узбекистан. Ці країни ведуть співробітництво у таких сферах як зовнішня політика, економічна й фінансова політика, політика в галузі безпеки й оборони. Але участі в оборонних структурах СНД Україна не бере, оскільки це суперечило б її статусу неприєднання до військових блоків. Між країнами СНД існують взаємні непорозуміння, але все-таки це співробітництво має для України дуже важливе значення, адже простір СНД являє потенційно широкий ринок збуту наших товарів і джерело постачання необхідної сировини (особливо енергоносіїв), машин і обладнання, товарів широкого вжитку. На країни СНД припадає 40% зовнішнього товарообігу України, більшість країн має безвізовий режим, що полегшує пересування робочої сили. Налагоджуються на новій, ринковій основі виробничі й комерційні зв’язки між підприємствами країн-членів, розвивається співробітництво в кредитно-фінансовій сфері. Треба зважити й на те, що найбільша частина в структурі українського зовнішнього боргу припадає на Росію, якій ми більше винні ніж МВФ або МБРР. Зовнішньоекономічна діяльність України з країнами СНД регулюється Постановою Кабінету Міністрів України «Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав-учасниць СНД». Це положення регулює поставки продукції для спільного виготовлення кінцевої продукції. Між підприємствами укладаються договори, на основі яких здійснюється митне оформлення продукції. Ця продукція звільнюється від обкладення ввізним або експортним митом, акцизним збором або іншими податками.

80. Основні форми економічного співробітництва України з іншими країнами.

На нинішньому критичному етапі суспільної трансформації України в умовах глибокої системної кризи вкрай потрібна принципово нова національна економічна стратегія — стратегія відродження і розвитку в умовах глобалізації і глобальної інтеграції. При формуванні концепції національних інтересів слід виходити з необхідності знаходження раціонального співвідношення між необхідністю інтегруватися в світові, європейські політичні та економічні процеси і структури з одного боку та необхідністю забезпечити, перш за все, сильну і ефективну внутрішню економічну інтеграцію на всіх рівнях економіки, забезпечити захист національних ринків і національного виробника, тобто захист всієї сукупності національних інтересів проти нових форм і методів економічної колонізації України. Дилема України така, що або вона зуміє захистити свої національні інтереси і стане конкурентоспроможною і сильною країною, або бездіяльність призведе її до статусу другорядної держави, сировинного придатку та ринку дешевої робочої сили для передових розвинутих країн Європи і світу. Нинішнє століття, безсумнівно, відкриває нову еру в історії людства. У XXI столітті швидкими темпами зростає значення міжнародних економічних відносин у розвитку як окремих держав, так і угруповань. Тепер ми вже можемо говорити про об'єднаний інтегрований світовий розвиток і про таку його необхідну закономірність, як синхронізація темпів і рівнів розвитку.

Міжнародна економічна інтеграція і кооперування стануть в першій половині XXI століття не лише невід'ємною складовою національних процесів розширеного відтворення, а й головними факторами, і визначатимуть масштаби, темпи і пропорції суспільного виробництва, закономірності науково-технічного прогресу. В той час, як глобалізація означає світові суспільно-економічні явища і потоки, регіоналізація діє в протилежному, компенсуючому напрямку, коли країни, об'єднані різними політичними і торговельно-економічними угодами, дотримуються спільної політики щодо торгівлі, інвестицій, регулювання ринків тощо. Яскравими прикладами ефективної політики регіоналізації може бути політика Європейського Союзу, азіатсько-тихоокеанського економічного об'єднання АПЕК, північноамериканського регіонального об'єднання НАФТА тощо. По-перше, Україну закріплено у сірій зоні невизначеності в якості "буферної зони" між Росією і ОДКБ з одного боку та ЄС і НАТО з іншого.По-друге, річний період завищених очікувань з боку стратегічних партнерів ЄС і США фактично закінчився. Очікування не виправдалися. І не тільки щодо розвитку демократичних процесів, а й стосовно економіки.

Західні інвестори не отримали від нової влади того, на що сподівалися, зокрема, лібералізації регуляторних засобів, надійних гарантій захисту власності, привабливих умов для інвестування тощо. Наступає протверезіння.

По-третє, непропорційні компроміси влади в бік Росії, хоча і покращили клімат персональних та корпоративних відносин між керівництвом Росії та України, але, водночас, розбалансували зовнішню політику за стратегічними напрямами.

Відбувся бартер стратегічних інтересів України на економічні тактичні поступки з боку Росії. Ресурс для здачі України не безмежний. Кінець року показав: "медовий період" в українсько-російських відносинах закінчується.По-четверте, більш активна лінія на поглиблення стосунків з Китаєм та поки що пусті декларації про стратегічне партнерство з цією дійсно впливовою країною наштовхнулись на проблему ціннісної складової в зовнішній політиці.По-п’яте, зовнішня політика знову здійснюється у непрозорому стилі, ручному режимі, з переважанням тактичних потреб діючої влади над довгостроковими національними інтересами. Стратегія зовнішньої політики, як і Стратегія європейської інтеграції на разі відсутні. Верховна Рада фактично усунута від розробки основ зовнішньої політики України.