1. Поняття та види особистих немайнових прав, не пов’язаних з майновими.

Особисте немайнове право – це міра можливої поведінки управомоченої особи щодо невіддільних від її особистості абсолютних благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і надають можливість людині за своїм розсудом, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку в сфері особистого життя.

Ознаки:

1. Ці права невіддільні від особистості їх носія, належать певній особі, тому й називаються особистими.

2. Вони мають абсолютний характер, тобто певній особі, їх носію, протистоїть необмежене коло зобов’язаних осіб, які повинні утримуватися від порушення цих прав.

3. Вони позбавлені матеріального змісту. Таке право є немайновим, це означає, що в ньому відсутній майновий зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього права у грошовому еквіваленті

4. Це право належить особі довічно (фізичній особі – до моменту смерті, а юридичній – до моменту припинення). Це означає, що підставою їх виникнення є або факт народження, або юридичний факт (подія або дія), який передбачений в законі.

Особисті права фізичних осіб можна поділити на категорії, а саме:

1) Права, які індивідуалізують громадянина як особистість. До них належить право на ім’я, право на честь і гідність.

2) Права, що забезпечують особисту свободу громадян: право на недоторканність житла, право на обрання роду занять і місця проживання, право на цивільно-правову свободу, право на таємницю листування, право на таємницю особистого життя, а також права, що опосередковують свободу совісті в державі.

3) Права, що виникають в результаті творчої інтелектуальної діяльності особи.

4) Особисті права, надані громадянам у зв’язку з вступом їх до сімейних правовідносин, тобто комплекс прав, які охоплюють право на укладення і розірвання шлюбу, на виховання дітей, усиновлення.

2. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

ЦК відносить до них ті, що забезпечують фізичну і психічну цілісність особистості фізичної особи .

Це є: право на життя; право на охорону здоров’я; право на усунення небезпеки, що загрожує життю і здоров’ю; право на надання медичної допомоги; право на інформацію про стан свого здоров’я; право на таємницю про стан свого здоров’я; право на свободу; право на особисту недоторканність; право на донорство; право на сім’ю; право на опіку і піклування; право на безпечне для життя і здоров’я середовище.

3. Сутність права особи на таємницю про стан здоров’я.

Відносини між лікарем і пацієнтом мають будуватися на довірчих засадах, оскільки чим точніше хворий розповість про свою хворобу, тим успішніше перебігатиме процес лікування. Встановлення відвертих стосунків між медичним працівником і хворим стане неможливими, якщо останній не буде впевнений, що інтимні подробиці його життя і здоров’я не будуть збережені у таємниці.

Медична таємниця – це сукупність певної медичної та немедичної інформації, яка не підлягає розголошенню. У таємниці повинні зберігатись відомості щодо факту звернення особи до лікувального закладу за медичною допомогою, стану здоров’я, діагнозу її захворювання.

4. Сутність права особи на особисте життя і його таємницю.

Право на таємницю особистого життя слід розуміти як юридично закріплену можливість вимагати від оточуючих не розголошувати відомості, які стали їм відомі з будь-яких джерел або обставин, що стосуються особистого життя громадянина.

5. Сутність права особи на особисту недоторканність.

Право громадянина на особисту недоторканність розуміється як юридично забезпечена можливість громадянина розпоряджатися собою без перешкод, на свій власний розсуд і припиняти будь-які протиправні дії, що обмежують особисту свободу. Цьому праву кореспондує обов’язок осіб, що оточують громадянина не зазіхати на його особистість шляхом фізичного, психологічного, юридичного та іншого впливу.

6. Сутність права особи на свободу об’єднання.

Право фізичних осіб на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації тощо і вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо передбачені статтями 314 та 315 ЦК України та ст. 36 Конституції України.

За ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р., об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Цей Закон регулює порядок створення та діяльності політичних партій і громадські організації.

7. Сутність права особи на медичну допомогу.

Важливе місце в системі особистих немайнових прав займає право на медичну допомогу, яке відображає свій зміст в низці нормативно-правових актів, зокрема в Конституції України, Цивільному кодексі України, в яких зазначено, що кожна фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Це право є одним з фундаментальних особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечує її природне існування.

Статтею 284 Цивільного кодексу України визначено загальний зміст права на медичну допомогу, особливості його здійснення малолітніми та неповнолітніми особами, право на вибір лікаря та методів лікування.

В постанові Кабінету Міністрів України „Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги" від 11.07.2002 р. № 955.

Важливою гарантією здійснення права на медичну допомогу є конституційний припис про те, що держава зобов'язана створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Право на медичну допомогу охоплює право на надання кваліфікованої медичної допомоги, на вільний вибір лікаря, якщо він може запропонувати свої послуги, право на заміну лікаря та вибір методів лікування, на вибір лікувального закладу, тобто кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувальному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.

8. Поняття честі, гідності, та ділової репутації. Їх значення.

Честь – це оцінка особи з боку громадської думки. Гідність – самооцінка особою своїх якостей: моральних, професійних. Ділова репутація – це сформована у суспільстві думка про професійні позитивні якості і вади особи.

9. Право на захист честі, гідності, ділової репутації.

Захист честі, гідності і ділової репутації громадян і організацій може бути визначено не лише цивільним і конституційним правом, а й кримінальним правопорушенням, тобто злочином. Якщо такі дії мають ознаки злочинів, передбачені ст. 125 1 ст. 126 КК України, то потерпілий має право звернутися до суду із заявою про притягнення винного до кримінальної відповідальності або вчинити позов про захист честі й гідності у порядку цивільного судочинства.

Кримінальна відповідальність за образу та наклеп наступає за навмисні дії винного. У цивільному праві захист честі і гідності не залежить від вини особи, яка поширила відомості, що порочать честь і гідність.

Під наклепом, передбаченим ст. 125 КК України, слід розуміти повідомлення винним невизначеній кількості осіб або хочаб одній людині завідомо неправдивих вигадок про начебто вчинений потерпілим протиправний чи аморальний вчинок або інших відомостей, що ганблять потерпілого. Завідомою неправдивістю визначається очевидний для винного факт невідповідності відомостей дійсності.