53. Поняття, види права спільної власності. Загальна х-ка

Стаття 355. Поняття і види права спільної власності

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не вста­новлена спільна сумісна власність на майно. 1. Спільна власність є різновидом права власності, що ускладнений множинністю суб'єктів, тому до відносин спільної власності застосовуються загальні положення права власності (глави 23-25 ЦК). Коментована стаття надає визначення спільної власності, яка характеризується мно­жинністю суб'єктів (учасників спільної власності — співвласників) та єдністю об'єкта (майно). У зв'язку з цим виникають два види правовідносин спільної власності: 1) вну­трішні — між самими співвласниками; 2) зовнішні — між співвласниками з однієї сторони і не власниками — з іншої сторони. Інститут спільної власності визначається як система правових норм, які регламентують відносини співвласників щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном. 2. Закон розрізняє два види спільної власності: 1) спільну часткову власність (статті 356-367 ЦК) — власність, у якій наперед визначена частка кожного з її учасників і є точно відомою (яка визначається у вигляді дробу та в процентному відношенні) в праві власності на спільний об'єкт у цілому; 2) спільну сумісну власність (статті 368-372 ЦК) — власність, у якій частки заздалегідь не визначені (див. коментар до ст. 368 ЦК), а визначаються лише при припиненні відносин спільної власності для всіх або одного з учасників (поділі або виділі), тобто це «безчасткова власність». У зв'язку з цим зазначені види спільної власності відрізняються одна від одної особливостями внутрішніх правовідносин між співвласниками. 3. Правовідносини спільної власності можуть виникати за участю фізичних осіб, юридичних осіб, держави, територіальної громади (див. коментар до ст. 356 ЦК). Частина 3 статті, що коментується, не визначає спеціальних підстав для виникнення права спільної власності, які можуть бути найрізноманітнішими. Тому підставами виник­нення спільної власності є будь-які юридичні факти, не заборонені законом (див. коментар до статей 11, 328-345 ЦК), які в залежності від підстав виникнення бувають первісні і по­хідні. Разом з тим існують певні відмінності щодо підстав виникнення спільної сумісної та спільної часткової власності (ч. 4 ст. 355 ЦК). 4. Оскільки право спільної сумісної власності виникає з визначених у законі підстав (ст. 368 ЦК, глава 8 СК), тому при виникненні спільної власності вона вважається спільною частковою власністю, якщо інше не передбачено законом або договором. У зв'язку з цим ч. 4 статті, що коментується, встановлює презумпцію спільної часткової власності, яка може виникати з угоди сторін, за рішенням суду, при спадкуванні тощо. Спільна сумісна власність виникає, як правило, у випадках, передбачених законом, хоча не виключена можливість встановлення спільної сумісної власності за договором. Спіль­ною сумісною власністю є: майно подружжя, нажите під час шлюбу (ч. З ст. 368 ЦК, глава 8 СК), якщо інше не передбачено законом або шлюбним договором; майно, придбане в результаті спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське господарство, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними; майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо укладе­ним між ними письмовим договором визначено, що воно є спільною сумісною власністю (ст. 368 ЦК, статті 17, 18 Закону України «Про власність»); квартира (будинок), передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житло­вого фонду»). В інших випадках, крім зазначених, спільна власність є частковою.