- •1.Предмет, завдання і значення курсу " Дипломатична Історія України
- •2.Формування уяв про дипломатію додержавної України
- •3. Міжнародні обставини формування державного об'єднання "Русь" та дипломатичні складові його зміцнення.
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів.
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією.
- •6. Дипломатія Святослава.
- •7. Розквіт дипломатичної активності України - Руси за часів Володимира Великого.
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі.
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародні наслідки.
- •10.Стадія роздробленості Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги в світі.
- •11 .Галицько-Волинське князівство та його дипломатія.
- •12.Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •13.Династичні зв'язки України- Руси з суміжними державами і країнами Західної Європи.
- •14.Дипломатія Володимира Мономаха.
- •15.Феномен Литовсько-Руської держави.
- •17.Становище українців в Речі Посполитій.
- •18. Формування козацтва й паростки дипломатії Запорізької Січі.
- •19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію
- •20.Зовнішньополітичні пріоритети Української революції середини XVII ст.
- •21.Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького.
- •22. Переяславська рада. Її історичні наслідки й оцінка.
- •23. "Березневі статті" - важливий правовий документ.
- •24.Пошуки б. Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності й незалежності Української козацької держави після Переяславської ради.
- •25.Дипломатична практика Українських гетьманів доби Руїни (1657-1687)
- •26. Дипломатія і.Виговського. Гадяцький трактат 1658р.
- •27.Чинники зовнішньої політики й дипломатії гетьманської України другої половини XVIII ст.
- •28.Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709рр.І. Мазепа
- •29.Державотворча й дипломатична діяльність п. Орлика.
- •30.Інкорпорація українських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України.
- •31.Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською та Австро-Угорською імперією.
- •32.Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання.
- •33.Становище українців в Австро-Угорщині й проблема соборності українських земель.
- •34.Національно-визвольний рух і активізація дипломатичної активності навколо України на зламі XIX і XX ст.
- •35.Національні проблеми в програмах українських партій - пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі.
- •37.Перша світова війна і долі українства.
- •39.Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій.
- •40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістського курсу. Стосунки з Тимчасовим урядом.
- •41. Створення унр і початки її дипломатичної діяльності.
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти 1917-1918 рр.
- •45. Прийняття IV Універсалу цр, набуття унр статусу самостійної, суверенної держави.
- •48.Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. І утвердження режиму п. Скоропадського.
- •51.Переговори Української Держави з рсфрр 1918р.
- •52.Україна, Дон і Кубань в 1918р.
- •53. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій
- •54. Створення зунр і Польща.
- •55. Акт злуки 22 січня 1919р. І міжнародні аспекти діяльності соборної України.
- •56. Місія с. Мазуренка до Москви.
- •57. Українсько-французькі переговори в Одесі й Бірлузі на початку 1919 року.
- •62. Україна і Польща в 1920 р.:проблеми стосунків.
- •66. Входження урср до складу срср і звуження можливостей для зовнішньо-політичної діяльності
- •67. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру унр в екзилі
- •68. Український національно-визвольний рух в польщі, румунії, та чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної європи
- •70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні другої світової війни
- •71. Мюнхенська угода 1938 р. І карпато-українська держава
- •72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 на долю українців
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності оун-упа.
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої Вітчизняної війни.
- •78. Україна - співзасновниця оон.
- •79. Україна і розв'язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі.
- •80. Досвід розв'язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною.
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х - 80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки.
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумов завоювання Українською державою суверенітету, перетворення на повноправного суб'єкта міжнародних відносин.
- •86.Декларація про державний суверенітет України та її роль у зміні статусу України на міжнародній арені.
- •87. Акт Проголошення незалежності України та його міжнародне значення.
- •88.Процес міжнародного визнання незалежної України в 1991-1992 рр.
- •89.Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України.
- •90.Проблеми стосунків України з державами снд.
- •93.Україна і проблема ядерної зброї.
8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі.
Ярослав (Георгій) Мудрий (978, Полоцьк - 20.02.1054, Київ) — князь ростовський, новгородський і великий князь київський. Син Володимира Святославича й полоцької княжни Рогнеди. 1019 одружився з донькою шведського короля Олафа Шетконунга Інгігердою. У 989 був посаджений у Ростові, незабаром переведений до Новгорода й почав перед смертю Володимира прагнути автономії, відмовившись 1014 платити традиційну данину Києву. Володимир Святославич вирішив збройно приборкати непокірного сина, однак раптово помер (15.07.1015). Поміж його синами розпочалась б-ба за заг.-руську владу, в якій загинули Борис, Гліб і Святослав, а Я. 1019 здолав у битві на р. Альті гол. суперника — Святополка Ярополчича, після чого утвердився в Києві. Доклав багато зусиль до централізації та зміцнення Київської держави, захисту її рубежів. Ініціював створення першого писемного зведення законів «Правда Ярослава» (1016), що переросла в 1130-х в «Руську Правду». У зовнішній політиці спершу зосередився на зміцненні півд. і зах. кордонів д-ви, зведенні захисних валів. Кілька разів громив орди печенігів на півд. рубежах, а 1036 поблизу валів Києва завдав їм вирішальної поразки, після чого степовики були відкинуті від кордонів Київської Русі. 1030 відвоював у Польщі загарбані Болеславом Хоробрим 1018 Червенські гради, здійснив успішні походи проти ятвягів (1038) і литовців (1040). Приділяв багато уваги та сил розбудові й прикрашанню стольного Києва: «Повість временних літ» під 1037 повідомляє про зведення ним Софійського собору, парадних Золотих воріт, монастирів Св. Ірини і Св. Георгія, будівництво грандіозного «міста Ярослава». З ім'ям Я. пов'язаний розквіт давньоруської культури, орг-ція шкіл, скрипторіїв, бібліотек; 1037-39 у Києві було складено перший літописний ізвод. Зовн.-політ, діяльність Русі стала багатовекторною, орієнтуючись не тільки на Візантію (як було за його попередників), а й на інші потужні країни Заходу. Взагалі віддавав перевагу методам дипломатії, а не війни; подібно багатьом государям Європи вдавався до династичних шлюбів як засобу ведення ЗОВН. ПОЛІТИКИ У період правління Ярослава Мудрого розширюються кордони Київської Русі: від Чорного моря і пониззя Дунаю на півдні аж до Фінської затоки на півночі, від Закарпаття на заході до верхів'їв Волги та Дону на сході. Активізувалася й дипломатична діяльність. За допомогою династичних шлюбів Ярослав зміцнив стосунки з кількома провідними європейськими державами. Сам він був одружений зі шведською принцесою Інгігердою, його сестра Марія була дружиною польського короля Казимира І, син Ярослава був одружений з дочкою Казимира, інший — з візантійською принцесою, ще двоє — з німецькими княжнами. Одна дочка вийшла заміж за угорського короля Андраша, інша - за норвезького короля Гаральда, а потім Свена, третя — за французького короля Генріха І. Ярослав призначає на вищу церковну посаду — митрополита — не грека, як то було раніше, а слов'янина — Іларіона. Проте ця традиція не збереглася, й по смерті Ярослава Мудрого у 1054 р. митрополичу кафедру знову очолив грек.
Історики вважають, що саме з часів Ярослава Мудрого можна говорити про справжню давньоруську дипломатію як цілеспрямовану, розраховану на багато років зовн. політику Київської Русі, що переслідувала як близькі тактичні, так і далекі стратегічні цілі. Подібно до Володимира Святославича, Ярослав Мудрий віддавав перевагу мирним засобам ведення дипло- мати перед військовими, хоча і не завжди йому вдавалося здійснювати таку політику. Не відмовляючись від традиційних стосунків із Візантією, Ярослав зав'язував нові для Русі: з Францією, Священною Римською імперією, Англією, пожвавив зносини з традиційними партнерами — Польщею, Угорщиною, Чехією. Програвши війну з Візантією (що спалахнула з ініціативи імп. Константина Мономаха) 1043, Ярослав не став домагатись реваншу, а почав збивати антивізантійську коаліцію з кількох європ. країн, у якій важливу роль відігравала Священна Римська імп. Імп. Константину довелось шукати миру, що був укладений 1046 і згодом (перед 1052) скріплений шлюбом сина Ярослава Всеволода й донькою імператора Марією. Важливим інструментом дипломатії Ярослава, спрямованої на захід і північ Європи, стали династичні шлюби. Його недарма називають «тестем Європи». Сам він був одружений із донькою шведського конунга Олава Ейріксона Інгігердою (1019), одна його донька Анна стала дружиною франц. короля Генріха І (Реймс, 19.05.1051), друга Єлизавета — норвезького короля Харальда Суворого (1043), третя Анастасія — угорського короля Андраша І (бл. 1046). При дворі Ярослава знаходили притулок знатні вигнанці з Норвегії й інших країн Скандинавії: норвезький король Олав і його наступник Магнус Добрий, той же Харальд.