- •1.Предмет, завдання і значення курсу " Дипломатична Історія України
- •2.Формування уяв про дипломатію додержавної України
- •3. Міжнародні обставини формування державного об'єднання "Русь" та дипломатичні складові його зміцнення.
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів.
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією.
- •6. Дипломатія Святослава.
- •7. Розквіт дипломатичної активності України - Руси за часів Володимира Великого.
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі.
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародні наслідки.
- •10.Стадія роздробленості Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги в світі.
- •11 .Галицько-Волинське князівство та його дипломатія.
- •12.Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •13.Династичні зв'язки України- Руси з суміжними державами і країнами Західної Європи.
- •14.Дипломатія Володимира Мономаха.
- •15.Феномен Литовсько-Руської держави.
- •17.Становище українців в Речі Посполитій.
- •18. Формування козацтва й паростки дипломатії Запорізької Січі.
- •19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію
- •20.Зовнішньополітичні пріоритети Української революції середини XVII ст.
- •21.Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького.
- •22. Переяславська рада. Її історичні наслідки й оцінка.
- •23. "Березневі статті" - важливий правовий документ.
- •24.Пошуки б. Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності й незалежності Української козацької держави після Переяславської ради.
- •25.Дипломатична практика Українських гетьманів доби Руїни (1657-1687)
- •26. Дипломатія і.Виговського. Гадяцький трактат 1658р.
- •27.Чинники зовнішньої політики й дипломатії гетьманської України другої половини XVIII ст.
- •28.Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709рр.І. Мазепа
- •29.Державотворча й дипломатична діяльність п. Орлика.
- •30.Інкорпорація українських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України.
- •31.Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською та Австро-Угорською імперією.
- •32.Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання.
- •33.Становище українців в Австро-Угорщині й проблема соборності українських земель.
- •34.Національно-визвольний рух і активізація дипломатичної активності навколо України на зламі XIX і XX ст.
- •35.Національні проблеми в програмах українських партій - пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі.
- •37.Перша світова війна і долі українства.
- •39.Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій.
- •40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістського курсу. Стосунки з Тимчасовим урядом.
- •41. Створення унр і початки її дипломатичної діяльності.
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти 1917-1918 рр.
- •45. Прийняття IV Універсалу цр, набуття унр статусу самостійної, суверенної держави.
- •48.Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. І утвердження режиму п. Скоропадського.
- •51.Переговори Української Держави з рсфрр 1918р.
- •52.Україна, Дон і Кубань в 1918р.
- •53. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій
- •54. Створення зунр і Польща.
- •55. Акт злуки 22 січня 1919р. І міжнародні аспекти діяльності соборної України.
- •56. Місія с. Мазуренка до Москви.
- •57. Українсько-французькі переговори в Одесі й Бірлузі на початку 1919 року.
- •62. Україна і Польща в 1920 р.:проблеми стосунків.
- •66. Входження урср до складу срср і звуження можливостей для зовнішньо-політичної діяльності
- •67. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру унр в екзилі
- •68. Український національно-визвольний рух в польщі, румунії, та чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної європи
- •70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні другої світової війни
- •71. Мюнхенська угода 1938 р. І карпато-українська держава
- •72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 на долю українців
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності оун-упа.
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої Вітчизняної війни.
- •78. Україна - співзасновниця оон.
- •79. Україна і розв'язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі.
- •80. Досвід розв'язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною.
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х - 80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки.
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумов завоювання Українською державою суверенітету, перетворення на повноправного суб'єкта міжнародних відносин.
- •86.Декларація про державний суверенітет України та її роль у зміні статусу України на міжнародній арені.
- •87. Акт Проголошення незалежності України та його міжнародне значення.
- •88.Процес міжнародного визнання незалежної України в 1991-1992 рр.
- •89.Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України.
- •90.Проблеми стосунків України з державами снд.
- •93.Україна і проблема ядерної зброї.
51.Переговори Української Держави з рсфрр 1918р.
У період правління С. Українська Держава підтримувала активні дипломатичні відносини з державами Четверного союзу, дипломатичні місії було вислано до Швейцарії, Фінляндії, Швеції, Норвегії. У червні-вересні 1918 гетьманський уряд врегулював взаємні стосунки з Доном (Всевеликим Військом Донським), Кубанню і Кримом. 12.6.1918 підписано прелімінарну мирну угоду з РСФРР, і протягом літа-осені 1918 українська делегація (гол. С. Шелухин) вела переговори з представниками Раднаркому (гол. Х. Раковський) у Києві про укладення мирного договору між обома країнами. У жовтні 1918 призначено представника гетьманського уряду в Румунії (В. Дашкевич-Горбацький). 4-17.9.1918 С. перебував у Берліні, де мав офіційні зустрічі з вищими посадовими особами Німеччини, зокрема з кайзером Вільгельмом II.
На початку травня 1918 р. до Києва прибула делегація радянської Росії на чолі з Д. Мануїльським та Х. Раковським. Переворот застав її в дорозі, тому більшовики сіли за стіл переговорів уже з гетьманським урядом. Відразу ж було підписано перемир’я між Україною та Росією і встановлено «нейтральну» смугу шириною 10 км, заборонену для військових.
Делегацію Української Держави на переговорах, що почалися 23 травня, очолював С. Шелухин *. Сторони мали розглянути широке коло питань, пов’язаних з визначенням кордонів, відшкодуванням збитків, заподіяних більшовиками у грудні 1917 - лютому 1918 рр., поділом майна, активів та боргів, впорядкуванням комунікацій і товарного обміну.
Пропозиції української делегації про територіальне розмежування за етнічним принципом наштовхнулися на жорстку російську позицію. Вона полягала в тому, щоб визначати належність прикордонних населених пунктів до тієї чи іншої держави шляхом опитування місцевого населення. Зрештою, виробили компромісний варіант підходу до цього питання. Однак російська делегація наполягала на такому розмежуванні, яке значною мі- рою ущемлювало інтереси України. При цьому доля Донбасу, східних кордонів з Росією та північних - з Білорусією залишалася невирішеною.
Українська делегація висунула під час переговорів претензії щодо відшкодування збитків, заподіяних більшовиками під час тримісячного владарювання в Україні. У документах, поданих спеціальною комісією Ради міністрів, вказувалося, коли, де і ким завдані збитки і за розпорядженням якого більшовицького органу це зроблено. Українська сторона пропонувала повернути вивезені з України матеріальні й культурні цінності, а золотий запас колишньої Російської імперії поділити пропорційно до кількості населення в обох державах (відповідно 178,9 млн і 38,9 млн осіб). Однак ці та інші питання зависали в повітрі, оскільки російські посланці не бажали їх позитивного вирішення.
12 червня було підписано прелі- мінарний мирний договір, який засвідчив визнання Москвою суверені- тету і незалежності Української Держави. Угодою визначався порядок перетинання кордону громадянами обох країн, відновлювався залізничний, телеграфний і поштовий зв’язок. РРФСР і Українська Держава обмінялися консульськими представництвами. Паритетна комісія мала вжити заходи для створення умов товарообміну. Росія зобов’язувалася повернути рухомий залізничний склад.
Надалі переговорний процес супроводжувався блокуванням реальних рішень, затягуванням з боку російської делегації. Перебування в Україні посланці Москви використали для експорту революції більшовицького зразка. Більшовики інспірували селянське повстання на Чернігівщині, для фінансування страйку українських залізничників накопичували кошти у Брянську. Д. Мануїльський обіцяв В. Винниченку гроші як плату за підготовку повстання. З Орловської, Тульської, Курської губерній для українських повстанців переправлялися зброя й боєприпаси. У Москві з більшовиків, які приїхали з України, було утворено Комуністичну партію (більшовиків) України. На неї покладалося завдання реставрувати радянський режим в Україні.
14 листопада 1918 р. – Скоропадський проголосив, що Україна відрікається від державної самостійності і входить у федеративну спілку з майбутньою небільшовицькою Росією. Цим рішенням гетьман мав на меті здобути прихильність з боку Антанти після того, як поразка Німеччини й Австрії стала вже доконаним фактом. Вибух революції в Німеччині і розпад Австро-Угорщини позбавили гетьманський режим найміцнішої підпори. У цій ситуації єдиною надійною опорою видавалася непереможна Антанта. Але держави Антанти, зацікавлені у реставрації свого союзника, "єдиної і неподільної" Росії, ставили перед Скоропадським вимогу негайного з'єднання з Росією.