- •1.Предмет, завдання і значення курсу " Дипломатична Історія України
- •2.Формування уяв про дипломатію додержавної України
- •3. Міжнародні обставини формування державного об'єднання "Русь" та дипломатичні складові його зміцнення.
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів.
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією.
- •6. Дипломатія Святослава.
- •7. Розквіт дипломатичної активності України - Руси за часів Володимира Великого.
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі.
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародні наслідки.
- •10.Стадія роздробленості Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги в світі.
- •11 .Галицько-Волинське князівство та його дипломатія.
- •12.Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •13.Династичні зв'язки України- Руси з суміжними державами і країнами Західної Європи.
- •14.Дипломатія Володимира Мономаха.
- •15.Феномен Литовсько-Руської держави.
- •17.Становище українців в Речі Посполитій.
- •18. Формування козацтва й паростки дипломатії Запорізької Січі.
- •19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію
- •20.Зовнішньополітичні пріоритети Української революції середини XVII ст.
- •21.Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького.
- •22. Переяславська рада. Її історичні наслідки й оцінка.
- •23. "Березневі статті" - важливий правовий документ.
- •24.Пошуки б. Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності й незалежності Української козацької держави після Переяславської ради.
- •25.Дипломатична практика Українських гетьманів доби Руїни (1657-1687)
- •26. Дипломатія і.Виговського. Гадяцький трактат 1658р.
- •27.Чинники зовнішньої політики й дипломатії гетьманської України другої половини XVIII ст.
- •28.Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709рр.І. Мазепа
- •29.Державотворча й дипломатична діяльність п. Орлика.
- •30.Інкорпорація українських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України.
- •31.Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською та Австро-Угорською імперією.
- •32.Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання.
- •33.Становище українців в Австро-Угорщині й проблема соборності українських земель.
- •34.Національно-визвольний рух і активізація дипломатичної активності навколо України на зламі XIX і XX ст.
- •35.Національні проблеми в програмах українських партій - пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі.
- •37.Перша світова війна і долі українства.
- •39.Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій.
- •40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістського курсу. Стосунки з Тимчасовим урядом.
- •41. Створення унр і початки її дипломатичної діяльності.
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти 1917-1918 рр.
- •45. Прийняття IV Універсалу цр, набуття унр статусу самостійної, суверенної держави.
- •48.Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. І утвердження режиму п. Скоропадського.
- •51.Переговори Української Держави з рсфрр 1918р.
- •52.Україна, Дон і Кубань в 1918р.
- •53. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій
- •54. Створення зунр і Польща.
- •55. Акт злуки 22 січня 1919р. І міжнародні аспекти діяльності соборної України.
- •56. Місія с. Мазуренка до Москви.
- •57. Українсько-французькі переговори в Одесі й Бірлузі на початку 1919 року.
- •62. Україна і Польща в 1920 р.:проблеми стосунків.
- •66. Входження урср до складу срср і звуження можливостей для зовнішньо-політичної діяльності
- •67. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру унр в екзилі
- •68. Український національно-визвольний рух в польщі, румунії, та чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної європи
- •70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні другої світової війни
- •71. Мюнхенська угода 1938 р. І карпато-українська держава
- •72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 на долю українців
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності оун-упа.
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої Вітчизняної війни.
- •78. Україна - співзасновниця оон.
- •79. Україна і розв'язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі.
- •80. Досвід розв'язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною.
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х - 80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки.
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумов завоювання Українською державою суверенітету, перетворення на повноправного суб'єкта міжнародних відносин.
- •86.Декларація про державний суверенітет України та її роль у зміні статусу України на міжнародній арені.
- •87. Акт Проголошення незалежності України та його міжнародне значення.
- •88.Процес міжнародного визнання незалежної України в 1991-1992 рр.
- •89.Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України.
- •90.Проблеми стосунків України з державами снд.
- •93.Україна і проблема ядерної зброї.
5. Договори давньоруських князів із Візантією.
Історію дипломатії схід, слов'ян і їхньої д-ви — Київської Русі — можна умовно поділити на три періоди: додержавний (кінець V — сер. IX); ранньодержавний (II пол. IX - XI); часів удільної роздробленості д-ви (XII — XIII). Саме в XI — XII ст. дип. діяльність набрала виразних рис, з'явились перші постійно діючі дипломати, які, втім, поєднували зовн.-політ, службу з іншими держ. справами. Разом із тим, про послів і посольську службу історики мають підстави говорити вже на поч. X ст. У преамбулі першої відомої науці дип. угоди Давньоруської держави з Візантією 907 перелічені посли київ, кн. Олега, які представляли самого государя, інших князів і бояр.
Міжнар. перетрактації велись на різних рівнях. Найбільш відповідальні посольства часом очолювали великі князі (кн. Ольга 946 уперше в історії Давньої Русі попрямувала з мирним посольством до Константинополя; у його складі було чимало купців). Звичайно, купці не лише на Русі, ч и у інших країнах доби раннього середньовіччя найчастіше виконували посольську службу. Лише з перебігом часу, із кінця XI посольські функції почали перебирати довірені люди князів, ближні бояри, старші дружинники, священики та ін.
Стосунки перших давньоруських князів з Візантією радше на військовому рівні, ніж на рівні договорів, тому говорячи про них варто було б сказати про їхні військові походи:
860р – похід Київського князя (можливо Аскольда) на Царгород
907р – Олег здійснює похід на Царгород і після довготривалої облоги йому дають великий відкуп, Олег символічно прибиває свій щит на воротах Цареграду
914р – йде на Царгород, але зазнає поразки
944р – угода з Візантією про торгівлю (менш вигідна, ніж Олегові)
Зв’язки з Візантією значно покращила Ольга. Не зважаючи на її відмову вийти заміж за їхнього князя Костянтина Візантія врешті надсилає своє посольство до Києва. Святослав же у свою чергу отримує пропозицію йти на війну з дунайськими болгарами, які захопили Балканський півострів, що тоді був під впливом Візантії, але вийшло так, що Візантія сама мала сплачувати данину. Врешті Болгарію захопила Русь, чим В. була вкрай занепокоєна, що і призвело до того, що вони поставили свого ставленика на престол, а Русь мала відмовитися від Болгарії, бо війська були розбиті В.Стосунки з Візантією, щоправда і суперницькі теж, підтримувалися на протязі всього їх існування.
Русько-візантійські договори 907, 911 і 944 дозволяють судити і про статус руських послів, і про вигоди, якими вони користувались у Візантії (відповідно візантійські — на Русі). Із тексту русько-візантійського дог-ру 907 (вписаного до «Повісті временних літ», так само, як угоди 911, 944 і 971) відомо, що посли вручали государеві країни, яка їх приймала, вірчі грамоти. Це джерело описує саму процедуру ратифікації міжпар. дог-ру: руські посли брали клятву вірності з візантійського імператора, а візантійські — з руських князів та їхніх дружинників.
Історію дипломатії Київської Русі вчені починають з першої точно відомої дати: 839, коли
посольство від «хакана русів» (якогось руського князя, найімовірніше київського) відвідало короля франків Л юдовіка в Інгельгеймі. Та початком держ. дипломатії Русі вважають 860, коли руський флот під командуванням київ. кн. Ас-кольда напав на Константинополь і примусив імп. Михаїла сплатити контрибуцію та укласти вигідний для Русі мир. Так Русь вийшла на світову політ, арену. Через півстоліття наступник Аскольда на київ, престолі Олег об'єднав руські Північ і Південь, започаткувавши Давньоруську державу, що її історики називають Київською Руссю. До історії Олег увійшов завдяки переможному походові 907 на Константинополь й укладенню надзвичайно вигідного для його д-ви дог-ру з Візантією, яким забезпечувались виключні права для руських купців і дипломатів у Візантії, а візантійських — на Русі. Наступник Олега Ігор також здійснив два походи на Константинополь (941 і 944), проте успіху не досяг; відповідно мирна угода з Візантією була менш вигідною, ніж укладена Олегом. Дружина Ігоря Ольга, що заступила його на київ, престолі, відвідала Царгород 946 на чолі мирного посольства й уклала союзний договір з імперією, що зблизив обидві країни. Ольга прагнула навіть поріднитися з імп. Константином (одруживши сина Святослава з його донькою), проте одержала відмову. Син Ольги Святослав спілкувався з Візантією з позиції сили, провівши дві війни (969-71) у її володіннях. Здобувши кілька перемог, врешті-решт успіху він не досяг, задовольнившись мирним дог-ром (971), менш вигідним для Русі, ніж укладений Ольгою.