Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Inshi_vidpovidi.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
17.04.2019
Размер:
1.21 Mб
Скачать

68. Український національно-визвольний рух в польщі, румунії, та чехословаччині в контексті міжнародного життя

Ще всередині 1922р. польське посольство в Ватикані обґрунтувало безперспективність проникнення католицизму на слов’янський Схід за допомогою греко-католицької церкви. Це призвело до зміни політики Папи римського щодо східногалицького питання і до фактичної відмови від подальшої підтримки Шептицького (митрополит УГС) та уряду ЗУНР.

У цей період змінює акценти у свій політиці щодо укр.. земель і Англія. На початку 1923 р. за поступки, які йому зробила Франція на Близькому Сході, англійський уряд погодився на анексію Східної Галичини Польщею (союзницею Франції).

14.03.1923 в Парижі зібралася рада послів Англії, Франції, Італії, Японії, яка остаточно визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною.

Не зважаючи на постійні коливання офіційного курсу польського уряду в українському питані, на всіх етапах стратегічна мета (асиміляція українців) не змінювалася. Відповіддю населення західноукраїнських земель на асиміляторський курс стала активна протидія, що виявлялася в різних формах. Найвпливовішими чинниками, що забезпечили українському народові збереження національних ознак, були легальні партії, українське представництво в польському сеймі, таємний Український університет та НТШ, греко-католицька церква - духовний посередник між владою і українським народом, ОУН- чинник, який дестабілізовував внутрішню ситуацію в польській державі та підтримував у народі революційні настрої, готовність до боротьби за національну незалежність.

Характерними рисами політики Румунії в українському питанні була форсована, жорстка асиміляція, колоніальна експлуатація, гальмування економічного розвитку, блокування політичної активності української спільноти.

В українських землях, підвладних Румунії, наростав політичний рух. Найактивнішим він був на території Буковини, де діяли три основні політичні формування:

Комуністична партія Буковини. Боролася за возз’єднання з радянською Україною.

Українська національна партія. Виступала за компроміс з існуючим режимом.

Революційний, або національний табір. Сформувався в середині 30х років.

Позиція властей Чехословаччини на українських землях у суспільно-політичній та культурній сферах була поміркованішою і виваженішою, ніж у Польщі та Румунії. Про це свідчить існування в 30х роках у Закарпатті майже 30 політичних партій, що репрезентували широкий спектр поглядів на суспільний розвиток. Чехізація йшла в Закарпатті, так за 20 років панування в цьому краї чеські власті відкрили 213 шкіл.

Отже, характерні риси польської моделі панування в українських землях (насильницька асиміляція, штучне стримування економічного розвитку, репресивні акції, національний гніт тощо) були в пом’якшеному вигляді притаманні внутрішній політиці Чехословаччини в українському питанні, й у більш жорстокій формі виявилися в українській політиці Румунії.

69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної європи

Переконавшись у безперспективності силового тиску на СРСР, провідні західні держави почали визнавати його не лише де-факто, але й де-юре. Приклад подала Великобританія. Загалом 1924 р. увійшов в історію як “рік визнань СРСР”. Тоді його визнало 13 держав. Але це зовсім не означало, що провідні держави відмовилися від використання всіх опозиційних радянській владі сил. Вони дуже активно спряли українській еміграції, що знайшла собі притулок у Парижі та Варшаві.

Англійців найбільше цікавили сили УНР в Україні, насамперед в районі Чорного моря. Англійці дуже хотіли, щоб УНР створила партизанську базу в Україні й концентрувала свої сили на півдні республіки.

Щодо Франції, то вона сподівалася створити так звану “Чорноморську Антанту” , до якої мали увійти як самостійні держави Україна, Кубань, Грузія, Азербайджан під егідою Франції. Саме Париж обрав Петлюра як центр тієї частини емігрантів, що йшла за ним.

Німеччина у своїй орієнтації більше спиралася на гетьмана Скоропадського. Створене ще в 1918 “Німецько-українське товариство” активізувало свою діяльність, доводячи історичну необхідність відторгнення України від СРСР та приєднання її до Німеччини.

В основі зовнішньої політики Польщі лежала так звана доктрина федералізму. ((Заснування польсько-українсько-литовської держави з польським керівництвом на чолі )) Ці плани ґрунтувалися на українському питанні, без розв’язання якого не могло бути й мови про впорядкування відносин у Східній Європі.

На новий рівень міждержавних відносин вийшло українське питання в 1927 році. Під егідою Великобританії провідні західні держави розпочали кампанію нового ”хрестового походу” проти СРСР. У цих планах чільне місце посідало деклароване прагнення створити незалежну українську державу, яке всебічно рекламувалося. Значно посилилася підтримка уряду УНР, багатьох емігрантських організацій.

Як підкреслював прем’єр УНР Левицький у своєму листі Токаржевському, “українським питанням цікавляться майже всі європейські держави…Воно стало проблемою європейської політики”.

Отже, за перші десятиріччя свого існування УСРР зуміла подолати опір різних сил щодо її визнання, змогла налагодити нормалі дипломатичні відносини з більшістю провідних європейських держав. Змагання дипломатів УСРР та УНР тривало впродовж усього довоєнного періоду, воно використовувалося різними політичними силами за кордоном передусім для задоволення їхніх власних інтересів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]