- •1.Предмет, завдання і значення курсу " Дипломатична Історія України
- •2.Формування уяв про дипломатію додержавної України
- •3. Міжнародні обставини формування державного об'єднання "Русь" та дипломатичні складові його зміцнення.
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів.
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією.
- •6. Дипломатія Святослава.
- •7. Розквіт дипломатичної активності України - Руси за часів Володимира Великого.
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі.
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародні наслідки.
- •10.Стадія роздробленості Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги в світі.
- •11 .Галицько-Волинське князівство та його дипломатія.
- •12.Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •13.Династичні зв'язки України- Руси з суміжними державами і країнами Західної Європи.
- •14.Дипломатія Володимира Мономаха.
- •15.Феномен Литовсько-Руської держави.
- •17.Становище українців в Речі Посполитій.
- •18. Формування козацтва й паростки дипломатії Запорізької Січі.
- •19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію
- •20.Зовнішньополітичні пріоритети Української революції середини XVII ст.
- •21.Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького.
- •22. Переяславська рада. Її історичні наслідки й оцінка.
- •23. "Березневі статті" - важливий правовий документ.
- •24.Пошуки б. Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності й незалежності Української козацької держави після Переяславської ради.
- •25.Дипломатична практика Українських гетьманів доби Руїни (1657-1687)
- •26. Дипломатія і.Виговського. Гадяцький трактат 1658р.
- •27.Чинники зовнішньої політики й дипломатії гетьманської України другої половини XVIII ст.
- •28.Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709рр.І. Мазепа
- •29.Державотворча й дипломатична діяльність п. Орлика.
- •30.Інкорпорація українських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України.
- •31.Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською та Австро-Угорською імперією.
- •32.Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання.
- •33.Становище українців в Австро-Угорщині й проблема соборності українських земель.
- •34.Національно-визвольний рух і активізація дипломатичної активності навколо України на зламі XIX і XX ст.
- •35.Національні проблеми в програмах українських партій - пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі.
- •37.Перша світова війна і долі українства.
- •39.Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій.
- •40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістського курсу. Стосунки з Тимчасовим урядом.
- •41. Створення унр і початки її дипломатичної діяльності.
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти 1917-1918 рр.
- •45. Прийняття IV Універсалу цр, набуття унр статусу самостійної, суверенної держави.
- •48.Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. І утвердження режиму п. Скоропадського.
- •51.Переговори Української Держави з рсфрр 1918р.
- •52.Україна, Дон і Кубань в 1918р.
- •53. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій
- •54. Створення зунр і Польща.
- •55. Акт злуки 22 січня 1919р. І міжнародні аспекти діяльності соборної України.
- •56. Місія с. Мазуренка до Москви.
- •57. Українсько-французькі переговори в Одесі й Бірлузі на початку 1919 року.
- •62. Україна і Польща в 1920 р.:проблеми стосунків.
- •66. Входження урср до складу срср і звуження можливостей для зовнішньо-політичної діяльності
- •67. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру унр в екзилі
- •68. Український національно-визвольний рух в польщі, румунії, та чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної європи
- •70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні другої світової війни
- •71. Мюнхенська угода 1938 р. І карпато-українська держава
- •72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 на долю українців
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності оун-упа.
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої Вітчизняної війни.
- •78. Україна - співзасновниця оон.
- •79. Україна і розв'язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі.
- •80. Досвід розв'язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною.
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х - 80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки.
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумов завоювання Українською державою суверенітету, перетворення на повноправного суб'єкта міжнародних відносин.
- •86.Декларація про державний суверенітет України та її роль у зміні статусу України на міжнародній арені.
- •87. Акт Проголошення незалежності України та його міжнародне значення.
- •88.Процес міжнародного визнання незалежної України в 1991-1992 рр.
- •89.Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України.
- •90.Проблеми стосунків України з державами снд.
- •93.Україна і проблема ядерної зброї.
39.Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій.
Революційні події, що розпочалися вслід за Першою світовою війною і глибоко змінили політичний ландшафт Центральної і Східої Європи, становлять серйозний виклик для кожного історика, який намагатиметься охопити весь складний і багатовимірний характер цього явища. Це особливо вірно, коли йде мова про цей період в українській історії. Протягом цього драматичного періоду в Україні відбувалося зразу декілька переплетених і більш-менш одночасних конфліктів:
— до кінця 1918 р. тривала Перша світова війна, й українська територія була одним з головним воєнних театрів у Східній Європі; після її закінчення тут розгорілися нові міжнародні конфлікти, повяз'ані з повоєнним влаштуванням цих земель, що завершилися лише з укладенням Ризького договору у 1921 р. та рішеннням Антанти стосовно Галичини у 1923 р.;
— після вибуху революції в Російській імперії у березні 1917 р. Україна була поступово втягнута у російську революцію і громадянську війну; у певні моменти воєнні дії на українській території мали вирішальне значення для перебігу цього конфлікту;
— з розпадом Російської та Австро-Угорської імерій розпочалася і швидко набрала сили українська національна революція, лідери якої стреміли до політичного самовизначення української нації по обидва боки колишнього російсько-австрійського кордону;
— водночас в Україні розвивалася своя власна українська громадянська війна; хоча за своєю гостротою вона значно поступалася російській громадянській війні, все-ж таки в окремі моменти вона відігравала ключову роль у перебігу революції в Україні;
— окремо від цих всіх конфліктів визрівало і розгорталося селянське повстання проти усіх режимів, які намагалися встановити свій політичний і військовий контроль над українським селом; у цьому селянському русі були відчутними елементи громадянської війни і національної революції, однак його не можна просто звести ні до першої, ні до другої.
На жаль, в історіографії української революції існує мало праць, які пробують брати до уваги усі складові частини тогочасної української політичної кон'юнктури. Історики мають схильність перенаголошувати роль одних конфліктів та іґнорувати значення інших. Радянські автори інтерпретували ці події як історію перемоги більшовицького режиму, тобто виключно як реґіональну версію російської революції. Українська нерадянська історіографія зосереджувалася головним чином на історії українського національного руху, применшуючи, а то й зовсім заперечуючи сам факт існування української громадянської війни.
Хоча представники кожної з цих шкіл виявляли глибоку ворожість один до одного, одак вони поділяли одну спільну рису: описуючи революційні події в Україі вони зосереджувалися на історії "соціалистично" чи "національно" свідомих еліт, які намагалися мобілізувати "несвідомі" або "малосвідомі" маси під свої політичні прапори. Успіх чи поразки революції вимірювався кількістю людей, яких вдалося мобілізувати тій чи іншій еліті.
Інший спосіб мислення демонстрували ті західні історики, які преставляли революцію в Україні як стихійний, анархічний та кровавий бунт мас, що ніби-то не мали жодної політичної програми і думали тільки про задоволення своїх найбільш безпосередніх соціальних інтересів. Відповідно до такої інтерпретації революція в Україні представала як українська версія Жакерії[2]. Цілком очевидно, що ця інтерпретація базувалася на перенаголошуванні останнього з п'яти перечисленних конфліктів, тобто селянської війни проти "міських" режимів.
З кінця 1970-х років все голосніше чуються голоси істориків, які закликають до критичного перегляду існуючих схем. Зокрема, вони закликають до синтези національного і соціального виміру революційних подій, а також повнішого врахування міжнародного контексту. Найновіші інтерпретації наголошують на тому, що за зовнішньою хаотичністю революційних подій ховається певна логічна упорядкованність, яка дозволяє трактувати революцію в Україні як окрему, українську революцію, зі своєю власною специфікою, а не просто як реґіональну відмінність російської революції[3].
Арґументи на користь автономного характеру української революції можна коротко підсумувати таким чином:
1) революція в Україні не може розгядатися як просто реґіональний варіант російської революції, тому що вона охоплювала й ту частину українських земель, які ніколи не були частиною Російської імперії, а власне Буковину, Галичину й Закарпаття; тому українська революція не було просто проблемою Російської імперії – воно було частиною ширшої проблеми геополітичної трансформації , яка охоплювала всю Центральну і Східну Європу;
2) українська революція на відміну від російської мала іншу політичну програму. У випадку Росії центральною проблемою було зміна політичного режиму в уже існуючій державі; завданням же української національної революції було створити державу для нації, позбавленої державного існування. Тому український приклад був ближче до національних революцій серед поляків, чехів, словаків, фіннів, литовців та ін. національностей у Російській та Австро-Угорській імперіях;
3) включення української революції у ширший міжнародний контекст дозволяє розширити хронологічні рамки української революції від уже звичних 1917-1921 р. (як у російському випадку), до 1914-1923 р. – часу великих геополітичних змін у Центральній і Східній Європі. Перша світова війна сильно прискорила процес "зі селян – у націю" і сприяла актуалізації українського національного питання, надавши йому міжнародного виміру. Тому зрозуміти динаміку революційних змін можна лише при тій умові, якщо взяти за точку відліку не 1917 р., а 1914 р. – рік початку першої світової війни.