Індонезія стикаэться з все більш складними завданнями розвитку. Як і інші країни, що розвиваються, розбила великий прорив у своєму розвитку, але індонезійці до цих пір страждають від бідності. Індонезійські жінки мають в 30 разів більше шансів померти під час пологів, ніж австралійська жінка і кожна третя дитина у віці до п'яти років страждають від затримки росту, викликані недоїданням. Близько 120 000 000 індонезійців не мають доступу до безпечної питної води у той час як близько 110 мільйонів не мають адекватних санітарних умов.
Більше 12 відсотків населення знаходиться нижче індонезійської національної межі бідності. Будь-який удар, як стихійне лихо або економічний спад, можуть бути руйнівними. Ще багато чого треба зробити, щоб відкрити можливості для бідних:створити умови,щоб всі діти отримували базову освіту, провести реформи охорони здоров'я та створити ключових об'єктів інфраструктури.
У місті Джакарта, найбільш вразливі люди живуть у важких умовах і в районах, які часто підлягають затопленню. Люди, що живуть на островах, віддалених від Java, таких як Західний Тимор, стикаються з хронічною бідностю: ізольовані від центру країни, вони не отримують ніяких економічних можливостей, а державна підтримка стає все меншою(відсутність інфраструктури та інвестицій, обмежений доступ до медичного центри і т.д.).Населення Західного Тімору стикається з критичною ситуацією харчування : згідно з дослідженням, проведеним у грудні 2007 року, рівень гострого недоїдання становить 11%, з піками понад 15% населення в деяких районах.
Крім того, архіпелаг є надзвичайно вразливі для природних катастроф (цунамі, виверження вулканів, землетруси), а також зміни клімату в цілому. У період з вересня 2005 року та вересні 2007 року країна пережила 40 землетрусів високої величини, три з яких викликав численні жертви і великі руйнування. Крім того, в один рік, п'ять тяжких повеней постраждало більше 1 млн. чоловік в цілому. Стихійні лиха серйозно загрожувати продовольчій безпеці населення, доступ до води і рівень гігієни.
Проблема продовольства
Індонезія бореться з недоїданням і голодом, особливо серед дітей, незважаючи на загальну доступність їжі. Цей "парадокс голоду" в першу чергу обумовлено практикою нездоровою годування, низьким рівнем освіти і непідготовленими працівниками охорони здоров'я.
В 2009 році близько 1300 дітей були зареєстровані як гостро недоїдають ,що становить 2% від усіх обстежених дітей.
Лікувальні продукти харчування є для лікування тільки 10% дітей,що недоїдають за даними Міністерства охорони здоров'я. Важке виснаження може бути смертельним при відсутності лікування, коли дитина втрачає жиру і м'язової тканини, стверджують експерти з харчування.
Вказана проблема полягає в недостатньому зміцненні здоров'я і брак кваліфікованих дієтологів, які бажають працювати у віддалених районах, сказав Messel Ataupah, який очолює Міністерство охорони здоров'я офіс в NTT районі Купанг.
Наявність продуктів харчування на душу населення в рік в Індонезії в даний час відносно аналогічний тому, що був в до 2 світової війни період, хоча виробництво рису на душу населення в рік зросла в останні роки у зв'язку з екстенсивного зволоження землі та участь Індонезія в зеленій революції. В Індонезії рівень споживання продуктів харчування виявилися незадовільними протягом десятиліть. Офіційні дані показали, середнє споживання білка, що походять з худоби і птиці в 1969 році і 1970 році і тільки 2,22 і 2,07 грамів на душу в день. Рис є найпопулярнішим основним продуктом харчування.
Проте це не є достатнім для того щоб нагодувати людей,що живуть у віддалених від Центру районах.
Заходи,що проводить держава
Нещодавно уряд приступив до здійснення програми в 11 округах Індонезії щодо цільового забезпеченням енергодефіцитних дітей 100 г вітамінізованим печивом в день протягом 90 днів.
Ще одна програма розподіляє харчі зі збільшеними з мікроелементами, щоб допомогти дітям молодше 2 років боротися з довічним хронічним недоїданням - однією з провідних причин інвалідності, відповідно до Всесвітньої організації охорони здоров'я.
Є два медичних центрів живлення в Індонезії, які повинні забезпечувати поживними речовинами виснажених дітей від важкого гострого недоїдання.
Індонезія, щорічно імпортує близько мільйона тонн борошна, вперше відкрила свій ринок для російських компаній. Право здійснювати експорт в цю країну отримав концерн "Алтайські млина"
Країна примудряється годувати свій народ за допомогою нових аспектів розвитку таких як програма планування сім'ї та «зелена революція»,під якою розуміється впровадження передових методів агротехніки на основі застосування високоврожайних культур зернових і добрив, тобто поширення досягнень НТР у сільському господарстві. «Зелена революція» з'явилася результатом міжнародного співробітництва у виведенні продуктивних сортів зернових.
Земля
Гірські породи на Яві переважно вулканічні (темно-сірого кольору, що складаються головним чином з олігоклазу та польового шпату), в той час як ріоліти домінують на Суматрі, граніти на островах Ріау, осадові породи на Калімантані та Папуа. Таким чином, ґрунти в вогких зонах в основному латеритові (містить в собі оксиди заліза та гідроксид алюмінію) і змінює свою родючість залежно від характеру гірських порід. Чорноземи зустрічаються тільки в областях з чітко вираженими сухими порами року.
Постійні високі температури та рясні опади в Індонезії стали причиною швидкої ерозії та глибокого хімічного визолювання, що стало причиною виснаження ґрунтів. В зонах, які вкриті тропічними лісами, наприклад Калімантан, ґрунти захищені лісовим циклом: коли рослина помирає, вона швидко розкладається, звільняючи поживні речовини для росту нових рослин. Хоча такі ґрунти підтримують багату рослинність, вони не можуть утримувати велике населення, тому що після вирубки лісів швидко прискорюється погіршення ґрунту.
Мінерали, що вимиваються з ґрунтів поповнюються наносними осадами з річок. Найродючішим в Індонезії є вулканічний попіл, який переноситься вітром і відкладається однорідним шаром; він також наноситься потоками річок та зрошувальних каналів.
Сільськогосподарські землі, що оброблюються (1998), становлять бл. 18% території країни - 33,5 млн. га. На острова Ява, Мадура і Балі, що сумарно посідають усього 7% території Індонезії, припадає бл. 40% земель, що обробляються. Приблизно половину земель зайнято під технічними культурами.