1.2. Стадії взаємодії суспільства і природи

У взаємодії суспільства і природи розглядають 3 стадії:

І стадія (тип соціуму «привласнюючий») тривала 2-3 млн. років від появи перших людей до виникнення сучасного людського виду Ното Sаріепs (бл. 40 тис. років тому). Її особливості: ________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІІ стадія (тип соціуму «виробничий»): _______________________________________

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІІІ стадія (тип соціуму «творчий» - Homo creatur): ____________________________

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

1.3. Еволюція принципів природокористування

Тривалий час природокористування (ПК) велося настільки нераціонально, начебто всі природні ресурси планети невичерпні. При цьому з довкілля вилучалося набагато більше ресурсів, ніж було необхідно, і використовували їх не повністю – головним принципом ПК був економічний принцип – досягнення максимального результату господарювання за мінімальних витрат → антропогенні порушення в екосистемі призвели до величезних економічних й екологічних втрат.

Цей принцип не змінювався впродовж тисячоліть; у XVI - XVII ст. зростають обсяги промислового виробництва - машинно-індустріальний розвиток, використання металів → величезна кількість енергії, палива → в XX ст. мінеральні ресурси, які накопичувалися на планеті впродовж мільйонів років, перебувають на межі вичерпності →

→Еколого-економічний принцип – максимально можлива економічна вигода при мінімальному збитку для довкілля: будь-який об'єкт або явище слід розглядати в нерозривному зв'язку з довкіллям. А.К. Запольський: "економічне те, що екологічне". Господарювання спрямоване на споживання природних ресурсів, їх відтворення, захист довкілля від забруднення та руйнування.

Умови еколого-економічного господарювання:

- мінімальні витрати природних ресурсів;

- обґрунтовані життєві потреби людського суспільства (самообмежувальне споживання для задоволення обґрунтованих життєвих потреб);

- мінімальна шкода довкіллю: господарювання, за якого утворюється мінімальна кількість розсіюваних і невідновних відходів, які мають включатися у біогеохімічні цикли природного колообігу речовини та енергії. Шкідлива дія одних полютантів накладається на шкідливу дію інших, у результаті сумарний ефект значно збільшується. Деякі шкідливі полютанти мають кумулятивний характер: при постійній дії невеликих доз їх негативний вплив на здоров'я людей поступово збільшується. У трофічному ланцюгу полютанти переходять від однієї ланки до іншої → значне їх накопичення і збільшення концентрації (в тисячі і десятки тисяч разів) на вершині екологічної піраміди, де знаходиться людина. Необхідно розрахувати гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН) на екосистему → визначення завдань раціонального природокористування. Розрахунок ГДЕН здійснюють на основі гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин у довкіллі (воді, повітрі, ґрунті), що не повинні перевищувати встановлені санітарні норми.

Еколого-економічне господарювання в умовах природної рівноваги вимагає від суспільства контролю за його розвитком →

→Соціоекологічний принцип – максимальна вигода при збереженні динамічної рівноваги в екосистемі. Величина антропогенного навантаження нижча, ніж гранично допустима, не має перевищувати регенераційної здатності екосистеми ® урівноважене природокористування, коли суспільство контролює свій розвиток.

Концепція сталого розвитку – розвиток суспільства з урахуванням потреб майбутніх поколінь ® обмеження споживання (розумні обсяги споживання), природовідповідальність (передбачення та запобігання негативних наслідків антропогенного впливу на довкілля).