- •Розділ I. Фінансове право і держава Тема 1. Фінансова діяльність держави
- •1.1. Фінанси — економічна і юридична категорія
- •1.2. Фінансова діяльність держави
- •1.3. Поняття і склад фінансової системи України
- •Фінанси державних підприємств.
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 2. Предмет, метод, джерела та система фінансового права
- •2.1. Предмет фінансового права та методи фінансово-правового регулювання
- •2.2. Фінансове право в системі права України. Наука фінансового права
- •Наука фінансового права.
- •2.3. Система та джерела фінансового права
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 3. Фінансово-правові норми та відносини
- •3.1. Поняття і сутність фінансово-правових норм
- •3.2. Фінансові правовідносини
- •3.3. Суб'єкти фінансового права
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 4. Правові засади фінансової діяльності державних органів
- •4.1. Юридична природа фінансової діяльності держави
- •4.2. Функції органів державної влади у сфері фінансової діяльності держави
- •4.3. Фінансові повноваження органів місцевого самоврядування
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 5. Правові засади фінансового контролю
- •5.1. Поняття фінансового контролю
- •5.2. Види та методи фінансового контролю
- •5.3. Організація та органи проведення фінансового контролю
- •Міністерство фінансів України.
- •Державно казначейство України.
- •Державна контрольно-ревізійна служба.
- •Державна податкова служба України.
- •Національний банк України.
- •5.4. Відповідальність за порушення законодавства з фінансових питань
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Розділ II бюджетне право Тема 6. Правові основи бюджетної системи україни
- •6.1. Значення Державного бюджету України для фінансової системи
- •6.2. Правовідносини бюджетної системи України
- •Будова бюджетної системи.
- •6.3. Бюджетна класифікація
- •6.4. Доходи та видатки бюджетів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 7. Бюджетні повноваження
- •7.1. Бюджетні повноваження і права
- •7.2. Розподіл доходів і видатків між бюджетами
- •7.3. Поняття міжбюджетних відносин
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 8. Бюджетний процес
- •8.1. Стадії бюджетного процесу
- •8.2. Формування проекту бюджету
- •Заходи підготовки проекту бюджету.
- •8.3. Перша стадія бюджетного процесу
- •8.4. Прийняття Державного бюджету України — друга стадія бюджетного процесу
- •8.5. Виконання бюджетів
- •8.6. Облік та звітність щодо виконання Державного бюджету України
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 9. Цільові спеціалізовані державні фонди
- •9.1. Поняття цільових фондів державних коштів
- •9.2. Правове регулювання Пенсійного фонду України
- •Реєстрація.
- •9.3. Правове регулювання Фонду соціального страхування на випадок безробіття
- •9.4. Правові засади функціонування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
- •9.5. Правові засади функціонування Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням
- •9.6. Правові засади у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 10. Бюджетне фінансування та державні видатки
- •10.1. Державні видатки
- •10.2. Розподіл видатків між ланками бюджетної системи України
- •10.3. Бюджетне фінансування. Розпорядники бюджетних коштів
- •10.4. Соціально-культурні видатки
- •10.5. Фінансова дисципліна
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 11. Кошторисно-бюджетний режим фінансування
- •11.1. Кошторис і порядок кошторисно-бюджетного фінансування
- •11.2. Фінансування соціально-культурних заходів
- •Порядок фінансування освіти.
- •Порядок фінансування науки.
- •Видатки на культуру і мистецтво.
- •11.3. Фінансування охорони здоров'я та фізичної культури
- •11.4. Фінансування видатків на національну оборону
- •11.5. Фінансування органів державного управління та місцевої влади
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 12. Правове регулювання публічних доходів. Система цін і ціноутворення
- •12.1. Правовий інститут доходів
- •12.3. Правове регулювання ціноутворення
- •12.4. Система цін та органи ціноутворення. Відповідальність
- •Органи ціноутворення.
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 13. Правові основи державного і муніципального боргу та державного кредиту
- •13.1 Поняття запозичення
- •13.2. Державний та муніципальний кредит
- •13.3. Правові основи державного кредитування. Відносини з іноземними інвесторами
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 19. Структура державної податкової служби україни
- •19.1. Правове регулювання діяльності дпа
- •19.2. Правове регулювання діяльності податкової міліції
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Розділ IV. Банківське і страхове право. Цінні напери Тема 21. Правове регулювання створення банківської системи україни
- •21.1. Банківська діяльність і гармонізація банківського законодавства
- •21.2. Поняття банківської системи України та її елементи
- •21.3. Роль нбу у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду
- •21.4. Створення та державна реєстрація банків
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 22. Правові засади грошового обігу. Готівка
- •22.1. Правове регулювання грошового обігу в Україні
- •22.2. Організація і правове регулювання касових операцій
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 23. Правові засади безготівкових розрахунків в україні
- •23.1. Правовий режим банківських рахунків
- •23.2. Організації безготівкових розрахунків в Україні
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 24. Правове забезпечення банківського кредитування
- •24.1. Правові засади кредитних відносин
- •24.2. Класифікація банківського кредиту
- •24.3. Правове забезпечення та порядок укладення кредитної угоди
- •24.4. Етапи процесу кредитування
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 25. Правові засади валютного регулювання
- •25.1. Поняття валюти та валютних операцій
- •25.2. Організація валютного регулювання
- •25.3. Правове регулювання розрахунків в іноземній валюті та іноземного інвестування
- •25.4. Валютний контроль і відповідальність за порушення валютного законодавства
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 26. Правове регулювання фінансових послуг та відповідних ринків
- •26.1. Юридична природа фінансових послуг
- •26.2. Державне регулювання ринків фінансових послуг
- •26.4. Ліцензування діяльності фінансових установ
- •26.5. Штрафні санкції за порушення правил на ринку фінансових послуг
- •26.6. Надання фінансових послуг нефінансовими установами
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 27. Система правового регулювання страхової діяльності
- •27.1. Сутність і принципи страхування
- •27.2. Юридична природа страхового права і страхової діяльності України
- •27.3. Правове регулювання і управління діяльності у сфері страхування
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 28. Правова складова договорів страхування
- •28.1. Юридична сутність і основні вимоги до страхових договорів
- •28.2. Права та обов'язки суб'єктів страхового зобов'язання
- •28.3. Укладання і припинення страхування
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 29. Цінні папери - фінансові інструменти
- •29.1. Юридично-економічний зміст цінних паперів
- •29.2. Ринок цінних паперів. Професійна діяльність
- •29.3. Державне регулювання та ліцензування на ринку цінних паперів
- •29.4. Відповідальність учасників ринку цінних паперів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 30. Правове регулювання обігу векселів в україні
- •30.1. Нормативно-правова база вексельного обігу
- •30.2. Вексельне право, характеристики векселя і учасники вексельних розрахунків
- •30.3. Основні положення Уніфікованого закону
- •30.4. Правові основи обігу векселів в Україні
- •30.5. Операції банків з векселями
- •30.6. Особлива форма векселів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Список використаної літератури
13.2. Державний та муніципальний кредит
Запозичення державою або органами місцевого самоврядування коштів у фізичних та юридичних осіб — резидентів та нерезидентів — це державний кредит. Ці відносини мають особливе значення для держави й органів місцевого самоврядування, тому кожна держава регулює їх фінансово-правовими нормами. А державний або муніципальний кредит — урегульовані правовими нормами відносини, в яких позичальником є держава або муніципальний орган, а кредитором — фізична або юридична особа.
Державі або місцевому органу самоврядування кредити надають на певний строк, а за його настання ці кошти треба повернути. Як і будь-який кредит, позичка державі або місцевому органу самоврядування не надається безоплатно.
Основною особливістю відносин за державним кредитом є те, що позичальник в однобічному порядку встановлює свої умови кредиту і може навіть їх змінити за особливих умов.
Правда, укладаючи кредитні угоди, держава не завжди може диктувати свої умови, особливо, коли кредиторами є нерезиденти або міжнародні фінансово-кредитні організації. Але принципи кредитування залишаються такими самими: добровільність, зворотність, строковість, відплатність і забезпеченість державою всім своїм майном.
Під час отримання державних позик забезпеченням виступає державне майно, під кредити МВФ — валютні резерви.
Цільовим призначенням державного кредиту часто е покриття дефіциту державного бюджету. Найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок запозичених коштів, визначаються строки запозичень, щоб сплата відсотків та повернення здійснювалися за рахунок одержаних доходів від інвестицій до відповідних галузей.
Використання позик на погашення заборгованості із заробітної плати, погашення раніше випущених позик не вирішує проблему боргу і навіть збільшує її.
Функції державного кредиту:
• розподільча — здійснюється формування централізованих грошових фондів держави та їх використання;
• регулююча — держава впливає на стан грошового обігу, рівень відсоткових ставок, на виробництво та зайнятість;
• контрольна — контроль за рухом вартості в обидві сторони здійснюється фінансовими структурами та кредитними інститутами.
Оскільки обов'язковим суб'єктом правовідносин державного кредиту є держава, ці відносини мають владний характер — їх природа фінансово-правова.
Види державного кредиту:
1) залежно від статусу позичальника:
• централізований — цінні папери випускає уряд;
• децентралізований — місцеві органи влади;
2) залежно від сфери розміщення боргових зобов'язань:
• внутрішні позики — розміщуються в державі;
• зовнішні позики — розміщуються за кордоном;
3) залежно від строків погашення державою боргових зобов'язань:
• короткострокові позики — поточні, до 1 року;
• середньострокові — 1—5 років;
• довгострокові — понад 5 років. З одного боку, такі позики є недоцільними, бо обтяжуються наступні покоління. Але, з іншого боку, чим коротший строк позики, тим складніше систематизувати управління і досягти економічного й соціального ефекту від неї;
4) за видами дохідності:
• відсоткові — власники цінних паперів отримують дохід, як правило, з розрахунку фіксованих процентів;
• безвідсоткові (дисконтні) — цінні папери реалізуються за ціною, нижчою від їх номіналу, різниця між ціною придбання і номінальною відшкодовується в момент погашення, складаючи дохід;
• виграшні — власники цінних паперів отримують дохід за умови включення цього номера цінного наперу у виграшний тираж погашення.
Право на здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням КМУ, Таке право міністру фінансів надається ст. 16 БКУ.
Межі запозичення коштів державою встановлює закон про Державний бюджет України. Міністр фінансів з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення. КМУ приймає рішення про взяття позики в межах, встановлених у законі про Державний бюджет України.
Відносини, що виникають із державного внутрішнього боргу, регулюються Законом України "Про державний внутрішній борг України" від 1 вересня 1992 р. № 2604-ХІІ. Основною формою запозичення коштів державою є випуск цінних паперів, які придбавають за вільні кошти юридичні й фізичні особи.
Рішення про випуск цінних паперів ухвалює КМУ, у ньому визначаються умови випуску (загальна сума випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, строк виплати, розмір доходу, строк погашення тощо).
Державні запозичення здійснюються, в основному, у формі емітування: облігацій та казначейських зобов'язань.
Облігація — цінний папір, що свідчить про внесення її власником коштів і стверджує обов'язок відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого відсотка. Дохід за облігаціями відсоткової внутрішньої позики сплачується шляхом оплати купонів або під час погашення позик шляхом нарахування відсотків до номіналу без щорічних виплат.
Державні позики класифікуються за різними ознаками:
1. За строками дії боргові зобов'язання України можуть бути короткостроковими (до 1 року), середньостроковими (5 років) і довгостроковими (понад 5 років).
2. За ознакою суб'єктів — держателів цінних паперів бувають такими, що:
• реалізуються тільки фізичним особам;
• реалізуються тільки серед юридичних осіб;
• реалізуються і фізичним, і юридичним особам.
3. За формою виплати дохідності позики поділяються на: відсоткові, виграшні й цільові. За відсотковими цінними паперами дохід сплачується за купонами. Купонний лист додається до цінного паперу, після настання строку відповідний купон відрізається. За виграшними, які були в основному в СРСР, дохід сплачувався тільки тим держателям, облігація яких потрапляла в тираж виграшів. Коли держатель отримував виграш і номінальну вартість облігації, тоді борг держави погашався.
За цільовими позиками держатель облігації отримує певний дефіцитний (попит на який не задовольняється) товар.
Довгострокові позики бувають зі змінною ставкою доходу на купонний період. Це передбачено п. 6 Основних умов випуску та порядку розміщення довгострокових державних облігацій зі змінною ставкою доходу.
Так, на виконання постанови КМУ "Про випуски облігацій внутрішніх позик" від 31 січня 2001 р. № 80 міністр фінансів України підписав наказ Міністерства фінансів України "Про встановлення розміру річної відсоткової ставки доходу", яким установлено розмір річної відсоткової ставки доходу за довгостроковими облігаціями зі змінною ставкою доходу на купонний період з 1 серпня 2004 р. до 31 січня 2005 р. у 10,03 %. Розмір річної відсоткової ставки доходу за довгостроковими облігаціями зі змінною ставкою доходу розраховується відповідно до індексу споживчих цін за дванадцять місяців, що передують місяцеві, в якому відбувається визначення відсоткового доходу за довгостроковими державними облігаціями зі змінною ставкою доходу.
За метолами розповсюдження позики можуть бути добровільними та обов'язковими. У сучасний період запозичення буває тільки добровільним. Практика, яка застосовувалася в СРСР (позика за підпискою) була також обов'язковою, тобто це було схоже на сплату податку — обов'язково щомісяця по 1/12 місячної заробітної плати протягом року. Відрізнялися ці сплати від податків тільки зобов'язанням держави повернути позичені кошти після закінчення строку позики; деякі громадяни, які вигравали, отримували виграші.
За формою позики бувають облігаційними і безоблігаційними. Облігаційні позики передбачають випуск облігацій. Безоблігаційні позики оформлюються угодами, а також записом у книгах боргових зобов'язань.
Обов'язок виготовлення, зберігання і розсипки облігацій покладено на Міністерство фінансів України.
Казначейські зобов'язання — вид державних цінних паперів, які добровільно розповсюджуються серед населення, свідчать про внесення їх держателем коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу протягом усього часу володіння цими цінними паперами.
Казначейські зобов'язання є:
• довгостроковими (5—25 років), вони мають купонний лист і відсотки сплачуються щороку;
• середньостроковими (1—5) випускаються без купонів і оголошуються тиражі погашення;
• короткостроковими — випускаються на 3, 6 та 12 місяців (безкупонні, погашаються викупом, включаючи відсотки).
Дохід за казначейськими зобов'язаннями виплачується у наступному році після придбання.
Усі види цінних паперів, що випускаються емітентами, реєструє Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР).
Реалізація державних цінних паперів в Україні покладається на банківську систему. Первинну реалізацію провадить Ощадний банк, вторинну — акціонерні комерційні банки. Витрати з обслуговування запозичень, тобто з розміщення, виплати доходу, погашення боргових державних зобов'язань, провадяться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Випуск цінних паперів пов'язаний з поняттями:
• номінальної вартості, тобто вартості, означеної на цінному папері;
• емісійної вартості — вартості, за якою емітент передає цінні папери на первинному ринку;
• різниці між емісійною та номінальною вартістю — прибутку банку.
Банк за виконання функцій інкасації, розміщення, обслуговування обігу, погашення та знищення казначейських зобов'язань отримує винагороду у розмірі 1 % номінальної вартості казначейських зобов'язань, за які надійшли кошти до Державного бюджету України. Банк має також додаткову фіксовану плату на покриття витрат Банку за доставку бланків казначейських зобов'язань у розмірі 0,2 % номінальної вартості казначейських зобов'язань, що мають бути розміщені.
Курсова вартість — вартість, за якою кредитор придбаває цінний папір на ринку. Ціну продажу державних цінних паперів встановлює Мінфін України відповідно до часу їх продажу. Розміщення казначейських зобов'язань припиняється за три робочих дні до настання строку їх погашення та дати купонної виплати. Вартість продажу (курсова вартість) повідомляється покупцеві під час продажу цінного паперу. Після завершення купонного періоду (коли сплачується дохід за цінним папером) казначейські зобов'язання подаються з відокремленими купонами, які відповідають купонним періодам, що минули.
Курсова вартість, як правило, не збігається з номінальною. Вона може бути нижчою, якщо немає попиту на цінні папери (курс — дизажіо), вищою від номіналу (курс — ажіо), або дорівнювати номіналу (курс al pari — порівну).
Номінальна дохідність — дохідність, яка вказана на цінному папері, але реальна дохідність дорівнюватиме номінальній, якщо цінний папір придбаний за номінальною вартістю; вища від номінальної, якщо курс, за яким придбавався папір, був нижчий від номіналу; і нижча, якщо цінні папери придбавалися тоді, коли курсова вартість на них була високою.
Є така форма державного кредиту, як гарантія КМУ.
КМУ, Рада міністрів АРК та міські ради в особі керівників їхніх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань юридичним особам в межах повноважень, наданих посадовим особам законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет.
Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів, тобто гарантія як форма державного кредиту засновується на принципах банківського кредитування.
Державна гарантія (франц. — засіб забезпечення виконання зобов'язань) надається юридичним особам, які можуть отримати кредити від іноземних банків, фінансових та інших міжнародних організацій. Надійною є гарантія, яка дається за рахунок бюджетних коштів. Ці гарантії може надавати держава і місцеві органи самоврядування за рахунок відповідних бюджетів. Після виникнення простроченої заборгованості суб'єктів господарської діяльності, яку погашала держава, включаючи суми заборгованості у державний борг за рахунок коштів Державного бюджету України, Верховна Рада України в законах про Державний бюджет України забороняє надавати такі гарантії. Так, у ст. 16 Закону "Про Державний бюджет України на 2006 р." встановлено, що у 2006 р. не здійснюється надання державних гарантій, гарантій Ради міністрів АРК та гарантій органів місцевого самоврядування. Гарантії можуть надаватися за кредитами, які надаються міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування з міжнародними фінансовими організаціями, а також повернення яких передбачається здійснювати за рахунок коштів Державного бюджету України, та за кредитами, які спрямовуються на реалізацію інфраструктурних проектів, що мають загальнодержавне значення.
За угодою, яку укладає позичальник з МФУ, КМУ зобов'язується перед юридичною особою — кредитором погасити заборгованість юридичної особи — позичальника, якщо вона не зможе зробити цього сама. Лімітом загальної суми боргу є максимальний розмір державного боргу на певну дату, включаючи реструктуризовані борги.
Суб'єкти підприємницької діяльності, щодо яких прийнято рішення надати державні гарантії, зобов'язані подати зустрічні безвідзивні та безумовні гарантії банків, фінансові показники яких відповідають вимогам, визначеним Нацбанком, та сплачують до Державного бюджету України плату за їх отримання, розмір якої встановлюється КМУ.
Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів за боргом. А в разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань органи Державної податкової служби за поданням Міністерства фінансів України та банку-агента, який обслуговує борг, здійснюють утримання на заставлене майно або порушують справу про банкрутство. З 2001 р. до боржників за зобов'язаннями за іноземними кредитами, за якими видана державна гарантія, застосовується механізм правового впливу, передбачений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р.
Така сама норма є й у БКУ у ч. 4 ст. 17: "у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та утримання заборгованості перед державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із Державного бюджету України, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи утримання застосовують механізм утримання цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для утримання не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників".
З покращенням економічних умов у країні можна розраховуватися з кредиторами достроково. Так, постановою КМУ "Про достроковий викуп облігацій внутрішніх і зовнішніх державних позик" від 20 листопада 2000 р. № 1720 була дана згода із пропозицією Мінфіну України про достроковий викуп державних облігацій у межах коштів, передбачених у державному бюджеті. Але право на достроковий викуп отримували суб'єкти господарювання, які погасили заборгованість по сплаті податків та усіх обов'язкових платежів і за позиками, наданими за рахунок іноземних кредитів, залучених під державні гарантії. У постанові визначено види облігацій, порядок викупу і розміри дохідності, яку сплачують за облігаціями, що викуповуються достроково. Вартість облігацій, які підлягають достроковому викупу, розраховується Мінфіном України та Державним казначейством України.
Згідно із затвердженою раніше домовленістю, Україна зобов'язана була розрахуватися з МВФ до 2009 р. Але НБУ прийняв рішення та повернув МВФ державний борг у розмірі 1,8 млрд дол. США до кінця 2003 р. Дострокове повернення боргу дало змогу Україні заощадити 40 млн дол. США за рахунок відсотків, які мусила б виплачувати держава.
Міністерство фінансів України з метою скорішого повернення запозичень і більш ефективного використання одержаних кредитів працює над змінами умов діючих запозичень і розробкою умов для здійснення нових. До основних методів управління боргом належать:
• рефінансування — погашення старої заборгованості шляхом випуску нових позик;
• конверсія — зміна розміру дохідності позики: зниження або підвищення відсоткової ставки позики (як правило, ставка знижується);
• консолідація — продовження строку її випущених позик;
• уніфікація — об'єднання кількох випущених позик в одну;
• відстрочка погашення позики, коли діяльність із випуску стає невигідною і неефективною;
• анулювання, тобто відмова держави від своїх боргових зобов'язань.
Наказом міністра фінансів України від 5 травня 2004 р. № 308 затверджено "Порядок здійснення дострокового погашення довгострокових державних облігацій із достроковим погашенням".
Дострокове погашення облігацій здійснюється емітентом після здійснення п'яти купонних платежів за ними. Погашення відбувається на дату здійснення купонного платежу за ними у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для погашення та обслуговування державного боргу. Дострокове погашення здійснюється за номінальною вартістю.