- •Розділ I. Фінансове право і держава Тема 1. Фінансова діяльність держави
- •1.1. Фінанси — економічна і юридична категорія
- •1.2. Фінансова діяльність держави
- •1.3. Поняття і склад фінансової системи України
- •Фінанси державних підприємств.
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 2. Предмет, метод, джерела та система фінансового права
- •2.1. Предмет фінансового права та методи фінансово-правового регулювання
- •2.2. Фінансове право в системі права України. Наука фінансового права
- •Наука фінансового права.
- •2.3. Система та джерела фінансового права
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 3. Фінансово-правові норми та відносини
- •3.1. Поняття і сутність фінансово-правових норм
- •3.2. Фінансові правовідносини
- •3.3. Суб'єкти фінансового права
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 4. Правові засади фінансової діяльності державних органів
- •4.1. Юридична природа фінансової діяльності держави
- •4.2. Функції органів державної влади у сфері фінансової діяльності держави
- •4.3. Фінансові повноваження органів місцевого самоврядування
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 5. Правові засади фінансового контролю
- •5.1. Поняття фінансового контролю
- •5.2. Види та методи фінансового контролю
- •5.3. Організація та органи проведення фінансового контролю
- •Міністерство фінансів України.
- •Державно казначейство України.
- •Державна контрольно-ревізійна служба.
- •Державна податкова служба України.
- •Національний банк України.
- •5.4. Відповідальність за порушення законодавства з фінансових питань
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Розділ II бюджетне право Тема 6. Правові основи бюджетної системи україни
- •6.1. Значення Державного бюджету України для фінансової системи
- •6.2. Правовідносини бюджетної системи України
- •Будова бюджетної системи.
- •6.3. Бюджетна класифікація
- •6.4. Доходи та видатки бюджетів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 7. Бюджетні повноваження
- •7.1. Бюджетні повноваження і права
- •7.2. Розподіл доходів і видатків між бюджетами
- •7.3. Поняття міжбюджетних відносин
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 8. Бюджетний процес
- •8.1. Стадії бюджетного процесу
- •8.2. Формування проекту бюджету
- •Заходи підготовки проекту бюджету.
- •8.3. Перша стадія бюджетного процесу
- •8.4. Прийняття Державного бюджету України — друга стадія бюджетного процесу
- •8.5. Виконання бюджетів
- •8.6. Облік та звітність щодо виконання Державного бюджету України
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 9. Цільові спеціалізовані державні фонди
- •9.1. Поняття цільових фондів державних коштів
- •9.2. Правове регулювання Пенсійного фонду України
- •Реєстрація.
- •9.3. Правове регулювання Фонду соціального страхування на випадок безробіття
- •9.4. Правові засади функціонування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
- •9.5. Правові засади функціонування Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням
- •9.6. Правові засади у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 10. Бюджетне фінансування та державні видатки
- •10.1. Державні видатки
- •10.2. Розподіл видатків між ланками бюджетної системи України
- •10.3. Бюджетне фінансування. Розпорядники бюджетних коштів
- •10.4. Соціально-культурні видатки
- •10.5. Фінансова дисципліна
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 11. Кошторисно-бюджетний режим фінансування
- •11.1. Кошторис і порядок кошторисно-бюджетного фінансування
- •11.2. Фінансування соціально-культурних заходів
- •Порядок фінансування освіти.
- •Порядок фінансування науки.
- •Видатки на культуру і мистецтво.
- •11.3. Фінансування охорони здоров'я та фізичної культури
- •11.4. Фінансування видатків на національну оборону
- •11.5. Фінансування органів державного управління та місцевої влади
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 12. Правове регулювання публічних доходів. Система цін і ціноутворення
- •12.1. Правовий інститут доходів
- •12.3. Правове регулювання ціноутворення
- •12.4. Система цін та органи ціноутворення. Відповідальність
- •Органи ціноутворення.
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 13. Правові основи державного і муніципального боргу та державного кредиту
- •13.1 Поняття запозичення
- •13.2. Державний та муніципальний кредит
- •13.3. Правові основи державного кредитування. Відносини з іноземними інвесторами
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 19. Структура державної податкової служби україни
- •19.1. Правове регулювання діяльності дпа
- •19.2. Правове регулювання діяльності податкової міліції
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Розділ IV. Банківське і страхове право. Цінні напери Тема 21. Правове регулювання створення банківської системи україни
- •21.1. Банківська діяльність і гармонізація банківського законодавства
- •21.2. Поняття банківської системи України та її елементи
- •21.3. Роль нбу у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду
- •21.4. Створення та державна реєстрація банків
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 22. Правові засади грошового обігу. Готівка
- •22.1. Правове регулювання грошового обігу в Україні
- •22.2. Організація і правове регулювання касових операцій
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 23. Правові засади безготівкових розрахунків в україні
- •23.1. Правовий режим банківських рахунків
- •23.2. Організації безготівкових розрахунків в Україні
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 24. Правове забезпечення банківського кредитування
- •24.1. Правові засади кредитних відносин
- •24.2. Класифікація банківського кредиту
- •24.3. Правове забезпечення та порядок укладення кредитної угоди
- •24.4. Етапи процесу кредитування
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 25. Правові засади валютного регулювання
- •25.1. Поняття валюти та валютних операцій
- •25.2. Організація валютного регулювання
- •25.3. Правове регулювання розрахунків в іноземній валюті та іноземного інвестування
- •25.4. Валютний контроль і відповідальність за порушення валютного законодавства
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 26. Правове регулювання фінансових послуг та відповідних ринків
- •26.1. Юридична природа фінансових послуг
- •26.2. Державне регулювання ринків фінансових послуг
- •26.4. Ліцензування діяльності фінансових установ
- •26.5. Штрафні санкції за порушення правил на ринку фінансових послуг
- •26.6. Надання фінансових послуг нефінансовими установами
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 27. Система правового регулювання страхової діяльності
- •27.1. Сутність і принципи страхування
- •27.2. Юридична природа страхового права і страхової діяльності України
- •27.3. Правове регулювання і управління діяльності у сфері страхування
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 28. Правова складова договорів страхування
- •28.1. Юридична сутність і основні вимоги до страхових договорів
- •28.2. Права та обов'язки суб'єктів страхового зобов'язання
- •28.3. Укладання і припинення страхування
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 29. Цінні папери - фінансові інструменти
- •29.1. Юридично-економічний зміст цінних паперів
- •29.2. Ринок цінних паперів. Професійна діяльність
- •29.3. Державне регулювання та ліцензування на ринку цінних паперів
- •29.4. Відповідальність учасників ринку цінних паперів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 30. Правове регулювання обігу векселів в україні
- •30.1. Нормативно-правова база вексельного обігу
- •30.2. Вексельне право, характеристики векселя і учасники вексельних розрахунків
- •30.3. Основні положення Уніфікованого закону
- •30.4. Правові основи обігу векселів в Україні
- •30.5. Операції банків з векселями
- •30.6. Особлива форма векселів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Список використаної літератури
26.6. Надання фінансових послуг нефінансовими установами
Як відомо, уповноважений орган (ст. 34 Закону) у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами їхньої профільної діяльності. Отже, є дві умови допуску до надання фінансових послуг:
1) у суб'єкта має бути право надавати такі послуги;
2) суб'єкт повинен мати ліцензію на надання послуг. Здійснення деяких видів діяльності (наприклад, надання фінансових кредитів за рахунок залучених засобів) можливе лише за виконанні обох цих умов. Інші фінансові послуги (тобто не згадані в ст. 34) можуть надаватися без ліцензії, але тільки при наявності в підприємства відповідного права, що, як випливає з п. 1 ст. 5, мають лише фінансові установи.
Щоб одержати статус фінансової установи, потрібно задовольняти критерії, сформульовані у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону: фінансова установа — юридична особа, що відповідно до Закону надає одну чи декілька фінансових послуг і яка внесена до відповідного Реєстру в порядку, встановленому Законом. До фінансових установ належать банки, кредитні союзи, ломбарди, лізингові компанії, довірчі суспільства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші юридичні особи, винятковим видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
Отже, якщо юридична особа, по-перше, не займається фінансовими послугами як винятковим видом діяльності і, по-друге, не внесена в Реєстр фінансових послуг — вона не має права надавати фінансові послуги, а тому види діяльності, перераховані в ст. 4 Закону, для звичайних юридичних осіб фактично "закриті".
Лише п. 4 ст. 5 Закону допускає надання звичайними юридичними особами окремих фінансових послуг у тих випадках, коли це спеціально визначено законами й іншими НПА.
З норми п. 4 ст. 5 Закону про фінансові послуги не випливає, що "дозвільний" закон обов'язково має бути присвячений окре-мому виду фінансових послуг і прийнятий пізніше від Закону про фінпослуги. Наприклад, ЦКУ дозволяє особам, які надають поручительства, займатись цим видом діяльності (ст. 191— 194). ЦКУ дозволяє всім суб'єктам (у т. ч. юридичним особам) займатися наданням поручительств, тобто поручительство є тим самим винятком, який згадується у п. 4 ст. 5 Закону, може надаватися не тільки фінансовими установами.
Крім цього, відповідно до положень наведеної норми, звичайна юридична особа може надавати відсоткову грошову позику за рахунок власних коштів, а також комерційний кредит юридичним особам, які не є фінустановами. З цим погоджується Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму листі від 17 листопада 2006 р. № 8287.
Згідно з п. 5 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга визначається як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Відповідно до ст. 4 Закону фінансовою послугою вважається надання коштів у позику, в т. ч. на умовах фінансового кредиту. Фінансовий кредит характеризується в тексті Закону як кошти, що надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під відсоток.
Отже, надання відсоткової строкової грошової позики, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок залучених коштів від інших осіб, з метою отримання прибутку є фінансовою послугою в розумінні Закону.
Щодо надання відсоткової грошової позики за рахунок залучених від інших осіб коштів, то можливість здійснення такої операції юридичними особами обмежена безпосередньо в ч. З ст. 5 Закону, згідно з якою це може здійснюватися тільки фінансовою установою зі статусом кредитної установи. Стосовно надання відсоткової грошової позики за рахунок власних коштів юридичних осіб, то можливість здійснення таких операцій визначає ЦКУ, який у параграфі 1 глави 71 визначає можливість надання відсоткових позик без обмеження кола осіб-позикодавців.
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1048 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того ж роду і такої якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або Законом.
Відповідно до ст. 510 Цивільного кодексу України термін "сторона" в зобов'язанні корелює з терміном "особа". Особами відповідно до ст. 2 Цивільного кодексу України вважаються будь-які фізичні чи юридичні особи. Отже, закон (ЦКУ) дозволяє юридичним особам, які не мають статусу фінансової установи, надавати відсоткові позики, за винятком випадків, коли позика надається за рахунок коштів, залучених від інших осіб.
Відповідно до Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами (затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18 жовтня 2005 р. № 4802) залучені кошти — це фінансові активи, безпосередньо або опосередковано отримані на зворотній основі від будь-яких осіб.
Отже, якщо кошти, що становлять суму позики, залучені не на зворотній основі позикодавцем, він має право нараховувати відсотки на суму позики, навіть не маючи статусу фінансової установи.
У параграфах 1 і 2 глави 71 Цивільного кодексу України наводяться відмінні ознаки між операціями з надання позики і кредиту:
1) за колом суб'єктів: позика може надаватися будь-якими особами (якщо вона надається за рахунок власних коштів); кредит — лише банками і/або іншими фінансовими установами;
2) за колом об'єктів: позика може надаватися грошима або іншими речами, визначеними родовими ознаками; кредит — тільки грошовими коштами;
3) за умовами надання коштів: позика може бути відсотковою чи безвідсотковою, а кредит завжди передбачає нарахування відсотків;
4) за статусом наданих коштів: важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених коштів.
У ГКУ (який містить більш спеціальні норми стосовно ЦКУ) щодо кредитів банку (ч. 1 ст. 345) зазначено: "Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян". Те саме випливає із Закону України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 2 і 47), Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами, в яких ліцензіат визначається як кредитна установа, яка одержала ліцензію на провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.
Отже, важливою ознакою кредиту законодавство України визначає залучення коштів (на зворотній основі) від інших осіб для їх надання третім особам. Саме по собі надання позик не завдає будь-якої шкоди чи ризику для суспільства; воно є небезпечним лише тоді, коли надані гроші не належать позикодавцю, а залучені від інших осіб. Таким чином, контроль за кредитними операціями взагалі і встановлення обмежень, ліцензування операцій є виправданими лише з позицій захисту інтересів осіб, у яких позикодавцем залучені кошти.
Чинне законодавство дозволяє юридичним особам, що не є фінансовими установами, надавати відсоткові грошові позики за рахунок власних коштів. Така операція не буде вважатися кредитом.
Щодо наявності ліцензії, то згідно з п. З і 4 ч. 1 ст. 34 Закону ліцензуванню підлягають надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів та/або діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.
Отже, якщо надання відсоткової грошової позики за власний рахунок не супроводжується прямим або опосередкованим залученням коштів чи інших фінансових активів від інших осіб, то така операція не потребує отримання ліцензії.
Крім зазначеної позиції держкомпідприємництва аналогічну позицію щодо надавання нефінансовими установами позик, гарантій, поручительств підтримує і ДПАУ, що і підтвердила у своєму листі від 7 липня 2003 р. № 2966/6/15-1316. НБУ взагалі вважає поручительство без винагороди нефінансовою послугою (лист від 19 березня 2002 р. № 2-221/1528).