- •Розділ I. Фінансове право і держава Тема 1. Фінансова діяльність держави
- •1.1. Фінанси — економічна і юридична категорія
- •1.2. Фінансова діяльність держави
- •1.3. Поняття і склад фінансової системи України
- •Фінанси державних підприємств.
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 2. Предмет, метод, джерела та система фінансового права
- •2.1. Предмет фінансового права та методи фінансово-правового регулювання
- •2.2. Фінансове право в системі права України. Наука фінансового права
- •Наука фінансового права.
- •2.3. Система та джерела фінансового права
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 3. Фінансово-правові норми та відносини
- •3.1. Поняття і сутність фінансово-правових норм
- •3.2. Фінансові правовідносини
- •3.3. Суб'єкти фінансового права
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 4. Правові засади фінансової діяльності державних органів
- •4.1. Юридична природа фінансової діяльності держави
- •4.2. Функції органів державної влади у сфері фінансової діяльності держави
- •4.3. Фінансові повноваження органів місцевого самоврядування
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 5. Правові засади фінансового контролю
- •5.1. Поняття фінансового контролю
- •5.2. Види та методи фінансового контролю
- •5.3. Організація та органи проведення фінансового контролю
- •Міністерство фінансів України.
- •Державно казначейство України.
- •Державна контрольно-ревізійна служба.
- •Державна податкова служба України.
- •Національний банк України.
- •5.4. Відповідальність за порушення законодавства з фінансових питань
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Розділ II бюджетне право Тема 6. Правові основи бюджетної системи україни
- •6.1. Значення Державного бюджету України для фінансової системи
- •6.2. Правовідносини бюджетної системи України
- •Будова бюджетної системи.
- •6.3. Бюджетна класифікація
- •6.4. Доходи та видатки бюджетів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 7. Бюджетні повноваження
- •7.1. Бюджетні повноваження і права
- •7.2. Розподіл доходів і видатків між бюджетами
- •7.3. Поняття міжбюджетних відносин
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 8. Бюджетний процес
- •8.1. Стадії бюджетного процесу
- •8.2. Формування проекту бюджету
- •Заходи підготовки проекту бюджету.
- •8.3. Перша стадія бюджетного процесу
- •8.4. Прийняття Державного бюджету України — друга стадія бюджетного процесу
- •8.5. Виконання бюджетів
- •8.6. Облік та звітність щодо виконання Державного бюджету України
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 9. Цільові спеціалізовані державні фонди
- •9.1. Поняття цільових фондів державних коштів
- •9.2. Правове регулювання Пенсійного фонду України
- •Реєстрація.
- •9.3. Правове регулювання Фонду соціального страхування на випадок безробіття
- •9.4. Правові засади функціонування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
- •9.5. Правові засади функціонування Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням
- •9.6. Правові засади у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 10. Бюджетне фінансування та державні видатки
- •10.1. Державні видатки
- •10.2. Розподіл видатків між ланками бюджетної системи України
- •10.3. Бюджетне фінансування. Розпорядники бюджетних коштів
- •10.4. Соціально-культурні видатки
- •10.5. Фінансова дисципліна
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 11. Кошторисно-бюджетний режим фінансування
- •11.1. Кошторис і порядок кошторисно-бюджетного фінансування
- •11.2. Фінансування соціально-культурних заходів
- •Порядок фінансування освіти.
- •Порядок фінансування науки.
- •Видатки на культуру і мистецтво.
- •11.3. Фінансування охорони здоров'я та фізичної культури
- •11.4. Фінансування видатків на національну оборону
- •11.5. Фінансування органів державного управління та місцевої влади
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 12. Правове регулювання публічних доходів. Система цін і ціноутворення
- •12.1. Правовий інститут доходів
- •12.3. Правове регулювання ціноутворення
- •12.4. Система цін та органи ціноутворення. Відповідальність
- •Органи ціноутворення.
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 13. Правові основи державного і муніципального боргу та державного кредиту
- •13.1 Поняття запозичення
- •13.2. Державний та муніципальний кредит
- •13.3. Правові основи державного кредитування. Відносини з іноземними інвесторами
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 19. Структура державної податкової служби україни
- •19.1. Правове регулювання діяльності дпа
- •19.2. Правове регулювання діяльності податкової міліції
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Розділ IV. Банківське і страхове право. Цінні напери Тема 21. Правове регулювання створення банківської системи україни
- •21.1. Банківська діяльність і гармонізація банківського законодавства
- •21.2. Поняття банківської системи України та її елементи
- •21.3. Роль нбу у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду
- •21.4. Створення та державна реєстрація банків
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 22. Правові засади грошового обігу. Готівка
- •22.1. Правове регулювання грошового обігу в Україні
- •22.2. Організація і правове регулювання касових операцій
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 23. Правові засади безготівкових розрахунків в україні
- •23.1. Правовий режим банківських рахунків
- •23.2. Організації безготівкових розрахунків в Україні
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 24. Правове забезпечення банківського кредитування
- •24.1. Правові засади кредитних відносин
- •24.2. Класифікація банківського кредиту
- •24.3. Правове забезпечення та порядок укладення кредитної угоди
- •24.4. Етапи процесу кредитування
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 25. Правові засади валютного регулювання
- •25.1. Поняття валюти та валютних операцій
- •25.2. Організація валютного регулювання
- •25.3. Правове регулювання розрахунків в іноземній валюті та іноземного інвестування
- •25.4. Валютний контроль і відповідальність за порушення валютного законодавства
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 26. Правове регулювання фінансових послуг та відповідних ринків
- •26.1. Юридична природа фінансових послуг
- •26.2. Державне регулювання ринків фінансових послуг
- •26.4. Ліцензування діяльності фінансових установ
- •26.5. Штрафні санкції за порушення правил на ринку фінансових послуг
- •26.6. Надання фінансових послуг нефінансовими установами
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 27. Система правового регулювання страхової діяльності
- •27.1. Сутність і принципи страхування
- •27.2. Юридична природа страхового права і страхової діяльності України
- •27.3. Правове регулювання і управління діяльності у сфері страхування
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 28. Правова складова договорів страхування
- •28.1. Юридична сутність і основні вимоги до страхових договорів
- •28.2. Права та обов'язки суб'єктів страхового зобов'язання
- •28.3. Укладання і припинення страхування
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 29. Цінні папери - фінансові інструменти
- •29.1. Юридично-економічний зміст цінних паперів
- •29.2. Ринок цінних паперів. Професійна діяльність
- •29.3. Державне регулювання та ліцензування на ринку цінних паперів
- •29.4. Відповідальність учасників ринку цінних паперів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Тема 30. Правове регулювання обігу векселів в україні
- •30.1. Нормативно-правова база вексельного обігу
- •30.2. Вексельне право, характеристики векселя і учасники вексельних розрахунків
- •30.3. Основні положення Уніфікованого закону
- •30.4. Правові основи обігу векселів в Україні
- •30.5. Операції банків з векселями
- •30.6. Особлива форма векселів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Список використаної літератури
24.3. Правове забезпечення та порядок укладення кредитної угоди
Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитного договору, що становить юридичний документ, який визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з приводу одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позик, розмір відсотка за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству. На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основні положення яких такі:.
1. Суб'єкти угоди. Визначаються позичальник і кредитор, а також юридичні права сторін, що підписують договір.
2. Умови кредитування. Зазначаються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обґрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі обігу товарно-матеріальних цінностей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку.
3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку за залученням коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку.
4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).
5. Обмежувальні умови, до яких належать захисні та негативні статті.
Захисні статті — перелік дій чи умов, яких має дотримуватися позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).
Негативні статті — список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі під заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями).
6. Права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позики, підвищення суми позики, права достроково погашати кредит.
7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або суму кредиту, або на суму порушення. Банк може виступити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів.
8. Строк угоди.
9. Можливості зміни умов угоди.
10. Юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.
Кредитний договір набуває чинності з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.
Засоби захисту від кредитного ризику
Кредитний ризик — це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і відсотків за його користування. Отже, під кредитним ризиком слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.
Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати внаслідок погіршення фінансового стану позичальника, неналежних організаційних здібностей керівництва, недостатньої підготовки працівника, який приймає рішення про кредитування, та інших обставин.
Найбільш загальні засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності заходів щодо їх коригування.
Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних заходів з прогнозування економічної кон'юнктури. Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне лише досить великим банкам.
Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:
• лімітування кредитів;
• диверсифікації портфеля позик банку;
• контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;
• страхування кредитних операцій достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;
• аналізу кредитоспроможності позичальника. Розрізняють такі способи встановлення позичальникам
лімітів.
1. Регламентування розміру обігу з видач кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.
Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує обіг з видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією і стабільним фінансовим станом. Є різні види кредитних ліній: поновлювальні, коли кредит надається, погашається в межах встановленого ліміту, і непоновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У багатьох випадках питання про видачу кредитів вирішується банком індивідуально.
2. Диверсифікація кредитних вкладень, тобто розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. У деяких випадках дотримання банком дивер-ифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.
Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж декількох.
3. Оперативність при стягненні боргу, що передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк має слідкувати за станом справ клієнта і в разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.
4. Страхування кредитних операцій. Банки мають створювати страхові фонди як на макро-, так і мікрорівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди у спеціалізованих страхових компаніях.
5. Забезпеченість кредиту.
У країнах з розвиненою ринковою економікою поширеніші такі форми забезпечення кредитів:
• гарантія або порука третьої сторони;
• переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;
• застава товарних запасів;
• застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.
Гарантія, або порука — це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності. Оформляється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.
Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт, який банк кредитує, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.
Переуступка дебіторської заборгованості полягає в пере-данні банку рахунку, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.
Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.
Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут є документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.
Іпотека — застава землі, нерухомого майна, за якої предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею (будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо).
Заставою за кредитом можуть бути такі види рухомого майна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.
Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави має бути їх висока ліквідність.
Спостерігаються також інші способи забезпечення кредитів, зокрема надання позичальнику кредиту за умови накопичення та зберігання останнім протягом встановленого строку визначеної суми коштів на вкладі; при видачі позик індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей — корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств — урожай (зібраний або на пні за умови його страхування).