Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
УП 202.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
17.04.2019
Размер:
1.21 Mб
Скачать

131. Зміст і призначення Правил внутрішнього трудового розпорядку.

У вітчизняній практиці для цього широко використовуються Правила внутрішнього трудового розпорядку. Цей норматив­ний документ внутрішнього використання розробляється спільно адміністрацією та представниками найманого персоналу, а зат­верджується на загальних зборах трудового колективу чи на кон­ференції, де інтереси колективу представляють обрані делегати.

Усі питання, пов'язані з застосуванням Правил, вирішуються адміністрацією підприємства згідно з наданими їй статутом пра­вами, а в окремих випадках — спільно з профспілковим коміте­том або за Його згодою.

Типова структура Правил внутрішнього трудового розпорядку

охоплює такі розділи;

  1. Загальні положення.

  2. Приймання на роботу.

  3. Права й обов'язки персоналу підприємства.

  4. Робочий час і час відпочинку.

  5. Відпустки.

  6. Відрядження та переведення на нове місце роботи.

  7. Заробітна плата, соціальне страхування й компенсації.

  8. Заохочувальні Та дисциплінарні заходи.

  9. Розірвання трудового договору [5, с. 12—16].

Заслуговує на увагу досвід фірм у Великобританії щодо вста­новлення правил трудової поведінки й дисциплінарних процедур [7, с. 111—118].

Кожен працівник, що наймається на роботу, має бути ознайом­лений з:

  • вимогами до роботи;

  • стандартами виконання роботи, які вважаються задовіль­ними;

  • стандартами поведінки;

  • правилами, яких слід дотримуватись, щоб забезпечити досягнення високих стандартів;

—дисциплінарними стягненнями, яких буде застосовано в ра­зі невиконання правил;

—процедурою оскарження.

Характер небажаної поведінки працівників може бути поділе­ний на три категорії:

—незначне порушення; —серйозне порушення;

  • грубе порушення.

Дисциплінарне стягнення залежить від характеру порушення трудової поведінки. Наприклад, у разі запізнення працівника на роботу, його керівник може обмежитись усним зауваженням. Не­дотримання робітником правил і норм з безпеки праці є підста­вою для письмового попередження від майстра чи менеджера з охорони праці. Такі порушення, як крадіжка, образлива поведін­ка, недотримання конфіденційності, відмова від виконання об­ґрунтованого завдання можуть бути підставою для негайного зві­льнення працівника.

Дисциплінарні процедури, порядок оскарження стягнень дуже ретельно опрацьовуються та в доступній формі доводяться до ві­дома всіх працівників.

132. Сутність і значення робочого часу як універсальної міри кількості праці.

Праця люди завжди відбувається в часі й просторі. Але, якщо простір є фактором нейтральним щодо кількості праці, то час, витрачений а виконання певної роботи, безпосередньо характеризує кількість праці незалежно від її змісту, складності та умов середовища. Отже, робочий час є універсальною мірою кількості живої праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого – фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Економічний розвиток суспільства, добробут людей значною мірою залежать від кількості праці кожного і загальної маси праці економічно активного населення в цілому. Тому суспільство змушено певним чином обгрунтовано визначати міру кількості робочого часу. Нижня мета кількості робочого часу визначається рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, досягнутим рівнем суспільної продуктивності праці. Загальна тривалість робочого часу не повинна бути меншою за ту, яку дозволяє досягнутий рівень продуктивності праці, у противному разі можуть істотно уповільнитись темпи соціально-економічного розвитку суспільства. Небажаним є й збільшення тривалості робочого часу понад встановлений рівень, оскільки це призводить до перевтоми працюючих, скорочує їх вільний чаc, негативно впливає на продуктивність праці та якість продукції, загрожує зростанням травматизму. Отже, це невигідно державі в цілому, підприємству і працівникові. Тому суспільство зацікавлене у суворому додержанні встановленої міри робочого часу.

Час роботи –це сумарний час в рамках зміни, протягом якого працівник здійснює трудовий процес (працює) на своєму робочому місці. Праця людини завжди відбувається в часі й просторі. Але якщо простір є фактором нейтральним щодо кількості праці, то час, витрачений на виконання певної роботи, безпосередньо характеризує кількість праці незал-о від її змісту. Робочий час є загальною мірою кількості праці. За досягнутого розвитку прод-тивних сил сус-ва його ек-ний розвиток, добробут людей повністю залежить від кількості праці кожного і загальної маси праці ек-но активного населення в цілому. Тому сус-во змушене певним чином нормувати кількість робочого часу.