88. Сутність, соціально-економічне значення і завдання роз­витку персоналу.

Розвиток персоналу — це системно організований процес безперервного професійного навчання працівників для підготов­ки їх до виконання нових виробничих функцій, професійно-кваліфікаційного просування, формування резерву керівників та вдосконалення соціальної структури персоналу. Розвиток персо­налу забезпечується заходами з виробничої адаптації персоналу, оцінювання кадрів для здійснення атестації кадрів, планування професійної кар'єри робітників і фахівців, стимулювання розвит­ку персоналу тощо.

Розвиток персоналу забезпечує підвищення загального інтелек­туального рівня особистості, розширює її ерудицію та коло спіл­кування, оскільки освічена людина вільно орієнтується в сучас­ному складному світі, у взаєминах з людьми. Як наслідок покра­щуються соціально-психологічний клімат у структурних підроз­ділах організації, підвищується мотивація працівників до праці, їхня вірність цілям і стратегічним завданням організації, забезпе­чується наступність в управлінні, а також знижується рівень плинності кадрів.

Розвиток персоналу належить до одних з основних показників прогресивності суспільства та є вирішальним важелем науково-технічного процесу. Тому у державах з розвинутою ринковою економікою все більше компаній перебирають Ініціативу щодо

здійснення неперервного розвитку персоналу своїх підприємств. Планування й організація розвитку персоналу стають важливими функціями управління персоналом. Успадкування Україною цьо­го досвіду є обов'язковою умовою забезпечення сталого еконо­мічного зростання.

Завдання розвитку персоналу організації такі:

—здійснення професійної підготовки робітників, створення сприятливих умов для ефективної роботи персоналу запровад­женням гнучної системи безперервної післядипломної освіти працівників;

• організація виробничої адаптації персоналу, його професійно-кваліфікаційного просування для реалізації цілей стратегіч­ного управління;

• забезпечення повнішого використання здібностей, інтересів і нахилів працівника, його освітнього та професійного потенціалу для впровадження в практику нововведень, високих технологій, щоб у такий спосіб підвищувати гнучкість організації, ЇЇ конку­рентоспроможність на ринку;

• проведення оцінювання персоналу, застосування результатів оцінювання під час здійснення виробничої адаптації, атестації працівників, забезпечення взаємозв'язку атестації зістратегією управління конкурентоспроможністю персоналу організації;

формування позитивного ставлення персоналу до органі­зації, її керівництва внаслідок цілеспрямованого планування трудової кар'єри працівників, ефективного матеріального й нематеріального стимулювання їхнього розвитку, підвищення престижу й привабливості організації серед молоді та інших груп населення

89.Основні положення концепції людського капіталу.

Світовою практикою доведено, що інвестиції в людський ка­пітал — найефективніші. Саме цим зумовлюється нова якість економічного зростання, яка утвердилась за останні десятиріччя в розвинених країнах. У Західній Європі цей компонент забезпечує близько 75 % приросту національного багатства [4, 11].

Людський капітал О. А. Грішнова розрізняє за трьома рівнями [8, 102—103]:

• на особистому рівні під людським капіталом розуміються знання та навички, які людина здобула шляхом освіти, професій­ної підготовки, практичного досвіду (використовуючи при цьому природні здібності) і завдяки яким вона може надавати цінні ви­ робничі послуги іншим людям;

• на мікроекономічному рівні людський капітал — це сукуп­ на кваліфікація та професійні знання всіх працівників організації, а також її здобутки в справі ефективної організації праці та роз­витку персоналу;

—на макроекономічному рівні людський капітал охоплює на­копичені вкладення у фонд освіти, професійної підготовки, пере­підготовки й підвищення кваліфікації, профорієнтаційні послуги, послуги центрів зайнятості, охорони здоров'я тощо. Це націона­льний людський капітал.

Інвестиції в розвиток особистості, персоналу організації, дер­жави розділяються на такі групи:

• прямі матеріальні витрати (оплата навчання населенням,витрати організацій на розвиток персоналу, витрати держави на освіту й професійне навчання тощо);

• втрачені заробітки громадян під час навчання в закладах освіти, утрати роботодавця в обсягах випуску продукції чи нада­них послуг у результаті направлення працівників на навчання, недоодержаний валовий внутрішній продукт унаслідок відволі­кання частини працездатного населення на навчання;

—моральні втрати працівників унаслідок втрати вільного часу, перенапруження та стресові ситуації під час складання іспитів, проведення атестації персоналу, зміни місця прожи­вання заради підвищення кваліфікації чи професійної перепід­готовки.

Віддача від інвестицій у людину виражається у вигляді пря­мих і непрямих матеріальних та моральних вигод. До прямих ма­теріальних вигод відносять: вищий рівень заробітків, більша мо­жливість брати участь у прибутках організації, кращі умови праці, різноманітні привілеї та пільги.

До непрямих матеріальних вигод відносять більшу можли­вість одержати додаткові інвестиції у власний людський капі­тал з боку організації. Моральні вигоди охоплюють задоволен­ня від обраної професії, доступ до цікавих видів діяльності,високу конкурентоспроможність на ринку праці, відчуття ста­більності та впевненості в майбутньому тощо. Інвестиції в людський капітал є доцільними, якщо поточна вартість майбу­тніх вигод (грошових і моральних) більша або хоча б дорівнює витратам [8, 111—112].

Дослідження засвідчили високу рентабельність початкової осві­ти. Водночас простежується стійка тенденція: чим вищий рівень підготовки, тим нижча його норма віддачі. Тому для оцінки ефе­ктивності професійного навчання персоналу необхідно викорис­товувати й інші методи. Це стосується, зокрема, визначення ефе­ктивності навчання на рівні навчального закладу, підприємства, а також на макрорівні.