- •Тема 1. Загальні засади психології управління Предмет, об'єкт і завдання психології управління
- •Структура, функції та основні категорії психології управління
- •Методологія і методи психології управління
- •Методологічні засади психології управління
- •Методи психології управління
- •Психологія управління як галузь психологічної науки
- •Тема 2. Історія і сучасний стан розвитку психології управління
- •Основні джерела та передумови виникнення психології управління як самостійної галузі знання
- •Зародження і розвиток ідей психології управління в лоні філософії та соціології
- •Формування психологічних знань про управління в теорії управління та у сфері психології
- •Становлення і розвиток зарубіжної психології управління
- •Становлення і розвиток вітчизняної психології управління
- •Зародження і розвиток психології праці і психології управління в 20—30-ті роки XX ст.
- •Стагнація психології праці і психології управління (друга половина 30-х — 50-ті роки XX ст.)
- •Відродження психології праці і психології управління та їх розвиток на основі соціалістичної орієнтації (друга половина 50-х — кінець 90-х років XX ст.)
- •Розвиток сучасної вітчизняної психології управління на основі нової соціально-економічної парадигми, суверенності, незалежності України
- •Перспективи розвитку психології управління
- •Тема 3. Психологія особистості та організації в управлінні
- •Особистість у психології управління
- •Індивід, індивідуальність, особистість в управлінні
- •Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці
- •Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості та їх урахування в системі управління
- •Психофізіологічні властивості особистості. Емоції
- •Особливості поведінки особистості у групі
- •Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму
- •Психологія особистості керівника
- •Феномен керівника в історії розвитку суспільства
- •Керівник (лідер) як об'єкт психологічного дослідження
- •Управлінські ролі керівника
- •Мотиваційна сфера особистості керівника
- •Психологічні особливості стилів керівництва
- •Психологічні типи керівників
- •Труднощі, вимоги та обмеження у роботі керівників
- •Якості і риси керівника
- •Детермінанти та механізми розвитку особистості керівника
- •Проблема статі в управлінні
- •Ортобіоз особистості керівника
- •Ортобіоз особистості керівника
- •Регресивний розвиток керівника та управлінська деформація
- •Психологія організації в управлінні
- •Сутність, роль і місце організації в управлінні
- •Соціально-психологічна характеристика організації
- •Психологічна характеристика групи як структурного елементу організації
- •Співвідношення “індивідуального” і “групового” в управлінні організаціями
- •Психологічні особливості спільної діяльності в організації
- •Психологія відповідальності в організації
- •Психологія впливу керівника на підлеглих як вияв його влади і авторитету в організації
- •Психологія управління нововведеннями в організації
- •Тема 4. Психологія управлінської діяльності
- •Психологічна структура управлінської діяльності
- •Морально-психологічні засади управлінської діяльності
- •Психологія професіоналізму управлінської діяльності
- •Соціокультурний і етнопсихологічний контексти управлінської діяльності
- •Класифікації функцій управління
- •Психологічний зміст функцій управління
- •Психологічні особливості планування і прийняття управлінських рішень
- •Організація діяльності
- •Мотивація
- •Соціально-психологічна функція
- •Функція контролю
- •Тема: 5. Соціально-психологічні особливості управління
- •Соціально-психологічні параметри управління
- •Комунікативна природа управління
- •Комунікативний потенціал особистості керівника
- •Соціально-психологічне середовище організації
- •Психологія ділового спілкування в управлінні
- •Соціально-психологічна специфіка ділового спілкування в управлінській діяльності
- •Сутність і особливості ділового (управлінського) спілкування
- •Ділове спілкування як засіб управлінського впливу
- •Етнокультурні та етнопсихологічні особливості ділового спілкування
- •Психологія ділових переговорів
- •Призначення, функції і види переговорів
- •Стадії ведення переговорів
- •Методи, психологічні механізми і тактичні прийоми підготовки й ведення переговорів
- •Етнопсихологічні особливості учасників переговорного процесу
- •Психологія конфліктів в управлінні та шляхи їх розв'язання
- •Сутність і види конфліктів в організації
- •Форми й типи поведінки людини в конфліктній ситуації
- •Принципи і методи подолання конфліктів в управлінні
- •Формування прийнятного соціально-психологічного клімату в організації
- •Тема: 6. Психологія управління людськими ресурсами
- •Управління людськими ресурсами як психологічна проблема
- •Цілі і завдання психології управління людськими ресурсами
- •Психологія планування людських ресурсів
- •Психологічні особливості добору кадрів
- •Оцінювання діяльності персоналу
- •Психологічні особливості освіти, навчання та формування управлінських кадрів
- •Проектування освіти і навчання
- •Психологічні чинники ефективності навчання
- •Комунікативна підготовка персоналу
- •Психологічне забезпечення системи формування кадрів управління
- •Психологічне консультування персоналу організації
- •Підвищення психологічної культури персоналу організації засобами консультування
- •Психолого-акмеологічне консультування
- •Психологічна служба в організації
- •Тема 7. Психологія управління рекламною діяльністю організації та її співробітників
- •Рекламна діяльність організації як психологічна проблема
- •Сутність реклами в психології
- •Мотиви звернення до реклами та моделювання процесів рекламної діяльності
- •Психологія рекламної діяльності організації
- •Психологічні складові іміджу організації та персоналу
- •Сутність і елементи іміджу
- •Ефективне управління іміджем
- •Література
- •Короткий термінологічний словник
Регресивний розвиток керівника та управлінська деформація
Людська особистість може не тільки розвиватися від нижчих форм до вищих (прогресувати), зупинятися у своєму розвитку, а й деградувати (рухатися назад, занепадати), що свідчитиме про її регрес.
Регрес (лат. regressus — зворотний рух) — перехід від вищих форм до нижчих, зміна до гіршого, занепад.
Такі зміни можуть бути тимчасовими, стійкими або незворотними. Особистісний регрес керівника зумовлюється поступовими, безперервними і незворотними змінами, що можуть бути пов´язані з віком, особливостями психіки, а також особливостями управлінської діяльності, системним оточенням. Саме особливості управлінської діяльності визначають деформацію. У психології на сьогодні ще не достатньо досліджено чинники регресивного розвитку дорослих людей. Вважають, що однією з детермінант його можуть бути процеси у суспільстві: суспільні відносини, що значною мірою визначають спрямованість особистості, за певних умов можуть призвести до звуження її інтересів. Тобто на певних етапах суспільного розвитку діє механізм гальмування людської активності, який є найбільш значущим для управлінського персоналу. Він об´єднує такі спонуки: — збереження і розвиток досягнутого у взаєминах людей як основи посадового росту; — уникнення діяльності, що містить елементи ризику, особливо ризику порушити неформальні відносини, стереотипізацію мислення; — абсолютизація адміністративної концепції управління. Наприклад, на етапі трансформації політичної, соціально-економічної систем українського суспільства (90-ті роки XX — початок XXI ст.) чітко окреслилися дві особливості керівників, які змінилися під впливом суспільних процесів: 1. Нездатність враховувати у своїй діяльності інтереси інших людей чи організацій. 2. Орієнтація на найближчі цілі, відсутність бачення перспективи. Основою цих змін є не кар´єрні устремління, а кар´єризм, який розглядає посадове просування як самоціль. При цьому деформується мотиваційна сфера, що виникає тоді, коли керівник поставлений перед вибором: або досягти найкращих результатів, або організувати своє службове просування в системі управління. Регресивний розвиток керівника можуть спричинити організаційні умови в установі. В управлінській практиці поширеною є “організаційна лінь”, в основі якої — звички та інерція. З нею пов´язані неправильне планування робочого часу, невміння встановлювати пріоритети, визначати головні завдання, стратегічні дії, вчинки. Вірогідність деформації особистості зростає за відсутності стійких вимог до діяльності, зворотного зв´язку, об´єктивного оцінювання здібностей, поведінки керівників. Деформуючий вплив соціального середовища виявляється через постійну увагу оточення, захоплення, захвалювання, страх підлеглих, відсутність опору керівництву. Це породжує комплекси посадових переваг, синдром вседозволеності. Гіпертрофія (диспропорційність) особистості, яка є передумовою її деформації, виникає як реакція на певні соціальні впливи і поступово набуває власної логіки розвитку. За таких умов активність особистості виявляється у створенні нею середовища, яке сприяло б домінуванню негативних якостей у її особистісній структурі. Про деформацію мотиваційної сфери особистості керівника свідчать: — замкненість мотиваційної сфери тільки на власних інтересах, невідображеність у ній суспільних потреб; — розгляд чергової посади тільки як засобу особистої успішності, що породжує уникнення відповідальності, прийняття неякісних управлінських рішень, оскільки одним із найсуттєвіших чинників стає власна вигода; — домінування над іншими, завищена самооцінка, що спричинює заниження результатів роботи співробітників, формування комплексу власної винятковості. Симптомами деформуючого впливу системного оточення є низька ефективність стилю керівництва, культивування деформованих стилів управління: — із домінуванням інформаційної підготовки у діяльності; — з мінімальною інформаційною підготовкою (вольові рішення не можуть ґрунтуватися на реальному стані об´єкта управління); — із зниженням питомої ваги реалізації рішень у діяльності. Схильність особистості керівника до регресії, професійної деформації засвідчують такі психологічні чинники: — емоційна напруга, яка сприяє розвитку негативних особистісних процесів; — висока інтенсивність праці; — хронічний дефіцит часу; — відсутність необхідної свободи у процесі підготовки та прийняття управлінських рішень; — стреси, викликані умовами і результатами праці (занадто високий чи низький рівень відповідальності, придушення ініціативи, невикористання досвіду, кваліфікації, можливостей тощо); — виникнення і тривале існування конфліктних ситуацій; — неадекватні винагороди за роботу; — неадекватна підтримка від керівників; — постійні та невиправдані новації, зміни, переміщення. Регресивний розвиток особистості керівника зумовлюють захисні механізми. Він може виконувати невластиву його ролі роботу (деформація діяльності), уникати перевірок вищого керівництва, бути дратівливим, без причини критикувати підлеглих тощо. Такі захисні механізми блокують, відмежовують керівників від конфліктів, системного оточення. Психологи стверджують, що регресивний розвиток має вплив на всі елементи особистісної структури керівника. На цій підставі виокремлюють типи особистісного регресу (О. Молл): 1. Повторення прогресивного розвитку в оберненому порядку (передбачає згортання у керівників інтегральних здібностей до інформаційної підготовки і реалізації управлінських рішень, зниження чіткості у визначенні пріоритетів під впливом зниження активності). 2. Зниження інтегральної здатності до прийняття рішень, пов´язане із зміною ставлення до себе і до праці (завищена самооцінка, прийняття необґрунтованих рішень). 3. Втрата почуття перспективи у розвитку виробництва (знижується вимогливість, ефективність взаємодії керівника із соціальним середовищем). 4. Зниження емоційної стійкості та зміна ставлення до людей. Дослідження свідчать, що зниження рівня професійних знань, задіяних в управлінську діяльність, призводить до зниження ефективності спілкування керівників, і навпаки. Ця особливість об´єднує три перших типи регресивного розвитку керівників у групу, яка визначає зниження ефективності управлінської діяльності. Четвертий тип може і не приводити до такого результату. Основою регресивного особистісного розвитку є порушення взаємодії із середовищем і системним оточенням, а також особистісні передумови. Перший і четвертий типи пов´язані із змінами у біологічно зумовленій підсистемі особистості. Другий і третій — визначаються соціально зумовленою підсистемою особистості. Усе це дає підстави стверджувати, що до регресу схильні не лише мотиваційна сфера керівника, ставлення до себе, до праці, а й усі елементи його особистості, вся її структура. Невпевненість у собі, особливості індивідуальної управлінської концепції також можуть провокувати регресію особистості керівника.