64. Творча лабораторія вчителя. Аналіз рівня сформованості творчої лабораторії випускником.

Творча лабораторія вчителя – постійно діюча робота вчителя над собою, над підвищенням свого теоретичного та методичного рівнів.

Компоненти:

1) Вивчення своїх можливостей, рівня знань, вивчення своїх затруднень в тій чи іншій галузі роботи;

2) Усвідомлення суперечностей між реальним рівнем своїх знань і умінь і тими вимогами, які ставить перед ними суспільство;

3) Культурно-насичений відпочинок;

4) Наявність власної бібліотеки;

5) Процес творення уроку (а) привести себе у творчий стан; (б) складання поурочного плану; (в) механічні системи роботи – картотека, папки і дидактичний матеріал;

6) процес самоаналізу.

Педагогічна творчість має певні рівні:

1) визначення основної мети своєї діяльності;

2) вироблення власних прийомів навчання і виховання, педагогічної взаємодії;

3) конструювання навч. матеріалу, моделювання виховного процесу;

4) здатність комбінувати, модифікувати свою діяльність у нестандартному ключі;

5) Створювати власні педагогічні системи.

Рівні пед. творчості на основі спілкування з учнями:

2) Педагог-прем’єр: вчитель – талановитий організатор, дохідно пояснює матеріал, розв’язує задачі;

3) Педагог-диригент: відчуває творчу атмосферу класу і вміє її направляти, вміє організувати фронтальну і групову роботу;

4) Педагог-режисер: вміє здійснити особистісно-орієнтований підхід до учнів, знає зону актуального розвитку кожної дитини і вміє підняти на рівень найближчої зони, організовує спільну творчу діяльність.

Творч. лабораторія випускника:

– пед. знання;

– пед. уміння (практика);

– ознайомлення з ППД;

– періодика;

– література.

65. Майстерність педагогічного спілкування.

Педагогічне спілкування – це спілкування вчителя з учнями на уроці і поза ним, спрямоване на оптимізацію навчальної діяльності школярів, на відносини між педагогом та учнем та всередині уснівського колективу.

Особливості:

1) вчителю належить провідна роль в процесі спілкування; 2) вплив вчителя в процесі спілкування завжди виховуюча; 3) аналітичний характер спілкування.

Існує 2 підходи у спілкування: а) функціонально-рольовий (вчитель виходить за рамки своїх дійових функцій):

1) позиція батька; 2) дитини; 3) дорослого.

Позиція батька – вчить, спрямовує, націлює, вимагає, схильний до нотацій, до постійного опікування.

Позиція дитини – вчитель створює ситуації, в яких учні демонструють свою самостійність.

Позиція дорослого – позиція педагога, який настроєний на ділове спілкування. Вчитель відкрити, доступний, дає можливість висловити учням свої думки, не принижує та т.і.

б) особистісно-спрямований. Функції:

1) обмін інформацією; 2) обмін почуттями (експресивна функція); 3) пізнання особистості; 4) самоствердження, пізнання свого власного Я; 5) організація взаємодії.

Якщо вчитель хоче бути осоьистісно-орієнтованим, то має забезпечити функції:

1) відкриття дитини на спілкування; 2) співучасть з дитиною у пед. спілкуванні; 3) “підвищення” дитини у педагогічному процесі.

Структура пед. спілкування:

І етап: прогнозтичний. Скласти програму підготовки до спілкування: сформувати установку на спілкування, уявити як учні сприймуть, продумати варіанти взаємодії;

ІІ етап: Комунікативна атака. Швидко включити клас в роботу, привернути до себе увагу.

ІІІ етап: Управління спілкуванням. Демонстрація спільності поглядів, встановлення особистісного контакту: візуального, мовного, створення ситуацій успіху.

IV етап: Аналітичності.

Бар’єри спілкування: соц. бар’єр (різні статуси вчителя та учня); фізичний (вчительський стіл), гностичний, психологічний (страх перед учнями).

Типи ставлення вчителя до учнів:

1) активно-позитивне; 2 )пасивно-позитивне; 3) ситуативне-негативне; 4)стійко-негативне.

Стилі керівництва груповою діяльністю:

на основі спільної творчості; 2)на основі дружньої прихильності; 3) дистанція; 4) залякування; 5) загравання.