13. Фінансова політика

Фінансова політика - це сукупність методів і напрямів впливу держави на функціонування фінансової системи. Метою цього впливу є зміцнення економічного (а значить і політичного) потенціалу країни.Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських утворень різних форм власності, спільних підприємств з іноземним капіталом, акціонернихтовариств. За цих умов важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.Зміст фінансової політики полягає у розробці основних напрямів використання фінансів, виходячи з необхідності вирішення економічних та соціальних завдань. Фінансова політика та її структурні складові - фіскальна або податкова політика, кредитна політика, бюджетна політика, грошова політика - впливають на всі сторони життя суспільства. Суб'єкт фінансової політики - держава - розробляє стратегію розвитку суспільства, Фінансова політика, таким чином, стає організуючим першопочатком суспільного розвитку.Фінансова політика включає в себе стратегію і тактику.Фінансова стратегія визначає загальний напрям і спосіб використання коштів для досягнення поставленої мети. Вона спрямована на вироблення фінансових концепцій і програм.Фінансова тактика включає в себе конкретні методи (прийоми) досягнення поставленої мети в конкретних умовах.Основні напрями фінансової політики: 1.Акумуляція фінансових ресурсів та їх розподіл усередині держави між регіонами та галузями народногосподарського комплексу, підвищення ефективності їх використання. 2. Сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької діяльності, створення умов для забезпечення економічного зростання в країні. 3. Оптимізація структури доходів та видатків. 4.Удосконалення державного та місцевого фінансового законодавства. 5.Мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій, досягнення більш високого рівня життя населення.

14. Фінансовий механізм:структура та характеристика елементів.

Фінансовий механізм — сукупність форм і методів, за допомогою яких

забезпечується система розподілу і перерозподілу ВВП, формування та використання фінансових ресурсів суб'єктів економіки.

Основними складовими фінансового механізму є:

1. Фінансове планування — діяльність щодо складання планів,

формування і використання фінансових ресурсів на рівні підприємств, галузевих структур, адміністративно-територіальних одиниць, держави в цілому.

2. Оперативне управління — втручання у розподільчі процеси з метою

ліквідації диспропорцій, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

3. Фінансовий контроль — перевірка правильності вартісного

розподілу та перерозподілу ВВП і НД за відповідними фондами грошових коштів та їх цільовим використанням.

Основними елементами фінансового механізму є фінансові важелі,

стимули і санкції, норми, нормативи, ліміти, резерви.

1. Важелі — конкретні форми розподілу і перерозподілу ВВП,

встановлений порядок фінансування, кредитування та інвестування. До фінансових важелів належать: податки, обов'язкові збори, норми амортизації, норми витрачання коштів у бюджетних установах, орендна плата, відсоток за кредит, дотації, субвенції.

2. Стимули — заробітна плата, доходи працівників, премії, пенсії,

стипендії, матеріальні допомоги, надання різних пільг. До стимулів належать також заохочувальні фонди, створені з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку національної економіки, фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги (податкові пільги і прискорена амортизація).

3. Санкції охоплюють:

3.1. Штрафи — ступінь матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або чинних правил; накладаються, як правило, у твердій грошовій сумі.

(вкладені в основні засоби, вкладені в оборотні засоби); за правом власності (власні – статутний, пайовий капітал; позичені – банківські кредити; залучені – бюджетні асигнування, кредиторська заборгованість); за джерелом формування (внутрішні, зовнішні).

За рахунок фінансових ресурсів здійснюються витрати на виробництво і реалізацію товарів, робіт, послуг, а також інші витрати, пов'язані з діяльністю підприємства. Витрати — виражені в грошовій формі витрати матеріальних трудових, фінансових ресурсів на здійснення господарської діяльності.

Витрати можна класифікувати:

1. За видами діяльності: поточні; капітальні; фінансові.

2. За напрямами фінансування: виробництво і реалізація продукції;

відтворення основних засобів; операційні заходи; соціальні цілі.

3. За джерелами фінансування: за рахунок власних фінансових

ресурсів; за рахунок залучених коштів; за рахунок позичених

коштів.

4. За економічною ознакою: матеріальні витрати; амортизація;

заробітна плата; нарахування на зарплату; інші витрати.

На основі здійснених витрат у підприємства формуються доходи.

Доходи виступають об'єктом розподільчих відносин. Вони поділяються на

такі групи:

1) від виробничої діяльності;

2) від реалізації майна;

3) від фінансової діяльності;

4) від перерозподілу фінансових ресурсів через фінансову діяльність.

Після відшкодування понесених витрат, виплати заробітної плати, розрахунків із бюджетом, державними цільовими фондами і банками визначаються фінансові результати — прибуток чи збиток. Прибуток — це перевищення валових доходів над валовими витратами. Збиток — навпаки, перевищення витрат над доходами. Основним джерелом формування внутрішніх фінансових ресурсів підприємства є прибуток, який виступає основним критерієм ефективності здійснення виробничо-комерційної діяльності підприємства. Прибуток — це виражений у грошовій формі чистий дохід підприємства на вкладений капітал, відображає всі види прибутку від різних видів діяльності, отриманого підприємством в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах протягом звітного періоду як на території України, так і за її межами.

Формування прибутку від операційної діяльності здійснюється за

схемою:

В результаті формується прибуток до розподілу (чистий), який

використовується на формування різних фондів згідно з установчими

документами підприємства. На підприємствах формуються такі фонди:

1) резервний фонд;

2) фонд розвитку виробництва;

3) фонд матеріального заохочення;

4) фонд соціального розвитку

15. Управління фінансами: загальні положення і розподіл функцій між органами державної влади та управління.

Управління фінансами — це складова управління економікою, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів. Об'єктами управління виступають фінансові відносини, у тому числі відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти — це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, державні фінанси. Суб'єктами управління є держава (в особі законодавчих і виконавчих, у тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ. Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями. Центральне місце в управлінні фінансами в Україні посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона здійснює ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. Державне казначейство створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Державна податкова адміністрація організовує справляння податків та контроль за дотриманням податкового законодавства. Рахункова палата України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням бюджету держави, аналізу бюджетної політики держави, контролю у сфері державного кредиту. Аудиторська палата організовує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудитор¬ського контролю. Національний банк України є основною фінансовою інституцією у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Важливе завдання Національного банку — організація ефективного функціонування кредитної системи.