Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ist_Ukr_1.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
14.04.2019
Размер:
340.99 Кб
Скачать

1. Походження східних слов’ян та їх розселення на території України.

Слов'яни своїм корінням належать до індоєвропейських народів; їх виділення в окрему групу відбувається в кінці бронзового - на початку залізного віку. Перші відомості про слов’ян, які мешкали на території між Дніпром та Віслою належать до Іст.н.е. У VІст.н.е., готський історик говорить про дві великі групи слов’ян, мешканців півдня Європи – склавинів і антів. Анти створили Сх.. гілку слов’янства і поселяли територію

від Дунаю до гирла Дону і Азовського моря. Анти заклали підвалини етносів СХ. і Пд.. слов’ян і були найбільшими племенами давніх слов’ян в ІV-VІІст. Слов'яни - автохтонне населення України.Багаточисельні племена слов'ян в своєму розвитку пройшли кілька етапів; в І тис. до н. е. частина слов′янських племен входила до Скіфії, пізніше - до Сарматії та готської держави (держави Германаріха); мали і свої союзи племен. Перші згадки про слов'ян (під назвою венедів) - «велике племя» (народ), що жили між Віслою та Карпатами, в межах Сарматії дають античні автори І-II ст. В їхніх працях венеди (Птолемей подає й спотворену самоназву — ставани) локалізуються в лісостеповій смузі від Дніпра до Вісли, між балтськими племенами і аланами. В середині І тис. візантійські автори згадують слов'ян під назвами венетів, антів і склавінів. На території, що за античними джерелами окреслюється як слов'янська, археологи виділяють декілька культур, серед яких найголовніші зарубинецька і черняхівська. В II ст. н. е. з заходу через землі венедів та сарматів у Північне Причорномор'я просуваються готи (германське плем'я); вони підкорили собі місцеві

племена, брали з них данину, утворили політичне об'єднання - так звану „державу Германаріха” (IV ст. н. е.).

2.Занепад феодально-кріпосницької системи в Україні та зародження товарно-грошових відносин в І половині ХІХ

Посилення кріпосного гноблення супроводжувалося виступами селян. Серед виступів, спрямованих кріпосницьких порядків, набуло поширення подання скарг, адресованих особисто цареві. У скарзі селяни просили вря­тувати їх від знущань кріпосників. Не дочекавшись роз­в'язання наболілих проблем, вони піднімалися на бороть­бу: відмовлялися виконувати панщину, підпалювали маєт­ки, втікали на Південь, незважаючи на репресивні заходи з боку царизму. На початку XIX ст. відбулася низка селянських по­встань. Під час Кримської війни (1855 р.) царським урядом було оголошено про створення державного ополчення. Українські селяни, прийнявши цю звістку за відновлення козаччини, тисячами записувалися у «козачі» загони, відмовляючись виконувати кріпацькі повинності. У Київській губернії розгорнувся масовий антикріпосницький рух, який охо­пив понад 400 сіл із 180 тис. учасників, відомий під наз­вою «Київська козаччина». Повстання було придушене урядовими військами. Не менш грізним попередженням кріпосницькій систе­мі було повстання, відоме як «похід у Таврію за волею». Воно охопило 570 сіл з населенням 75 тис. чоловік. На­весні 1856 р., після поширення чуток, що ніби-то пересе­ленцям царський уряд пообіцяв землю і волю, люди ціли­ми селами кидали рідні домівки й рухалися до Криму.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]