9.Діалектична філософія Геракліта

• Філософія Геракліта діалектична: світ, яким править логос, єдиний і змінюваний, ніщо в ньому не повторюється, все скороминуче й одноразове, а головний закон Всесвіту — боротьба: батько всього й цар над усім, боротьба загальна, і все народжується завдяки боротьбі й через необхідність. Отже, Геракліт один з перших пояснював суть речей та процесів через боротьбу протилежностей.

• Саме протилежно спрямовані сили, що діють одночасно, утворюють напружене становище, яке й обумовлює внутрішню, таємну гармонію речей. Цю глибоку думку Геракліт ілюструє відомим прикладом: обидва дугоподібних кінця лука прагнуть розігнутися, але тетива стримує їх, і їх взаємна дія створює вищу єдність. Та попри те, що логос панує всюди, порядкує, владарює над усім, люди досить часто втрачають зв'язок із логосом. Відхилення від логосу трапляється тоді, коли люди обмежують себе поверхневими буденними знаннями і стають прихильними до чуттєво-тілесних втіх

• Геракліт дуже негативно оцінював неспроможність зрозуміти внутрішню суть світу та гонитву за насолодою, що є взаємозв'язаними та майже тотожними. Але кожна людина має можливість відновлювати та підсилювати безпосередній зв'язок із логосом. За Гераклітом, буття Всесвіту здійснюється на основі віковічних перетворень природної стихії вогню, «мірами згасаючого» і «мірами спалахуючого». Разом з тим Геракліт розвинув наївні діалектичні уявлення своїх попередників, започаткувавши усвідомлення діалектики як філософського методу мислення, він указав на універсальне джерело руху і розвитку: це джерело – протиріччя як єдність («гармонія») і боротьба протилежностей, які пронизують космос у цілому і кожне явище окремо.

10. Вчення піфагорійців про числа та душу

Піфагор був, мабуть, першим, хто відкрив людству могутність абстрактного знання. Він показав, що саме розум, а не органи почуттів приносять людині справжнє знання. Ось чому він радив своїм учням переходити від вивчення фізичних об'єктів до вивчення абстрактних математичних об'єктів. Так математика стає у Піфагора знаряддям пізнання світу. А за математикою слід і філософія, тому що філософія є не що інше, як поширення накопиченого спеціального (у даному випадку математичного) знання на область світогляду. Так народжується знаменитий піфагорейський тезу: "Все є число". Так у надрах піфагорейського союзу народжуються математика і філософія.

Вони вважали за можливе за допомогою математики досягти очищення й з'єднання з божеством. Математика була однією із складових частин їхньої релігії. "Бог - це єдність, а світ - безліч і складається з протилежностей.

Те, що призводить протилежності до єдності і з'єднує все в космос, є гармонія. Гармонія є божественною і полягає в числових відношеннях. Хто до кінця вивчить цю божественну числову гармонію, сам стане божественним і безсмертним ".

Ранньою школою давньогрецької філософії був піфагореїзм (заснований Піфагором у 6 столітті до н. е.). Коли мудреці з мілетської школи шукали речове, матеріальне першоджерело світу, піфагорійці на перший план ставили закон, логос, започаткувавши ідеалістичний напрям у філософії. Першооснову цього закону вони бачили в натуральних числах. Спочатку речі ототожнювалися з числами, пізніше числа осмислювалися як принципи і причини речей. Число є основою будь-якої міри, гармонії і пропорційності. У ньому здійснюється синтез єдності і множини. Поряд із безмежним піфагорійці приймали межу, а Всесвіт розглядався як гармонійне поєднання протилежних начал через число.

Теоретична сторона піфагореїзму тісно пов'язана з практичною. У теоретичних дослідженнях піфагорійці бачили кращий засіб звільнення душі з кола народжень, а їхні результати стремились використовувати для раціонального обгрунтування передбачуваної доктрини. Мабуть, у діяльності Піфагора і його найближчих учнів наукові положення були перемішані з містикою, релігійними і міфологычними уявленнями. Вся ця "мудрість" викладалася в якості висловів оракула, яким надавався прихований зміст божественного одкровення. Основними об'єктами наукового пізнання в піфагорійців були математичні об'єкти, в першу чергу числа натурального ряду. Чільне місце відводилося вивченню зв'язків між парними і непарними числами. В області геометричних знань увага акцентується на найбільших абстрактних залежностях.