46. Пізнання як предмет філософського аналізу. Субʼєкт і обʼєкт пізнання

Пізнання - це процес взаємодії об'єкта і суб'єкта, сутністю якого є перетворення предметного змісту у зміст мислення ( а кінцевою метою — досягнення істини.)

Процес піз-ня, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через категорії "суб'єкт" та "об'єкт". Суб'єкт пізнання, згідно з сучасною філ-ією, — це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Суб'єкт піз-ня визначається і як суспільство в цілому.Сусп-во виступає суб'єктом пізн-я опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей, але люди формуються як суб'єкти пізн-я лише в їхній спільній діяльності, зумовленій певною системою суспільних відносин, формами спілкування, певним рівнем розвитку суспільного виробництва, культури та самого піз-ня.

Суб'єктом пізн.є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики і пов'язана з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота, оскільки всі пізнавальні здібності і можливості, вся пізнавальна діяльність у своїх суттєвих проявах реалізується лише в суспільстві і через суспільство.

Об'єкт пізн-я — це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом піз-ня може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб'єкта. Поняття "об'єкт" та "об'єктивна реальність" пов'язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об'єктом є не вся об'єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Об'єктом пізнання виступають не лише явища природи, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів. Пізнання може бути спрямованим на дослідження не лише об'єктивного світу, й ідеальних об'єктів, наприклад, числа, площини і т.п. в математиці.

47. Форми чуттєвого і раціонального пізнання. Сенсуалізм і раціоналізм

Теорія пізнання визнає єдність чуттєвої та раціональної сторін складного й суперечливого процесу духовного освоєння дійсності, проникнення людського розуму в сутність речей. Розрізняють 2 ступені єдиного нерозривного процесу пізнання - чуттєвий (нижчий) і раціональний (вищий).Чут. пізн. є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, завдяки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нервової системи. Основними формами ч. п. є відчуття, сприйняття й уявлення.

Відчуття - вихідний пункт пізнання, найпростіший його елемент. Воно є об'єктивним за змістом і суб'єктивним за формою, оскільки на його характер певним чином впливають специфічний склад і стан людської психіки, а опосередковано і суспільні умови, в яких перебуває людина.Сприйняття — відображення зовнішності предметів об'єктивного світу. На відміну від чуттів, у яких відображаються окремі властивості предметів, сприйняття дає інформацію про об'єкт у його цілісності при безпосередньому впливі цього об'єкта на органи чуття.

Уявлення — це відтворений у пам'яті образ зовнішності предметів, які раніше сприймалися. Оскільки уявлення містять у собі моменти узагальнення, то їх розглядають як перехідну ланку від чуттєвого до раціонального пізнання.Основними формами раціонального (логічного) пізн. є поняття, судження та умовиводи.

Поняття — ф. мисл., в якій відображається клас предметів з їх істотними і загальними ознаками. Поняття є найпростішою за формою і чи не найскладнішою за змістом формою мислення. Поняття - це своєрідні комори знань. Змістом поняття є сукупність ознак, які мисляться в понятті, а обсягом — той клас предметів, які відображаються вданому понятті.

Судження — ф. м., в якій щось стверджується і яка є або істинною, або хибною. Умовивід — ф. м., з допомогою якої з одних думок (засновків) одержують нові думки — висновки. Завдяки умовиводам одержують нове, так зване вивідне знання. При цьому процес пізнання може рухатися як від знання більш загальних положень до менш загальних, часткових чи й одиничних.З питання про роль, місце та співвідношення чуттєвого і раціонального у пізнавальному процесі у філософії існують дві прямо протилежні точки зору - сенсуалізм і раціоналізм.

Сенсуалісти вважали, що вирішальна роль у процесі пізнання належить органам почуттів, а відчуття і інші форми живого споглядання визнавалися єдиним джерелом достовірного знання і засобом досягнення істини. Раціоналісти прагнули довести, що загальні і необхідні істини не виводяться безпосередньо з даних чуттєвого досвіду та його узагальнень, а можуть бути почерпнуті тільки з самого мислення.