- •1.Філософія як світогляд – поняття і структура.
- •2. Специфіка філософського світогляду
- •3.Предмет філософії. Суперечливий характер відношення філософії і науки.
- •4.Функції філософії: світоглядна, методологічна, гносеологічна, аксіологічна.
- •5.Cтруктура філософського знання
- •6. Методи філософії
- •7. Культурно-історичні передумови виникнення філософії
- •8.Мілетська філософія
- •9.Діалектична філософія Геракліта
- •10. Вчення піфагорійців про числа та душу
- •11.Вчення про буття в егейській школі філософії.
- •12.Філософські погляди софістів
- •13. Етичний раціоналізм Сократа
- •14.Філософія Аристотеля
- •15.Стоїцизм
- •16.Епікуреїзм
- •17.Античний скептицизм
- •18.Неоплатонізм
- •19. Філософське вчення Стародавньої Індії
- •20. Філософія стародавнього Китаю
- •21.Основоположні принципи філософії Середніх віків
- •22. Проблема співвідношення віри та розуму Середніх віків
- •23. Гуманістичний антропоцентризм філософії Відродження
- •24. Натурфілософія доби Відродження
- •25. Проблема науки і методів наукового пізнання філософії Нового часу. Емпіризм і раціоналізм
- •26. Філософський аналіз суспільства теорія суспільного договору в філософії Нового часу
- •27. Філософсько світоглядні ідеї доби Київської Русі
- •28. Філософія г. Сковороди
- •29. Філософіясерця Юркевича
- •30. Ноосферна концепція Вернадського
- •31. Філософія нац.. Ідеї Донцова, Липинського
- •32. Трансцендентальна філософія і. Канта
- •33. Філософія Фіхте
- •34. Філософія Шеллінга
- •1. Принцип тотожності свідомості і буття.
- •2. Принцип полярності.
- •3. Принцип історизму.
- •4. Принцип системності і єдності сил природи.
- •5. Органицизм.
- •35. Філософія Гегеля. Система та метод
- •36. Позитивізм, його історичні форми
- •37. Філософія життя (Ніцше, Шпенглер)
- •38. Екзистенціалізм
- •39. Феноменологічна філософія в хх ст.
- •40. Філософські аспекти психоаналізу
- •41. Проблема несвідомого в психоаналізі
- •42. Проблема буття і основні шляхи її вирішення
- •43. Поняття матерії, руху, простору і часу
- •44. Діалектика як філософська концепція розвитку
- •45. Закони діалектики
- •46. Пізнання як предмет філософського аналізу. Субʼєкт і обʼєкт пізнання
- •47. Форми чуттєвого і раціонального пізнання. Сенсуалізм і раціоналізм
- •48. Проблема істини та її критеріїв
- •49. Наука, закономірності її розвитку
- •50. Методологія наукового пізнання
- •51. Поняття про соціально-економічну формацію
- •52. Теорія постіндустріального та інформаційного суспільства
- •53.Поняття культури і цивілізації, проблема їх співвідношення.
- •54. Проблема соціального прогресу
- •55. Глобальні проблеми сучасності
- •56. Антропосоціогенез, його основні чинники
- •57. Цінності та їх роль в розвитку суспільства
- •58. Сутність і структура свідомості
- •1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:
- •2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:
- •3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:
- •4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:
- •59. Свідомість і самосвідомість
- •60. Філософська концепція творчості
29. Філософіясерця Юркевича
Памфіл Данилович Юркевич – найвизначніший український філософ минулого століття. Дослідники по-різному оцінюють філософію українського мислителя. Одні називають її «філософією серця», інші – конкретним ідеалізмом, убачаючи в ній початки персоналізму й навіть елементи екзистенціалізму тощо.
Серце в філософії Юркевича – це скарбник і носій усіх тілесних сил людини; центр душевного й духовного життя людини; центр усіх пізнавальних дій душі; центр морального життя людини, скрижаль, на якому викарбуваний природний моральний закон.
Увесь пафос цієї праці спрямований проти раціоналістичних спроб звести сутність душі, увесь духовний світ до мислення, позаяк у такому випадку знімається проблема людської індивідуальності, а залишається якась абстрактна людина, котра ніде й ніколи не існувала, якесь колективне «ми», а не індивідуальне «я».
Отже, робить висновок Юркевич, світ як система явищ життєдайних, повних краси й знаменності, існує й відкривається найперше для глибокого серця, а вже звідси для розуміючого мислення. Завдання, що їх вирішує мислення, виникають урешті-решт не із впливів зовнішнього світу, а із спонук і нездоланних вимог серця. Якщо з теоретичного погляду можна сказати, що все, гідне бути, гідне й нашого знання, то в інтересах вищої моралі цілком справедливим було б положення: ми маємо знати тільки те, що гідне нашої моральної й богоподібної істоти.
Древо пізнання не є древом життя, а для духу його життя уявляється чимось більш вартим, ніж його знання. Сама істина стає нашим благом, нашим внутрішнім скарбом лише тоді, коли вона лягає нам на серце. За цей скарб, а не за абстрактну думку людина може стати на боротьбу з обставинами й іншими людьми, позаяк тільки для серця можливий подвиг і самовідданість.
З усього цього Юркевич робить два принципово важливі для розуміння суті його «філософії серця» висновки:
1) Серце може виражати, знаходити й досить своєрідно розуміти такі душевні стани, котрі за своєю ніжністю, духовністю та життєдайністю недоступні абстрактному знанню розуму;
2) Поняття й абстрактне знання розуму, оскільки воно стає нашим душевним станом, а не залишається абстрактним образом зовнішніх предметів, відкривається або дає себе відчувати й помічати не в голові, а в серці: в цю глибину воно мусить проникнути, щоб стати діяльною силою лою й рушієм нашого духовного життя.
30. Ноосферна концепція Вернадського
Зміст учення В. І. Вернадського полягає в тому, що поява на Землі людини започаткувала якісно новий етап в еволюції планети. Активність людини багаторазово прискорює всі еволюційні процеси, темпи яких швидко зростають з розвитком продуктивних сил, зростанням технічної озброєності цивілізації. Подальший неконтрольований, некерований розвиток людської діяльності таїть у собі небезпеки, які нам важко передбачити.
Саме тому незабаром повинен наступити час, коли подальшу еволюцію планети, а отже, і людського суспільства, повинен буде спрямовувати Розум. Біосфера поступово перетворюватиметься на сферу Розуму. Визначальною ідеєю вчення В. І. Вернадського про ноосферу є обґрунтування єдності людства й біосфери.
Однією із ключових ідей, що лежать в основі теорії Вернадського про ноосферу, є Шея, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе за своїми особливими законами: вона співіснує усередині природи і є частиною її. Вернадський як біогеохімік намагався довести, що ця єдність зумовлена насамперед функціональною відокремленістю людини від навколишнього середовища. Людство саме по собі є природним явищем й очевидно, що вплив біосфери відображається не тільки на середовищі життя, але й на ході думок людини.
Але не тільки природа впливає на людину, існує і зворотний зв'язок. Причому він не поверхневий, що відбивало б лише фізичний вплив людини на навколишнє середовище, він набагато глибший. Це доводить той факт, що останнім часом помітно активізувалися планетарні геологічні сили. Схоже, що ми вперше опинилися в умовах єдиного геологічного історичного процесу, який охопив одночасно всю планету. Вернадський бачив неминучість утвердження ноосфери, яка була підготовлена як еволюцією біосфери, так і історичним розвитком людства.
Надав поняттю «ноосфера» природничо-наукового, біогеохімічного змісту. Зміст цього поняття він тлумачив по-різному: в одному випадку, під ноосферою він мав па увазі біосферу, в другому — сферу прояву наукової думки як планетарного явища, в третьому — геологічну діяльність людини. За В. 1. Вернадським, існують кілька етапів виникнення і розвитку ноосфери: перший з них — це передноосфера (він відповідає природному її зародженню як геологічного явища), другий етап характеризує процес її становлення і розвитку, третій етап фіксує наступ «царства розуму людського», гомеостазного стану ноосфери як системи. За філософським світоглядом він був позитивістом, відстоював принципи філософського плюралізму.
Він захищав свободу наукових досліджень, вільний обмін науковою інформацією, співпрацю вчених усіх країн. Традицією наукової школи В. І. Вернадського є новаторство, її головною метою — пошук істини на благо людини і людства. В останньому запису у своєму щоденнику він пов’язує невдачі радянської влади зі зниженням її культурності, і насильством над людською особистістю, з обмеженістю точки зору марксистів на проблеми розвитку суспільства.